Дієвість санкцій проти рф: ЄС спробує покласти край «відмиванню» російської нафти через треті країни

Нещодавно Рольф Торе Роппестад, CEO норвезького P&I клубу Gard, одного з лідерів глобального ринку страхування морських перевезень, категорично висловився щодо західних санкцій проти морського експорту російської нафти: «Проста математика показує, що санкції ніколи не спрацюють».

Чому? Тому що дві третини світового попиту на нафту припадає на країни, які готові купувати російську нафту. «Немає сенсу запроваджувати санкції, які не працюють», – заявив Роппестад на одному з галузевих форумів у Норвегії в червні 2025 року.

Така думка топової персони глобальної морської індустрії додає авторитетного голосу тій частині експертної спільноти, яка небезпідставно критикує чинну санкційну політику коаліції. Навіть попри власний бізнес-інтерес, адже через санкції страховик недораховується частини традиційних першокласних клієнтів-судновласників, яких замінив «тіньовий» флот.

Водночас заява Роппестада актуалізує просту й очевидну «оптику», коли обговорюють ефективність санкцій. Власне, сама санкційна політика союзників донедавна націлювалася на обмеження спроможностей росії «продавати», проте на іншій стороні умовного торгового ланцюга вистачає клієнтів, які бажають «купувати». На третьому році санкцій російська нафта користується стабільно високим попитом у нафтопереробних компаній Індії, Китаю, Туреччини.

Останній пакет санкцій ЄС формалізує початок методологічного повороту: заборона імпорту нафтопродуктів, виготовлених із російської сирої нафти, покликана відбити бажання нафтопереробників третіх країн використовувати російську сировину, якщо вони планують і далі продавати своє дизельне або реактивне пальне на преміальному ринку ЄС.

Mind з’ясував, що саме передбачає нова санкційна ініціатива, якими параметрами вимірюється проблема «відмивання» російської нафти через треті країни та чому заборона імпорту нафтопродуктів зі «слідами» російської сировини потребує ухвалення іншими учасниками коаліції.

Коли почали обговорювати заборону?

Ідея заборонити імпорт нафтопродуктів, вироблених із російської нафти у третіх країнах – не нова. В експертному середовищі її почали обговорювати в першій половині 2023 року, через декілька місяців після введення ембарго та механізму обмеження ціни щодо морського експорту російської нафти (5 грудня 2022 року) і нафтопродуктів (5 лютого 2023 року), коли очевидною стала низька ефективність санкцій.

Європейський Центр досліджень енергетики та чистого повітря (Centre for Research on Energy and Clean Air, CREA) одним із перших актуалізував проблему «відмивання» російської нафти країнами, які виробляють із неї нафтопродукти, а потім продають їх країнам коаліції.

У квітні 2023 року центр присвятив цій проблемі своє перше спеціалізоване дослідження, у якому рекомендував «заборонити країнам коаліції здійснювати імпорт із нафтопереробних заводів, які отримують російську сиру нафту», а також розробити законодавство, яке зобов’яже імпортерів нафтопродуктів надавати документи про походження сирої нафти, що використовувалася для виробництва нафтопродуктів.

Відтоді CREA щомісяця у своїх аналітичних звітах артикулює цю рекомендацію. У липні 2025 року Брюссель нарешті наважився піти цим шляхом.

Що саме передбачає заборона ЄС?

Євросоюз заборонив суб’єктам економічної діяльності купувати, імпортувати або транспортувати до ЄС нафтопродукти (товарний код Комбінованої номенклатури ЄС – 2710), вироблені у третіх країнах із сирої нафти (товарний код – 2709 00), що походить із росії. Заборона також стосується пов’язаних технічних або фінансових послуг.

Під час операцій імпортери повинні будуть надавати підтвердження (доказ) країни походження сирої нафти, яка була використана для виробництва нафтопродуктів у третій країні. Виняток становить імпорт із країн – партнерів ЄС – Канади, Норвегії, Великої Британії, США та Швейцарії, які реалізують власну санкційну політику щодо імпорту російської нафти та нафтопродуктів.

Заборона почне діяти після шестимісячного перехідного періоду – з 21 січня 2026 року.

Одразу після ухвалення 18-го пакету санкцій Єврокомісія (ЄК) поінформувала, що видасть настанови щодо імплементації заборони. Вони стосуватимуться доказів походження сирої нафти, які мають надавати оператори, залучені до імпорту нафтопродуктів, а також інших аспектів впровадження заборони. Коли саме планується видати відповідні вказівки, ЄК не уточнила.

«Неодноразово наголошував, що введення санкцій – лише половина шляху. Вкрай важливо запровадити ефективний механізм контролю за виконанням санкцій і забезпечити виконання цього механізму на всіх рівнях, що мають охоплювати судновласників, фрахтових та страхових брокерів, банки, інші фінансові установи, клуби взаємного страхування (P&I Clubs), портову владу, морські адміністрації», – говорить Mind Артем Волков, керівник практики морського права юридичної фірми АНК.

