Виконавча директорка «Технологічних Сил України»: «Україні потрібно відкрити контрольований експорт військової техніки до країн НАТО»
Катерина Михалко – про те, як знизити собівартість виробництва комплектуючих, локалізацію критичних технологій і (не)залежність від Китаю
Потрібно розраховувати переважно на себе – цим принципом давно керуються українські оборонні підприємства, що запускають власні виробництва компонентів і знаходять адекватні аналоги китайських комплектуючих на вітчизняному ринку.
«В Україні вже є ринок компонентів. Ми виробляємо багато: двигуни, корпуси, плати ініціації, підсилювачі, пропелери, пульти тощо. З'явилося навіть виробництво камер. Українська зброя повинна мати якнайбільший відсоток компонентів українського виробництва. Це знизить нашу залежність від зовнішніх постачальників і політичних аспектів», – розповідав міністр з питань стратегічних галузей промисловості Герман Сметанін на зустрічі з більше ніж 50 українськими виробниками комплектуючих для озброєння.
Зараз для таких підприємств держава надає гранти на умовах співфінансування та пропонує програму «Доступні кредити 5-7-9%». Мінстратегпром у тестовому режимі запустив сервіс «Бібліотека комплектуючих» – це закрита платформа, де Defence-компанії з відповідними КВЕДами можуть знаходити потрібні їм вироби та контакти вітчизняних виробників компонентів.
Які ще кроки важливі для розвитку українського ринку комплектуючих? Що стримує інвесторів? Завдяки чому можливе зниження собівартості вітчизняного виробництва? Про це та багато іншого у бліцінтерв’ю Mind розповіла Катерина Михалко, виконавча директорка «Технологічних Сил України» (ТСУ). Це об'єднання 39 приватних виробників озброєння у сфері БПЛА, БпАК, РЕБ, радіозв’язку, програмних, тепловізійних, роботизованих рішень тощо. Нещодавно організація заявила, що 2024 року 63% потужностей приватних виробників ОПК не були завантажені через відсутність державних замовлень.
– Чи може Україна локалізувати більшість видів компонентів?
– Це складний виклик. Втім нам потрібно до цього прагнути. Локалізація виробництв дуже важлива. У нас є потужні підприємства, що виготовляють кінцеві продукти: бронетехніку, дрони тощо. Але локалізованих компонентів поки не так багато. Перевага досі лишається в імпортерів. Наразі існує преференція для імпортних компонентів, оскільки їх звільняють від деяких податків. Тому важливе розроблення державної стратегії, направленої на те, щоб виробляти компоненти в Україні було вигідніше, аніж завозити їх із-за кордону.
– Якою є зараз частка імпорту?
– У кожного типу продукту та кожного виробника вона різна. Чи можливо зробити дрон повністю з українських комплектуючих? Можливо. І таки приклади вже є (нещодавно один із виробників FPV – Vyriy Drone – випустив першу серійну партію, на 100% виготовлену з вітчизняних компонентів. – Mind). Чи можливо зробити дрон лише з європейських компонентів? Також можливо. Практично кожен виробник може зібрати свій продукт з українських та європейських комплектуючих. Тобто не можна казати, що в нас є досі дуже сильна залежність від Китаю. Але питання в ціні. Компоненти українського виробництва, а європейського і поготів, здебільшого дорожчі.
До того ж є низка критичних технологій, які не є локалізованими в Україні, бо мало де у світі вони є. Це, наприклад, виробництво чипів, тут перевага в Тайваню, США та Китаю. Є інші критичні технології, до яких Україна намагається отримати доступ від партнерів, наприклад до виробництва снарядів для HIMARS.
Наш уряд має долучатися до перемовин і частину локалізації гарантувати на рівні держави. Бо не до всіх технологій та компонентів приватний сектор самостійно має доступ. Хотілося б, щоб в Україні з’явилися переговорні групи від держави за участю Міністерства закордонних справ, посольств для того, щоб більше технологій могли заходити в Україну.
