Шпигуни в енергетиці. Як великий бізнес полює на активістів, які виступають проти індустрії викопного палива
Та чим цей досвід може бути важливий для України у майбутньому
Залучення іноземних інвесторів у повоєнну відбудову країни обіцяє докорінно змінити національний корпоративний ландшафт через впровадження нових стандартів управління. Але практики з арсеналу західних «акул капіталізму» можуть привнести й нові ризики, особливо якщо йдеться про бізнес у видобувній галузі та розробку родовищ корисних копалин.
На прикладі резонансної історії, пов’язаної з діяльністю американського нафтогазового мейджора ExxonMobil, якого НАК «Нафтогаз України» прагне залучити до спільних проєктів, Mind розповідає про темну сторону корпоративного бізнесу, що стосується боротьби за владу, політичний вплив і накопичення багатства. Цей гучний скандал наразі широко висвітлюється в іноземних медіа як невіддільна складова сучасної корпоративної реальності, що почасти вступає у протиріччя із законом і суспільними інтересами.
Big Oil проти Рокфеллерів
Вже понад рік гучна судова справа привертає міжнародну увагу до зазвичай тихого куточка на Marylebone Road у центральному Лондоні. Тут, як розповідає AirMail Magazine, за вапняковим фасадом Вестмінстерського магістратського суду ізраїльський приватний детектив Аміт Форліт прагне захистити себе від екстрадиції до США, де його звинувачують в організації злочинної хакерської атаки на замовлення лобістів ExxonMobil.
Детектива було заарештовано в аеропорту «Хітроу» у квітні 2024 року за запитом (Red Notice) Інтерполу.
Як стверджують слідчі з Міністерства юстиції США, Форліт одержав $16 млн від впливової лобістської фірми DCI Group з офісом на К Street у Вашингтоні за організацію кібератак. Лобісти, за їх даними, діяли від імені свого багаторічного клієнта – ExxonMobil. Кібератаки були спрямовані на екологічних активістів із США та благодійників, що їх фінансували.
Ці гучні звинувачення вивели на поверхню зазвичай втаємничений світ піару, корпоративного шпигунства та великих грошей, який є невіддільною частиною успішного бізнесу.
Видання The Wall Street Journal дізналося, що Форліт протягом 2013–2018 років впроваджував план під кодовою назвою «Операція «Лисиця». Мета – дискредитація осіб та організацій, які хочуть притягнути до відповідальності ExxonMobil за те, що корпорація вводила в оману громадськість щодо впливу індустрії викопного палива на зміну клімату.
Іронія в тому, що серед цілей Форліта опинився Лі Вассерман – багаторічний директор і секретар Rockefeller Brothers Fund (RBF), благодійної організації, якою керують нащадки Джона Рокфеллера – нафтового магната XIX століття, засновника трасту Standard Oil, з якого виникла сучасна корпорація ExxonMobil.
Десять років назад, у вересні 2014 року, RBF заявив про відмову від інвестицій у викопне паливо та запустив потужну інформаційну кампанію з щорічним бюджетом понад $15 млн, через яку екологічно свідомі правнуки нафтового магната розповідають про шкоду для довкілля галузі, що принесла їхній родині велику славу, впливовість і мільярдні статки.
«Очевидно, що нафта є визначальною складовою в походженні нашої сім'ї. Але їй немає місця в нашому майбутньому», – сказала Валері Рокфеллер, праправнучка Джона Рокфеллера й голова опікунської ради RBF.
Відтоді RBF підтримав понад 30 судових справ, ініційованих кліматичними активістами на території Сполучених Штатів, до яких ExxonMobil залучена в ролі відповідача.
30 квітня цього року Вестмінстерський магістратський суд схвалив екстрадицію Аміта Форліта до США, де продовжуються численні судові справи щодо маніпуляцій ExxonMobil та інших нафтогазових компаній висновками наукових досліджень про викопне паливо та зміну клімату.
Британські судді дійшли висновку, що Форліт може бути відправлений до США, де буде притягнутий до відповідальності. Приватний детектив ще може оскаржити це рішення. Та в разі остаточного програшу в американських судових інстанціях, йому загрожує до 45 років ув’язнення (зараз Форліту 57 років).
Через відсутність прямих доказів ані ExxonMobil, ані лобісти з DCI Group поки що не отримали жодних офіційних підозр чи звинувачень у правопорушеннях, згаданих у справі Форліта. Ці ж компанії зі свого боку також заперечують будь-яку причетність до хакерських атак.
Одержимі шпигунством
Справа Форліта – лише один із епізодів у давній історії корпоративного шпигунства проти осіб, які прагнуть обмежити бізнес американських нафтогазових корпорацій, посилаючись на їхню шкоду для суспільного блага і довкілля.
На початку XX століття американські корпорації часто залучали професійні агентства, щоб таємно контролювати робітничі профспілки. Такий попит створив пропозицію і цілу індустрію «шпигунів напрокат». До середини 1930-х років у США діяло понад 200 приватних детективних агентств, які відкрито пропонували послуги з промислового шпигунства.