На його думку, суб’єктам економічної діяльності ЄС варто ширше використовувати можливості OSINT-розвідки, тобто даних у відкритому доступі, щоб зрозуміти, хто насправді стоїть за тією чи іншою трансакцією, або чи має певна партія нафтопродуктів «сліди» російської нафти. І в разі сумнівів – звертатися до компетентних органів ЄС або спеціалізованих юристів за експертизою.

Які особливості матиме застосування заборони?

Традиційно найпомітнішу роль у перевезеннях російських нафтопродуктів серед гравців ЄС відіграє судноплавний бізнес Греції. І тут варто уточнити, чи буде застосовуватися заборона при перевезеннях відповідних вантажів, якщо вони здійснюватимуться поза межами ЄС.

«Практична реалізація санкцій (спеціальних обмежувальних заходів) покладена на суб’єктів економічної діяльності ЄС (EU economic operator), тобто юридичних осіб, які зареєстровані за законодавством країни – члена ЄС і здійснюють там свою діяльність. Та, коли ми говоримо про міжнародне торговельне судноплавство, тут усе дещо складніше, тому що роботу одного судна можуть забезпечувати відразу декілька компаній із різних юрисдикцій – як із ЄС, так і з інших», – зауважує Волков.

Як зазначає юрист, більшість грецьких судноплавних компаній, які перевозять російську нафту та нафтопродукти, реєструє свої танкери під прапором Панами, Ліберії або Маршаллових Островів, тобто їхніми юридичними (законними) власниками виступають компанії із цих юрисдикцій. Водночас менеджерами (керуючими судноплавними компаніями) цього флоту є грецькі компанії, офіси яких розташовані в Піреї, а фактичними власниками можуть бути громадяни Греції або інших країн ЄС.

«Євросоюз не може заборонити перевозити нафтопродукти, вироблені з російської нафти, на судні, яке належить панамській або ліберійській компанії. Однак ЄС може, приміром, зобов’язати європейські банки, у яких відкриті рахунки судновласників або менеджерів танкерного флоту, перевіряти фрахтові платежі, які надходять із третіх країн, на предмет виконання санкційних обмежень, запроваджених ЄС», – вказує Волков.

За його словами, якщо перевезення здійснюватиметься до країни поза межами ЄС, приміром до Китаю чи Бразилії, і виконуватиметься панамським, ліберійським або іншим танкером під «зручним» прапором, а фрахтовий платіж буде переведено на рахунок у банку поза межами ЄС (наприклад, у Швейцарії, Туреччині або ОАЕ) – це навряд чи кваліфікуватиметься як порушення санкцій.

«Але, якщо судновласником є, наприклад, кіпрська або грецька компанія, яка захоче отримати оплату фрахту на свій рахунок у Bank of Cyprus або Hellenic Bank – банк зможе заблокувати такий платіж, якщо дійде висновку, що мало місце перевезення нафтопродуктів, вироблених із російської нафти, навіть якщо це перевезення відбувалося за межами ЄС», – пояснює юрист.

Якими даними вимірюється проблема?

Введення ЄС і союзниками ембарго супроводжувалося переорієнтацією морських постачань, зокрема пошуком альтернативних постачальників деяких видів нафтопродуктів (зокрема, дизельного пального), джерелом яких раніше виступала росія (приблизно 40% імпорту у 2021 році).

Доволі швидко значну частину дефіциту заповнили постачання з Китаю, Індії та Туреччини, які своєю чергою різко збільшили імпорт російської сирої нафти. Отже, ЄС фактично імпортував нафтопродукти, у виробництві яких була використана російська сировина.

За підрахунками CREA, за рік після російського вторгнення Китай, Індія, Туреччина, ОАЕ та Сингапур сумарно збільшили імпорт російської нафти проти попереднього 12-місячного періоду в 2,4 раза – до 132,6 млн тонн.

За той самий період країни коаліції (які заборонили чи обмежили імпорт російської нафти та нафтопродуктів) збільшили імпорт нафтопродуктів із п’яти вказаних країн у річному порівнянні на 26%, або на 10,1 млн тонн – до 49,6 млн тонн. А вартість цього імпорту зросла на 81%, або на 18,9 млрд євро – до 42,1 млрд євро.

Саме ЄС став найбільшим імпортером серед союзників: вартість його імпорту сягнула 17,7 млрд євро, або 42% загальної вартості. Імпорт також здійснювали Австралія (8 млрд євро), США (6,6 млрд євро), Велика Британія (5 млрд євро), Японія (4,8 млрд євро). Серед товарних позицій найбільшу частку становили дизельне пальне (29%), реактивне пальне (23%) і газойль (13%).

