«Катастрофічний успіх» у Сирії: п'ять викликів, спровокованих зміною влади
Падіння режиму Асада актуалізувало нові небезпеки для країни – від турецьких обстрілів на півночі до інтервенції Ізраїлю на півдні
Режим сім'ї Асадів, який панував у Сирії 54 роки, впав за півтора тижня. У неділю, 8 грудня, угруповання повстанців на чолі з ісламістською «Хаят Тахрір аш-Шам» (ХТШ) майже без опору захопили Дамаск і назвали це «кінцем ери несправедливості».
Як писав Mind, ескалація в Сирії розпочалася 27 листопада 2024 року, в день перемир'я Ізраїлю з ліванською «Хезболлою». Повстанці ХТШ прорвали фронт і за три дні захопили друге за величиною сирійське місто Алеппо.
200-тисячна сирійська армія вирішила «відступити для перегрупування», хоча перевершувала повстанців за чисельністю. 5 грудня вона здала велике місто Хаму, 7 грудня – Хомс і відмовилася захищати столицю країни Дамаск. Сирійський лідер Башар Асад із членами своєї родини втік літаком до москви, давши уряду вказівку передати владу мирним шляхом.
Раптовий колапс режиму Асада став сюрпризом для всіх сирійців, зокрема й для повстанців, які отримали зруйновану країну, здатну розпастися на анклави, що ворогують. Mind вивчив увесь спектр криз, що спіткали чи можуть очікувати Сирію в найближчому майбутньому.
Дисбаланс зовнішніх сил
Сирійський режим впав через те, що Туреччина, Іран та росія не змогли домовитися. Так стверджує німецький Фонд Фрідріха Науманна. Туреччина, яка розміщує понад 3 млн сирійських біженців, хотіла, щоб режим Асада забрав їх назад, а Дамаск ігнорував це побажання та наполягав на повному виведенні турецьких військ із Сирії.
«Усе почалося багато місяців тому, коли росія запропонувала прямі перемовини між лідером Сирії Башаром Асадом і президентом Туреччини Реджепом Ердоганом. Ердоган раз у раз робив заяви, простягаючи Асаду руку дружби, проте Асад під тиском Ірану відхиляв усі пропозиції Ердогана. Це ображало путіна й Ердогана, тому турки та росіяни заплющили очі або навіть санкціонували атаку ХТШ, щоб повстанці «покарали» Асада, забравши в нього невеликі території», – описує те, що сталося, Фонд Фрідріха Науманна.
За даними кількох джерел Reuters, Туреччина схвалила наступ сирійських повстанців шість місяців тому, не припускаючи, що на допомогу Асаду не прийде жоден із ключових союзників: росія через втягнутість у війну в Україні, а Іран і ліванська «Хезболла» через програні битви з Ізраїлем. Тепер Туреччина, найімовірніше, потерпатиме від припливу біженців, а Іран і росія можуть дестабілізувати Сирію спробами повернути втрачений вплив.
Прихід до влади ісламістів
Сполучені Штати радіють поваленню Башара Асада та зниженню російського й іранського впливу в Сирії. Однак той факт, що на зміну світському режиму прийшли релігійні екстремісти, у Білому Домі називають «катастрофічним успіхом».
На фото: лідер ХТШ Абу Мохаммед аль-Голані та повалений президент Сирії Башар Асад
Абу Мохаммеда аль-Голані, 42-річного лідера угруповання ХТШ, вважають терористом у Великій Британії, Туреччині та США, де за його затримання призначено нагороду в $10 млн. У 2003 році 19-річний аль-Голані вступив до лав «Аль-Каїди» в Іраку, щоб протистояти вторгненню США. 2006-го його заарештували американці та майже п'ять років тримали в іракській в'язниці. А потім аль-Голані прибув до Сирії та заснував філію «Аль-Каїди» – джихадистське угруповання «Фронт ан-Нусра», яке пізніше трансформувалося в помірну ХТШ.
Днями Абу Мохаммад аль-Голані заявив, що ХТШ будуватиме мультикультурну, демократичну Сирію, у якій поважатимуть права алавітів, християн та інших релігійних меншин. Проте аналітики сприйняли ці слова зі скепсисом. Афганські таліби, як нагадує CNN, теж пообіцяли стати «добрим і м'яким «Талібаном» 2.0» після повернення до влади в Афганістані влітку 2021 року, але впровадили вкрай жорсткий женоненависницький уклад.
