Гендиректор УКАБ: «Фермери в ЄС сприймають Україну як порушника спокою, хоча на одного європейця припадає лише чотири нагетси українського походження щорічно»

За оцінками KSE, втрати сільського господарства України за роки повномасштабного вторгнення рф сягнули майже $82 млрд. Український агросектор наразі посідає за збитками II місце після важкої промисловості. На додачу, з середини минулого року припинив свою дію для України «торговельний безвіз» з Євросоюзом. Цей спрощений формат було замінено новою угодою зі значно менш лояльними умовами. Війна на Близькому Сході також матиме свій вплив на українську аграрну галузь – і навряд чи позитивний.

Про ці та інші виклики для вітчизняного АПК Mind розпитав генерального директора асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» (УКАБ) Олега Хоменка. Обговорили можливості виходу на нові світові ринки, перспективи та перепони для постачання продукції до ЄС. Також поспілкувалися про те, чи готовий український агробізнес прийняти європейські «правила гри», які контрпропозиції висувають європейцям українські агроасоціації, чи стане євроінтеграція «вироком» для аграрного МСБ і скільки може коштувати галузі запровадження європейських стандартів. Окрему увагу приділили тому, наскільки проєкт нового Митного кодексу України здатен розв’язати проблеми вітчизняного бізнесу.     

Про вплив нових геополітичних реалій на українських аграріїв

– У жовтні 2025 року Україна підписала з ЄС нову угоду щодо безмитних квот на торгівлю агропродукцією – вони кращі за режим 2021 року, але звузили українські можливості, порівняно з «торговим безвізом», що діяв до червня-2025. Зокрема, гендиректор УАК Павло Коваль в інтерв’ю Mind зазначив, що з початку 2026 року було зафіксовано низьку інтенсивність експорту зерна (при однаковому обсягу врожаю відставання обсягів експорту на 1 грудня 2025 склало 34%, порівняно з 1 грудня 2024). Чи зможуть аграрії в такій ситуації компенсувати втрати експорту і наскільки наразі сприятлива кон’юнктура на зовнішніх ринках?

– Дійсно, якщо порівнювати з торговельним режимом, який діяв до 2022 року, то після оновлення угоди з Євросоюзом обсяги квот для української агро-харчової продукції збільшились. По деяким категоріям товарів також відбулася лібералізація доступу до європейського ринку.

Зокрема, раніше пшениця та борошно були об’єднані в одну категорію, а зараз їх вдалося розділити, бо зазвичай пшениця «зʼїдала» майже всю квоту, а борошномели залишалися з мінімальними обсягами торгівлі з ЄС: 1 млн тонн в 2021 році проти 1,3 млн тонн (квота для пшениці) та 30 000 тонн – квота на борошно в 2026 році.

Також покращилася ситуація з цукром, адже до 2021 року у нас були мінімальні квоти на торгівлю ним – в Європі цей ринок доволі консервативний, і європейці надто прискіпливо ставляться до експорту українського цукру.

Окрім того, збільшення об’ємів – з 90 000 тонн до 120 000 тонн – відбулося в частині постачання курятини. Як відомо, Україна – один із найбільших експортерів цієї продукції у світі. Звісно, це не такі великі обсяги (173 000 тонн) як під час «торговельного безвізу» в 2023 році.

– Ви зазначили, що за деякими торговельними позиціями з новою угодою покращились умови. Можна деталізацію в цифрах? 

– Наприклад, по цукру раніше могли постачати лише 20 000 тонн, а зараз – 100 000 тонн. По молочній продукції об’єми збільшилися вдвічі: обсяг торгівлі був на рівні 15 млн євро, а зріс до 25 млн євро. Якщо ж говорити загалом про торгівлю з ЄС (станом на сьогодні), то її обсяг у грошовому еквіваленті за результатами 2025 року зріс на 35%, порівняно з результатами 2021 року.