Водночас нові можливості дозволили китайським, індійським і турецьким нафтопереробникам значно поліпшити свої заробітки у 2022–2023 роках: вони закуповували російську нафту зі знижкою, яку москва надавала, щоб знайти нових клієнтів, а частину нафтопродуктів продавали в період високої кон’юнктури на західних ринках, зокрема Євросоюзу. Рекордні прибутки також фіксували нафтотрейдери й танкерний бізнес.

У цьогорічному дослідженні CREA оперує оцінками балансу сировинної бази й експортних продажів шістьох НПЗ (трьох індійських і трьох турецьких), які переробляли російську нафту та постачали нафтопродукти до країн коаліції протягом третього року вторгнення (березень 2024 – лютий 2025 року).

Імпорт нафтопродуктів країнами G7+ з індійських і турецьких НПЗ, які переробляли російську нафту (березень 2024 – лютий 2025 року), млрд євро

Джерело: CREA

Estimated to be refined RU crude – перероблено з російської нафти.

Estimated to be refined from other crude – перероблено з нафти інших країн.

Як свідчить аналіз, протягом третього року великої війни країни G7+ імпортували нафтопродукти із шести вказаних НПЗ на суму 18 млрд євро. За оцінками CREA, рівно половина цієї суми прийшлася на нафтопродукти, вироблені з російської нафти.

ЄС став найбільшим імпортером продукції вказаних підприємств. «Близько 13% загального обсягу виробництва цих НПЗ було спрямовано на експорт до Євросоюзу на третій рік вторгнення. До п’ятірки найбільших імпортерів ЄС увійшли Нідерланди (3,3 млрд євро), Франція (1,4 млрд євро), Румунія (1,2 млрд євро), Іспанія (1,1 млрд євро) та Італія (949 млн євро)», – зазначає CREA.

Чи вийде Reliance із російської нафти?

У наведеному переліку особливо вирізняється найбільший індійський нафтопереробний комплекс Jamnagar (штат Гуджарат), який входить до корпорації Reliance Industries індійського мільярдера Мукеша Амбані.

У першій половині 2025 року російська нафта посідала перше місце в сировинному балансі Jamnagar із часткою 43%. За цей період комплекс відвантажив на експорт 21,7 млн тонн нафтопродуктів, і найбільшу частку його експортних постачань отримала Європа – 28%, або понад 6 млн тонн.

І раніше Jamnagar та морська точка доступу до нього – нафтовий термінал Сікка – постійно привертали увагу галузевої спільноти, зокрема через приймання партій російської сировини на танкерах із санкційним статусом. Нова заборона ЄС явно посилила пильність до його операцій. Тепер ринок очікує, як змінюватиметься сировинний баланс і географія експортних продажів НПЗ, особливо враховуючи, що російська частка його величезної сировинної бази підтримується 10-річним контрактом, який Reliance та «Роснєфть» уклали наприкінці 2024 року.

Як союзникам досягти єдності щодо заборони?

ЄС залишається найбільшим ринком «відмитої» російської нафти. За даними консалтингового агентства Kpler, постачання дизельного пального та газойлю, виробленого з російської нафти, досі покривають 15–20% імпорту відповідних товарних номенклатур. І цю проблему доведеться подолати протягом перехідного періоду.

Та, крім країн ЄС, «замазані» російською сировиною НПЗ успішно продають свою продукцію до інших країн коаліції. Наведемо лише пару прикладів такої торгівлі.

Перший стосується постачань з індійських НПЗ до Великої Британії.

«Між 24 червня 2024 року та кінцем травня 2025 року Велика Британія імпортувала 1,9 млн тонн нафтопродуктів із нафтопереробних заводів Jamnagar, Vadinar і New Mangalore на суму 1,17 млрд фунтів стерлінгів», – повідомив CREA.

Інший приклад – постачання до Австралії. За інформацією центру, з 5 лютого 2023 року (початок дії ембарго й обмеження ціни на російські нафтопродукти) до кінця червня 2025 року Австралія імпортувала дизельне пальне, бензин, газойль та інші нафтопродуки на $6,4 млрд із трьох індійських НПЗ, які переробляли російську нафту. За оцінками CREA, $2,5 млрд прийшлося на нафтопродукти, вироблені з російської сировини.

Примітно, що головним джерелом постачань до Австралії виступає Jamnagar – 93% вартості всього імпорту, або $6 млрд. Причому в першій половині 2025 року імпорт країною нафтопродуктів виробництва цього НПЗ збільшився проти відповідного періоду минулого року на 31%.

Отож США, Великій Британії, Австралії, Канаді та іншим країнам коаліції варто сприймати нову санкційну ініціативу ЄС як запрошення доєднатися до неї, інакше лазівки в переробників російської нафти залишатимуться. Саме такі кроки дійсно свідчитимуть про послідовність і системність союзників у створенні ефективного санкційного інструменту. На тлі «тарифної надбудови» Дональда Трампа у вигляді додаткової ставки імпортного мита у 25% щодо Індії, запровадженої за імпорт країною російської нафти (набуде чинності 27 серпня 2025 року).