Битва між Ізраїлем та Іраном: які є варіанти розвитку подій?
Експерти про «стриману» стратегію Тегерана, та навіщо він «виграє час»
У п’ятницю, 13 червня 2025 року, світ шокувала звістка про нову військову операцію на Близькому Сході. Біля 200 ізраїльських винищувачів пролетіли 1500 км, провели дві години в авіапросторі Тегерана й атакували десятки цілей в іранській столиці. Ескалація військового протистояння країн триває. Mind зібрав полярні думки з приводу розвитку конфлікту.
Удари сторін
Літаки Ізраїлю розбомбили в Ірані більш ніж 100 ядерних і воєнних цілей, зокрема системи ППО, вбили щонайменше 220 іранців, у тому числі 20 іранських високопосадовців, включно з генералами й військовими керівниками. Та отримали контроль над небом Ірану.
Наслідки ізраїльських авіаударів 13 червня 2025 року по наземних спорудах ядерного об’єкта в іранському Натанзі. Фото ongeo-intelligence.com
У відповідь Тегеран випускає по ізраїльтянах балістичні ракети, які пробивають систему ППО Ізраїлю та завдають великих руйнувань.
«Ізраїльтяни лягають спати вночі, знаючи, що їх напевно розбудить різкий сигнал тривоги, який пожене нас до наших захисних кімнат (мамадів) та укриттів, якщо нам пощастило їх мати в цій відчайдушній грі в іранську рулетку», – описує своє невдоволення рівнем підготовки уряду Біньяміну Нетаньягу до війни з Іраном ізраїльський редактор журналу Moment Еєтта Принс-Гібсон.
Після чотирьох перших днів із початку конфлікту інтенсивність обстрілів Іраном значно знизилась, що дає надію на деескалацію та завершення конфлікту. Іран не зміг завдати шкоди військовому потенціалу Ізраїлю, натомість більшість ударів прийшлися по цивільній інфраструктурі та населенню.
Чого добився Ізраїль у першій битві: три погляди
Ізраїльські газети називають напад Ізраїлю на Іран 13 червня «точним, рішучім і високотехнологічним» ударом, який викликав у євреїв «природне відчуття гордості – навіть тріумфу». Але бомбові удари по ядерній інфраструктурі Ірану, якщо й відкинули ядерну програму, то на місяці, а не на роки.
«Це була тактична перемога, а не стратегічне рішення, – констатує Jerusalem Post. – Ядерна інфраструктура Ірану залишилася значною мірою неушкодженою. Науковий потенціал ядерної програми не був розбомблений. Арсенал балістичних ракет Ірану не був демонтований. І його ідеологічні та стратегічні наміри загрожувати Ізраїлю – прямо або через сателітів в Лівані, Газі, Сирії та Ємені – залишаються незламними».
Житлова багатоповерхівка, зруйнована іранською балістичною ракетою в ізраїльському Бат-Ямі 15 червня 2025 року. Фото Chaim Goldberg/Flash90
На думку ізраїльських політологів, що працюють в Америці, напад Ізраїлю на Іран був «величезною авантюрою», на яку президент США Дональд Трамп дав «якесь зелене світло», але досі немає ясності, чи нададуть Штати реальну допомогу. Поки звучать обіцянки вступити у війну на боці Ізраїлю в разі провокацій, а також уже є ознаки підготовки до бойових дій у регіоні американських збройних сил.
Сімон Рабінович, професор Північно-Східного Університету США, вважає, що лідер Ізраїлю Біньямін Нетаньягу скористався «вікном можливостей», щоб провести військову операцію проти Ірану і в такий спосіб відвернути увагу від війни в секторі Газа, яка триває із 7 жовтня 2023 року.
Згідно із соцопитуваннями, 69% ізраїльтян виступають за укладання угоди про припинення війни в Газі в обмін на повернення всіх заручників. Водночас більшість населення Ізраїлю (83% євреїв і 12% арабів) підтримуютьатаки на Іран і необхідність нейтралізації іранської ядерної загрози.
«Повітряна операція Ізраїлю в Тегерані відбулася, коли ліванська «Хезболла», ключовий союзник Ірану, залишилася поза конфліктом. Ізраїль стверджує, що атакував ядерну та ракетну програми Ірану з метою остаточно перешкодити йому створити ядерну бомбу. Біньямін Нетаньягу також розказав Fox News, що іранський режим аятол «дуже слабкий» і може бути повалений унаслідок ізраїльської атаки. Але я дуже сумніваюся в тому, що це означатиме кінець іранського режиму», – коментує ситуацію Сімон Рабінович.
Іранські експерти називають атаку на Іран «програною битвою» Ізраїлю, бо вона не зупинила, а, навпаки, прискорила ядерну програму Тегерана й об’єднала 90-мільйонне іранське населення проти загального ворога.