Стосовно інтенсивності відвантаження українського зерна, то на сьогодні вона знизилася. Але тут слід враховувати ситуацію в наших портах, де є певні проблеми: пошкоджена інфраструктура, ускладнена логістика «Укрзалізниці» (регулярні удари по тяговим станціям, рухомому складу), постійні повітряні тривоги, що впливають на динаміку темпів експорту тощо. А також те, в яких кліматичних умовах перебувала Україна минулої осені: постійні дощі не дали змоги зібрати весь врожай (наприклад, на полях залишилися великі обсяги кукурудзи).  

– А як війна в Ірані впливає на експортні можливості українських аграріїв?

– Безпосередньо, адже країни Перської затоки також є споживачами нашої сільгосппродукції: Україна постачає туди близько 1,5 млн тонн збіжжя. Сьогодні цей напрямок фактично заблокований. Відповідно, на світовому ринку автоматично з’являється додаткових 1,5 млн тонн, що, звісно, «тиснутиме» на ціну – адже є непогані прогнози по врожаю в країнах Південної Америки.

– Можна конкретніше?

– Мабуть, ви чули останні заяви іспанців, які хочуть запровадити дзеркальні мита на сою та ріпак – з цього приводу вони звернулися до Єврокомісії. Проте ситуація з цими культурами наразі не виглядає критичною. Для України значно вагомішим є експорт зернових до Іспанії, – у 2025 році було поставлено близько 1,26 млн тонн пшениці та 1,7 млн т кукурудзи. Українська продукція активно використовується в кормовій базі, зокрема у виробництві хамону, де вона займає суттєву частку.

Загалом, є продукція категорії  bulk product (нефасована у великих об’ємах – зерно тощо), яка відвантажується кораблями в напрямку Іспанії, Італії й далі на країни Африки та Азії. А є продукція готова – з доданою вартістю, яку ми експортуємо (цукор, курятина, борошно тощо) – і для цих продуктів торгівля з ЄС є надважливою, бо це преміальні ринки з привабливими цінами.

Тобто, свої товари категорії bulk product ми прилаштуємо – чи то в Африку, чи Китай, чи деінде (наприклад, у вигляді кормів). А от для виробників товарів з доданою вартістю та продукції переробки (соєві шроти, комбікорми) – може виникнути проблема, бо тут для нас важливі європейські ринки.

Якщо міркувати, куди перенаправити ці товари, то єдиним варіантом я бачу Китай – це надвеликий споживач будь-якої продукції. Також можуть бути перспективними африканські країни, але туди складно заходити через умовну гегемонію росії.

В Африці ми стикаємося з великою конкуренцією з боку російських напів державних/напів приватних компаній, які взяли курс на експансію до континенту, занижуючи ціну продажу та гарантуючи великі об’єми продукції. Таким чином, рф витісняє будь-яких експортерів, які хочуть зайти в Африку, і використовує збіжжя (їжу) як один із чинників геополітичного впливу.

Ще приклад – виробництво високопротеїнової пшениці. На жаль, Україна втратила цю нішу, хоча мала доволі високий потенціал. Натомість, росіяни протягом останніх 30 років після розпаду СРСР активно інвестували в неї, розуміючи, що це геополітично важливо. І тепер на світовому ринку вони можуть диктувати умови.  

Про готовність агробізнесу до європейських вимог

– У грудні 2025 року Кабмін у рамках підготовки до членства України в Євросоюзі ухвалив переговорну позицію по V кластеру, що стосується сільського господарства та продовольчого ринку. Тобто, українському агробізнесу доведеться приводити діяльність у відповідність до жорсткого регуляторного поля ЄС. 4 березня у Брюсселі на Ukrainian Agriculture in the EU: the View from Kyiv, УКАБ і ВАР лунали заяви про необхідність перехідних умов для українського агросектору при інтеграції в ЄС.  Оцініть, наскільки український бізнес готовий/не готовий працювати в нових реаліях, і які вимоги найкритичніші для нього?

– Звісно, до таких змін ми повною мірою не готувалися. Але враховуючи реалії сьогодення, не маємо альтернатив, аніж рухатися в бік Євросоюзу. Тому розуміємо важливість цього кроку.

