Хвостаті терапевти: як собаки допомагають дітям і дорослим знаходити психологічну опору

Каністерапія в Україні розвивається вже понад десять років. Попри те, що цей підхід досі не має статусу офіційного методу реабілітації чи лікування, він поступово стає впізнаваним і затребуваним. Те, що у 2010-х часто сприймали як інтуїтивну практику, сьогодні переростає в окремий напрям психологічної допомоги.

Одним із перших українських собак-терапевтів, який умів знімати напругу теплом свого серця й дотиком вологого носа, був Антей – розумний і неймовірно терплячий золотистий ретривер.

Тварини як партнери психологічної підтримки: чому це працює

У часи емоційної нестабільності, стресів, втрат і адаптації людям необхідна опора. Комусь допомагає розмова, комусь тиша, комусь – заняття творчістю. Але є ще одна форма підтримки, яка вражає своєю ефективністю: контакт із тваринами. І це не дивно, адже тварини, зокрема собаки, здатні:

• зменшувати тривожність;
• підсилювати відчуття безпеки;
• стабілізувати емоційний стан;
• допомагати виходити з пригніченості;
• вчити довіряти.

Це пояснюється як нейробіологією (викидом окситоцину та дофаміну), так і глибокими механізмами прив’язаності. Вони не ставлять запитань, не оцінюють, не чекають «правильних відповідей». Тварина приймає людину в будь-якому стані. Саме це і стає терапією.

Антей: собака, який «говорив» мовою спокою

Історія Антея почалася у 2012 році. Він разом із власником пройшов навчання по програмі німецького товариства міжнародного співробітництва GIZ і почав допомагати в реабілітації дітей в Харківському хоспісі.

Психолог, кінолог і власник Антея, Ігор Гутник, пояснює, що взаємодія з собакою не є універсальною «чарівною пігулкою». Це лише один із інструментів психологічної реабілітації.

«Каністерапія – це лише один із елементів допомоги. Він працює на поверхневому рівні, але при регулярній взаємодії може давати дуже відчутний ефект. І важливо розуміти: для когось цей метод стане ресурсом, а для когось – ні. Є діти й дорослі, які бояться собак. Якщо є кінофобія, терапія просто не почнеться. Спочатку треба подолати страх – і тільки тоді можлива реальна робота», – зазначає він.

З 2014 року Антей разом із власником допомагали у психологічній адаптації дітей-переселенців з Луганської та Донецької областей. Антей супроводжував Ігоря на групах психологічної підтримки. Його присутність миттєво змінювала атмосферу:

• діти, які уникали контакту, самі тягнулися до нього;
• ті, хто не говорив із дорослими, починали говорити з Антеєм;
• втомлені й напружені діти засинали, поклавши голову йому на лапи;
• підлітки, які не довіряли людям, довіряли йому.

Ігор пояснює, що терапевтична робота з собакою повинна бути структурованою:

• собака має бути відібраним: максимальна терплячість і жодної агресії до людей;
• собака повинен пройти базове кінологічне навчання;
• власник зобов’язаний розуміти основи психології або навчитися цього;
• дитина чи дорослий мають поступово проходити адаптацію.

«Якщо з дорослим одразу зрозуміло, чи є у людини страх перед собакою, то з дітьми все складніше. Дитина може бути зовні спокійною, але всередині наляканою. Тому важливо не починати роботу з собакою, доки не впевнилися, що страх подолано. Лише потім починається власне терапія», – розповідає кінолог.

Ігор наголошує, що каністерапія – це реабілітаційний інструмент, і працює він тоді, коли над процесом працює фахівець із психологічною освітою.

Після смерті Антея у 2023 році Ігор припинив роботу як терапевт із собаками, проте зараз працює як шкільний психолог – допомагає дітям і вчителям тримати психологічні опори:

«Після Антея я вже не зміг продовжувати. Це була надто велика втрата. Але його досвід живе в людях, яких він підтримав. І в тому, як сьогодні розвивається цей напрям».

Соціальний приклад: як позитивний досвід дітей став поштовхом для розширення програм підтримки

У 2022 року в Хмельницькому група юних переселенців з Маріуполя відвідувала місцевий поліцейський кінологічний центр задля знайомства з роботою службових собак. Це були звичайні ознайомчі зустрічі – прогулянки, ігрові вправи, знайомство з тваринами.

Неочікувано для фахівців, емоційний ефект від такої «прогулянки» виявився глибшим: діти стали більш відкритими, згадували власних улюбленців, зменшувалася напруга, з’являлися перші ознаки психологічної адаптації.

Цей відгук став сигналом: контакт із собаками може бути помітним ресурсом відновлення. Саме після позитивної динаміки у дітей фахівці почали ширше застосовувати взаємодію з тваринами – зокрема, долучаючи собак до психологічної підтримки дорослих, які повернулися із зони бойових дій.

Цей приклад не пов’язаний напряму з історією Антея, але підтверджує загальний висновок: собаки можуть стати важливим інструментом відновлення, якщо їхня робота структурована та фахово організована.

Історія Антея – це нагадування, що інколи один собака може зробити для людини більше, ніж десятки методик. А досвід фахівців та ініціатив доводить: каністерапія має потенціал стати невіддільною частиною системи психологічної підтримки в Україні.