«Багато іранців звинувачують свою владу в десятиліттях корупції, репресій та міжнародній ізоляції. Але це не означає, що вони приймуть або простять ізраїльську агресію, як і тих, хто відкрито підтримував авіаудари. Коли бомби падали на іранські міста, такі, як Тегеран, Ісфахан і Тебриз, на цивільну інфраструктуру, на житлові будинки – і коли діти загинули, у цьому людям було дуже важко побачити щось інше, ніж неправомірну та непропорційну агресію», – говорить іранський науковець Хоссейн Даббах, експерт із психології лондонського філіалу Північно-східного університету.
У чому полягає стратегія Ірану?
Найкращій для всіх сценарій завершення конфлікту, на думку Сімона Рабіновича, реалізується, якщо обидві сторони швидко об’являть про досягнення своїх цілей: Ізраїль удасть, що розбомбив все, що хотів, а Іран зобразить задоволення своєю відповіддю на агресію – і після цього станеться щось інше.
«Хочеться сподіватися, що «щось інше» – це буде не наземна війна чи регіональний конфлікт, а якийсь варіант дипломатичного врегулювання», – розмірковує Сімон Рабінович.
Про бажання Тегерану йти цим шляхом свідчать заяви іранських чиновників. Так, слова міністра іноземних справ Ісламської Республіки Аббаса Аракчі про те, що «лише один телефонний дзвінок із Вашингтону може зупинити» напад Ізраїлю, експерти трактують як надії Тегерану на дипломатичні канали, щоб прибрати конфлікт із США.
Катарський інститут політичних досліджень Middle East Council on Global Affairs (ME Council) зазначає, що Іран дозує, обмежує та стримує свої «удари помсти» по Ізраїлю, щоб уникнути масштабування конфлікту та втручання в нього армії США. За чотири дні конфлікту, 13–16 червня, Тегеран запустив по Ізраїлю 11 хвилями приблизно 370 балістичних ракет і 100 «шахедів», переважно застарілих.
«Поява нових реактивних дронів Shahed-107 та 1,5-тонних боєзарядів у недавніх ударах по Тель-Авіву показує, що Іран ще має суттєві наступальні можливості, але дозує їх відповідно до своїх стратегічних міркувань… Стратегія Ірану полягає не в пануванні на полі бою, а у формуванні сприйняття ворога», – робить висновок ME Council.
Тегеран, на думку експертів, не може запросити переговорів занадто швидко, бо це буде сприйняте як капітуляція. Тому він зволікає час і розглядає кожен день війни на виснаження з Ізраїлем без втягування США як свою політичну перемогу.
Попри панічні настрої та зростання економічних труднощів всередині Ірану, там домінують наративи про захист суверенітету, стійкість і пропорційну відповідь. Влада посилює ці меседжі рішеннями тримати відкритими станції метро 24 години на добу для захисту цивільних і забезпечувати безперервне функціонування міністерств навіть під час атак.
За твердженням катарських аналітиків, Іран не подає жодних сигналів про колапс, революцію чи тотальну війну. Також мало ознак того, що Тегеран зробить крок у напрямку капітуляції в разі прямого втручання США в конфлікт. Імовірніше, Іран розширить зону бойових дій ударами по військових базах США в Іраку й Перській затоці або по енергетичній інфраструктурі та глобальних маршрутах постачання нафти й газу. Іран демонструє, що його мета – не виграти конвенційну війну, а підняти вартість ескалації конфлікту для всіх його учасників і підвищити свою вагу в можливих переговорах.
Щодо ударів по енергетичній інфраструктурі та маршрутах транспортування нафти, то деякі експерти зазначили, що це навпаки може налаштувати арабські країни (продуценти нафти) проти Ірану. Тому ймовірність такого кроку оцінюється як низька.
Також відомий американський експерт із міжнародних відносин Хел Брендс, професор Школи перспективних досліджень при Університеті Джона Гопкінса, описав у колонці для Bloomberg, ще дві можливі стратегії Ірану.
На його думку, «терористична країна», може зробити відчайдушну спробу сконструювати ядерну бомбу. Цей сценарій може спровокувати руйнівні бомбові удари з боку США та привести до нищівної поразки Ірану.
Тому, за словами Хела Брендса, Тегеран, можливо, уже замислюється над тим, щоб замахати білим прапором і прийняти пропозицію Трампа – повністю демонтувати ядерну програму в обмін на символічні компроміси для «збереження обличчя» іранського режиму.
Це рішення буде дуже болючим для Ісламської Республіки, але вона вже робила подібні поступки, коли опинялася під загрозою інтервенції США: при укладанні миру з Іраком у 1988 році та після повалення режиму Саддама Хусейна в Іраку у 2003-му.