«Вони мають шпигунів усюди», – заявляв свідок з автомобільної галузі в комітеті Сенату США у 1936 році. Інший зазначав, що шахтарські та промислові регіони «просякнуті шпигунами». Щоб сенатори краще розуміли термінологію, для них підготували глосарій:
«Кореспондент» – шпигун у профспілці.
«Внутрішній» – шпигун, який видає себе за працівника фабрики.
«Підчеплений» – працівник, що несвідомо виконує шпигунські функції.
«Місіонер» – шпигун, який поширює пропаганду проти страйків серед робітників.
Джерело: AirMail Magazine
Джон Рокфеллер, спадкоємці якого відвернулися від нафтового бізнесу та нині зосередилися на інвестиціях виключно у відновлювані джерела енергії, сам досконало володів технікою промислового шпигунства. Він використовував найманих фахівців, щоб придушити конкурентів, контролювати робітників і зміцнювати монополію Standard Oil на американському ринку.
Одержимий секретністю, Джон Рокфеллер наказував працівникам користуватися конфіденційними кодовими назвами. Зокрема, компанія Standard Oil у внутрішніх корпоративних документах називалася «Клубом», а сам Рокфеллер прикривався ім’ям «Чаудер».
Standard Oil співпрацювала як із Корпоративною допоміжною компанією (пропонувала шпигунів за ставкою $9 на день у 1920-х), так і з Пірлом Бергоффом – найвідомішим борцем зі страйками в Нью-Йорку.
«Новий курс» часів президента США Франкліна Рузвельта дещо обмежив ці практики, але вже в 1960-х роках поширення екологічного руху змусило корпорації перейти в оборону через залучення піарників. Саме тоді, як зазначає американська письменниця й дослідниця Climate Investigation Center Рeбекка Джон, численні піар-фахівці та юристи, що надають послуги з лобізму, перейшли на бік «тіньового світу корпоративного шпигунства» в інтересах нафтогазової індустрії.
Дві сторони однієї медалі
Справа Форліта підсвітила той бік великого бізнесу, який не є публічним для сторонніх спостерігачів. Але вона скоро може знову зникнути з радарів широкої громадськості. Як свідчить звіт організації Public Citizen, адміністрація Дональда Трампа припинила 41 розслідування у справах, що стосуються корпоративних злочинів проти довкілля, а також заморозила ще 68 справ щодо цього напрямку.
«Фінансові регулятори адміністрації Трампа працюють над послабленням організацій, створених для вивчення й усунення ризиків, спричинених кліматичними змінами», – йдеться і заяві Public Citizen, опублікованій 9 травня.
Наприкінці березня, під час зустрічі Трампа з керівниками нафтогазових компаній, обговорювалися позови щодо клімату. За повідомленням The New York Times, нинішній хазяїн Білого дому тоді пообіцяв розглянути можливості для підтримки галузі, яка пожертвувала майже $100 млн на його виборчу кампанію.
А вже 8 квітня він підписав новий указ, яким доручив генеральному прокуророві США виявити та припинити дію законів на рівні окремих штатів, що містять посилання на зміну клімату як підставу для обмеження видобутку вуглеводнів на території країни.
Такий перебіг подій, з одного боку, викликав обурення в товаристві американських кліматичних активістів. З іншого – регуляторна політика адміністрації Трампа допомагає США посилити лідерство у світовому експорті нафти й газу. Значна частина цього ресурсу останнім часом потрапляє на ринок ЄС, який прагне радикально обмежити закупівлі вуглеводнів у росії після того, як путінський режим влаштував повномасштабну війну в Україні.
Та після того, як Київ і Вашингтон уклали стратегічну угоду про надра, з’явилися підстави для сподівань, що в перспективі на європейський ринок постачатимуться нафта і газ, видобуті в Україні за участі американських інвесторів.
Принаймні, саме такий висновок напрошується зі слів заступника міністра економіки Тараса Качки, який брав участь в підготовці до укладання угоди.
«Прагнення бізнесу із США заробити стане драйвером для інвестицій. Енергетична галузь – чи не головний пріоритет. В Україні будуть нові свердловини і газові, і нафтові», – запевнив він, коментуючи перспективи українсько-американських домовленостей.
Очевидно, що їх практичне впровадження буде відбуватися під прискіпливою увагою екологів і кліматологів, а також активістів, пов’язаних із Greenpeace.
Минулої осені ця потужна глобальна природоохоронна мережа, відома гучними акціями, відкрила офіційний офіс у Києві. Серед причин розширення впливу в її офіційному повідомленні згадувалося «посилення роботи над зеленим відновленням країни» з акцентом на сонячній і вітровій генерації замість викопного палива та атомних електростанцій.
Тому в майбутньому в Україні не виключені завзяті суперечки нафтогазових лобістів із прибічниками «чистих» енергетичних технологій, які прагнуть відправити на звалище історії «брудні» вуглеводні.