– Чи можливе зниження собівартості українського виробництва?
– Китайські компоненти дешевші не лише тому, що в нас така імпортна політика. Китайська промисловість гарно розвинена й на масштабах оптимізує виробництво. Саме завдяки масштабу вони можуть гарантувати нижчу вартість. Плюс робоча сила в Китаї дешевша. Податки також відрізняються. Все це впливає на ціну компонентів.
Тож що більше ми виготовлятимемо, то дешевшу собівартість отримуємо. Але для масштабування потрібна підтримка держави. Якщо держава почне централізовано робити дотації для цих компаній, запровадить політику, яка стимулює приватний бізнес купувати саме українські компоненти, – промисловість зросте й на обсягах отримує нижчу собівартість однієї компоненти.
Але наразі в нас політика орієнтована на закупівлі найдешевших продуктів. Вважаю, все ж таки важливо балансувати, щоб наші вироби виготовлялися із безпечніших власних компонентів або комплектуючих від країн-партнерів. Державі треба навчитися купувати дорожчі кінцеві зразки озброєння.
У ситуації, коли потрібно вибирати між імпортером і локальним виробником, важливо, щоб преференція завжди залишалася у вітчизняного підприємства. Це має сенс для національної безпеки.
Зараз із гарного, що відбулося, можу зазначити кілька кроків. Уряд зробив спеціальну кредитну програму для сектору ОПК. Міністерство оборони напрацьовує певні рішення, щоб локалізовані продукти могли закуповуватися за вищою ціною. Це важлива ініціатива, сподіваюся, що вона пройде.
– Перешкодою може стати дефіцит бюджету. Якщо в держави зараз обмежений ресурс, які перспективи залучення приватних інвестицій у цей сектор?
– Для залучення західних інвестицій дуже важливо, щоб підприємство мало змогу 100% збуту власної продукції, будь-то компоненти або кінцевий виріб зброї. «Технологічні Сили України» запустили проєкт «Лічильник зброї, якої немає». Ми порахували виробничі спроможності наших компаній і виявили, що торік 63% їхніх потужностей не були завантажені державою через відсутність контрактів. Йдеться про вироби, яких потребують Збройні сили України.
Джерело: zbroya.online ТСУ
Коли більше половини потужностей в Україні простоюють – сектор не можна назвати привабливим для інвестицій. Інвестор не бачить гарантій окупності своїх грошей. Для збільшення надходження інвестицій потрібен прогнозований збут військової техніки. Оскільки в нас є дефіцит державного бюджету, треба відкрити контрольований експорт до країн НАТО. У підсумку ми підвищимо відсоток збуту й станемо привабливішими для інвесторів.
– Приватні та державні підприємства давно просять відкрити експорт. Втім держава поки що офіційно не коментує цю тему. Чому?
– Думаю, про це краще запитати в держави.
– Яких ризиків держава теоретично може побоюватися? Закупівель росією української зброї?
– У цьому ми не вбачаємо ризику. Якщо росія хоче заволодіти технологіями, їм для цього не потрібен експорт. Вони або на фронті збивають дрон і забирають його для вивчення або купують на чорному ринку. Є легальний обмін зброєю, саме це ми й вкладаємо в поняття експорту, а є чорний ринок. Його державі важко проконтролювати. І саме таким шляхом росіяни можуть щось отримати. Їм для цього не потрібні легальні процедури.
Легальні процедури з Європейським Союзом і країнами НАТО мають сенс лише для доброчесних компаній. Але наразі проблема в тому, що доброчесні компанії обмежені через мораторій на експорт, а ті, хто нехтує законом, це роблять.
– Можливо, є ризик, що вітчизняні підприємства активно почнуть продавати на Захід, а Україна залишиться без потрібної кількості зброї?
– Ні, це також не ризик. Є механізм, який забезпечує першочергове виконання державних контрактів для України.