Президент Туреччини (з 2014 року). Прем'єр-міністр (2003—2014). Мер Стамбула (1994–1998).
Освіта і початок політичної кар'єри
Реджеп Тайїп Ердоган народився 26 лютого 1954 року в стамбульському районі Бейоглу. Він походить із скромної родини, батько працював капітаном берегової охорони. Вже в шкільні роки Ердоган відрізнявся релігійністю і навіть носив прізвисько Ходжа (духовний наставник). В той же час через бідність родини він був змушений займатися вуличною торгівлею. З 1969 року впродовж довгого часу Ердоган також активно займався футболом у складі ряду юнацьких команд, причому в таємниці від свого батька, який не схвалював це захоплення. У молодості Ердоган навіть розглядав футбол як потенційну кар'єру.
Він закінчив релігійний ліцей (Імам-Хатіп) у Стамбулі, а згодом – факультет економіки і комерції Стамбульського університету Мармара. У 1970-х роках приєднався до ісламістського політичного руху на чолі з Неджметтіном Ербаканом, відомим політиком-ісламістом і згодом прем'єр-міністром Туреччини. У 1994 році Ердоган був обраний мером Стамбула від Партії благоденства. Його мерство вважають ефективним – він зменшив корупцію, покращив міську інфраструктуру та транспорт.
Шлях до влади і прем'єрство
Після заборони Партії благоденства у 1998 році, Ердоган був засуджений до кількох місяців ув'язнення за публічне читання вірша з ісламськими елементами, що було розцінено як заклик до релігійного насильства. Після звільнення він у 2001 році він заснував Партію справедливості і розвитку (AKP), яка офіційно позиціонувалася як проєвропейська, помірковано ісламістська, з орієнтацією на ринок.
У 2002 році AKP здобула перемогу на парламентських виборах, і хоча Ердоган спочатку не міг обіймати державну посаду через судимість, у 2003 році, після змін у законодавстві, він став прем'єр-міністром. Його правління ознаменувалося економічним підйомом, стабільністю, розвитком інфраструктури та спробами налагодити діалог із Європейським Союзом.
Президент
З часом Ердоган почав відходити від ліберально-реформістського курсу. Зростала його авторитарність, посилювався контроль над судовою системою, ЗМІ та громадянським суспільством. Влада жорстко придушувала протести, зокрема демонстрації у парку Гезі в 2013 році.
У 2014 році Ердоган став першим обраним загальнонаціональним голосуванням президентом Туреччини. Після невдалої спроби військового перевороту у липні 2016 року його режим перейшов до ще жорсткішого контролю: тисячі чиновників, військових, журналістів та вчителів були звільнені або арештовані. У 2017 році було проведено референдум, який перетворив парламентську систему Туреччини на президентську, суттєво розширивши повноваження Ердогана.
Зовнішня політика та геополітичні амбіції
За Ердогана Туреччина почала проводити більш незалежну й амбітну зовнішню політику. Анкара активно втручалася у конфлікти в Сирії, підтримувала Азербайджан у війні за Нагірний Карабах, брала участь у протистоянні в Лівії. Туреччина також висувала претензії на розширення морської юрисдикції в Східному Середземномор'ї, що призвело до напруження з Грецією та Кіпром.
Водночас відносини Туреччини з традиційними союзниками по НАТО, особливо зі США та ЄС, стали більш складними. Ердоган демонструє схильність до багатовекторної політики: зближується з Росією (в тому числі через закупівлю російських систем ППО С-400), розвиває співпрацю з Китаєм, водночас намагаючись утримати позиції всередині альянсу НАТО.
Економіка, вибори та особистий вплив
Хоча перші роки правління Ердогана супроводжувалися стрімким економічним зростанням, останнє десятиліття характеризується нестабільністю. Туреччина пережила кілька валютних криз, високий рівень інфляції, зростання безробіття та падіння купівельної спроможності. Ердоган неодноразово втручався в роботу Центрального банку, наполягаючи на зниженні відсоткових ставок, що викликало критику економістів.
У 2023 році, попри економічні труднощі та сильну опозицію, Ердоган знову переміг на президентських виборах, що засвідчило його здатність мобілізувати свій електорат, зокрема в релігійних та сільських регіонах. Він продовжує будувати культ особистості, позиціонуючи себе як «батька нації» нового турецького століття, спадкоємця Османської величі.
Особисте життя
Одружений з Еміне Гюльбарі (Еміне Ердоган), з якою познайомився ще в молодості. Вони побралися у 1978 році. Подружжя має чотирьох дітей: двох синів — Ахмета Бурака та Неджметтіна Білала, і двох доньок — Есру та Сюмейє. Один із синів, Білал Ердоган, навчався у США, а потім повернувся до Туреччини і займався бізнесом, зокрема в транспортній галузі. Члени родини Ердогана неодноразово ставали об’єктами пильної уваги преси через підозри в конфлікті інтересів і фінансових зловживаннях, але жодна справа не дійшла до офіційного звинувачення.
Ердоган — мусульманин-суніт. Він не вживає алкоголю, дотримується ісламських традицій у побуті та позиціонує себе як глибоко релігійна людина. У вільний час, за його словами, він любить читати поезію, дивитися футбол та слухати османську музику. Раніше активно грав у футбол, навіть виступав за напівпрофесійні клуби, і досі вважає себе великим шанувальником спорту.