Експерти вважають, що прихід до влади ХТШ підвищить імовірність зіткнень джихадистів із союзниками США в регіоні. Це посилить ризики для 900 американських військових, які розміщені на підконтрольному курдам північному сході Сирії.
Відродження ІДІЛ
Держсекретар США Ентоні Блінкен у понеділок, 9 грудня, висловив занепокоєння, що території, звільнені від режиму Башара Асада, захоплюють розрізнені угруповання повстанців. Сирія стає фрагментованою, і в цих умовах може відродитися терористична організація ІДІЛ, яка на піку своєї могутності 2014 року зайняла 30% земель Іраку та 70% території Сирії.
«Ми дуже зацікавлені в забезпеченні того, щоб уся зброя масового ураження, що залишилася в Сирії, або її компоненти не потрапили до поганих рук. Ми маємо намір зробити все можливе, щоб уникнути розчленування Сирії, масової міграції з країни і, звичайно, експорту з неї тероризму та екстремізму», – заявив Ентоні Блінкен.
Днем раніше Центральне командування ЗС США повідомило, що американські літаки завдали 75 точкових авіаударів по таборах і бойовиках ІДІЛ у центральній частині Сирії.
Наступ Туреччини на сирійських курдів
Підтримувана Туреччиною Сирійська національна армія одразу після повалення режиму Асада розгорнула багнети й атакувала союзників США – сирійських курдів. У неділю, 8 грудня, угруповання з боями увійшло до стратегічно важливого 100-тисячного Манбіджу, розташованого на півночі Сирії за 30 км від кордону з Туреччиною. Курдські сили утримували це місто з 2016 року, після того як відбили його в ІДІЛ.
На фото: наступ Сирійської національної армії на позиції курдів
Джерело: Daily Turkic
Курдські ополченці контролюють приблизно 25% території Сирії з головними нафтовими й газовими родовищами. Реджеп Ердоган вважає їх частиною Робітничої партії Курдистану, яка з 1984 року воює на південному сході Туреччини за самовизначення регіону. Турецький президент відверто заявляє про бажання відсунути курдське населення на 30 км від свого кордону та заселити цю територію сирійськими біженцями.
Зачистка сирійського прикордоння від курдів допомагає Реджепу Ердогану відволікати турків від внутрішніх проблем і підвищувати свій політичний рейтинг. Туреччина при цьому вплутується у тривалий і складний конфлікт. Курди здатні залучити багатих союзників – ОАЕ та Саудівську Аравію, тоді як фінанси Ердогана вичерпані.
Інтервенція Ізраїлю
Після падіння режиму Асада Ізраїль завдав у Сирії понад 250 авіаударів по військових об'єктах, щоб вони не потрапили до рук повстанців. Було вражено три авіабази, склади ракет, системи ППО, збройові та хімічні заводи, а також гелікоптери й танки, що належали армії Асада.
Одночасно наземні війська Ізраїлю вперше з 1974 року просунулися на сирійську територію за межі буферної зони в районі Голанських висот, по яких пролягає кордон Ізраїлю та Сирії. Тель-Авів стверджує, що це вторгнення має оборонний характер. Воно покликане перешкодити появі «терористичної інфраструктури» і триватиме від кількох днів до кількох тижнів, доки ситуація з безпекою вздовж кордону не стабілізується.
На фото: карта Сирії, на якій синім кольором позначені території, окуповані Ізраїлем
Дії Тель-Авіва викликали гнів арабських країн. Єгипет звинуватив Ізраїль в «опортуністичному захопленні земель», а Саудівська Аравія – у «прагненні зруйнувати шанси Сирії на відновлення безпеки, стабільності та територіальної цілісності».
Ізраїльські танки на Голанських висотах здатні спровокувати лідера ХТШ на конфронтацію з Тель-Авівом – адже він має для цього особисті мотиви. Сім'я Абу Мохаммада аль-Голані втекла з Голанських висот після того, як Ізраїль захопив їх у Шестиденній війні 1967 року. Вибір Голані для псевдоніма напевно пов'язаний із його бажанням повернути цю територію під свій контроль.
Атакувати Ізраїль часто закликали попередні уряди Дамаска. Ватажок сунітських повстанців може використати цей старий прийом, щоб об'єднати навколо себе громадян і зміцнити нову владу в Сирії.