Проте слід зважати, що всі регуляції, які наразі діють у ЄС, формувалися впродовж останніх 20 років. Тобто, вони йшли до сучасної агрополітики (стосовно відповідальності, захисту довкілля, розвитку сільських територій, регулювання, стандартів – законодавчих норм, обов’язкових для фермерів) протягом доволі тривалого періоду. 

Станом на сьогодні не можу сказати, що український бізнес готовий до переходу в нову площину. У деяких реформах, звісно, є напрацювання. Зокрема найбільший прогрес досягнуто у сфері благополуччя тварин, значне просування також є у сферах офіційного контролю, кормового законодавства, ГМО, ветеринарних лікарських засобів, здоров’я рослин та екологічного регулювання. Але він не є суттєвим, аби ми заявили європейцям про майже фінальну готовність.

Але тут слід розуміти, що до країн, які останніми вступали до Євросоюзу, ці заборони під час вступу не застосовувались. Вже будучи членами ЄС, маючи доступ до субсидій в рамках Спільної аграрної політики ЄС, а також інших механізмів підтримки, ці країни поступово вводили обмеження в своє законодавство.

Тому у них був певний поступовий перехід впродовж останніх 10 років. І позиція українських агроасоціацій полягає в тому, аби дати можливість українським агровиробникам також поступово проводити дану реформу впродовж 10 років з моменту вступу до Європейського Союзу – з доступом до структурних фондів ЄС. 

Також треба враховувати, що Євросоюз останніми роками не приймав до членства таку велику країну за розмірами й обсягами сільського господарства, як Україна. Зрозуміло, що вони нас бояться, а ми їх – ще більше. Тому що у нас попереду великі грошові витрати (щонайменше 2,5 млрд євро на рік). А ще знадобляться значні кошти на реформування існуючої системи – норми по збереженню довкілля, зокрема по нітратній директиві, та іншим стандартам. Цього детально ще ніхто не підраховував.

Зрештою, всі країни, які набували членства ЄС – отримували доступ до структурних фондів ЄС. Мова про фонди на розвиток сільських територій та інфраструктурних проєктів, на реформування системи виробництва. Зараз у нас таких інструментів немає і навіть немає до них доступу.

– А чому саме зараз ви зробили свою заяву з ВАР?

– У нас була низка консультацій на різних рівнях – з євродепутатами, генеральними директоратами Єврокомісії. Ми доносили нашу позицію на різних конференціях. Але в ЄС лобіювання працює дещо по-іншому: опоненти спілкуються лише на офіційному рівні, шляхом позиційних документів. І ми зрозуміли, що без спільної позиції від українських агроасоціацій нам буде важко комунікувати з європейцями. Так і з’явилася спільна заява.          

– А яка реакція на ваші з ВАР пропозиції: чи складається діалог з Єврокомісією й українським урядом?

– З цього питання нашим головним переговірником є віцепрем’єр Тарас Качка, який має свою стратегію, і уряд на нашому боці. До переговорів залучено всіх стейкхолдерів: з нашого боку це офіційні переговірники від уряду та агроасоціації, які представляють різні сектори. Від ЄС – теж низка аграрних асоціацій, і всі шукають компроміс.

Реакція євробюрократів однотипна, бо вони думають і розмірковують категоріями законодавства ЄС. Європейське законодавство і законодавство з питань розширення говорить про те, що спочатку мають бути проведені реформи, потім адаптація, і лише потім – вільний доступ до ринків. По-іншому розмови не буде.

Політики ж кажуть про певні обмеження, але розуміють, що жодна країна у стані війни ще не вступала до ЄС. Тому має бути застосування певних процедур саме для України. І нещодавно були заяви про політичний вступ України до ЄС, а потім вже поступова економічна інтеграція до загальноєвропейського ринку.

Єврокомісія не дає чіткої реакції на наші пропозиції: тобто, зрозуміти,  відхилені вони чи ні, важко. Але ми розуміємо, що є певний перелік продуктів, які є тригерними для європейських фермерів. Це, наприклад, український цукор чи курятина (особливо переймаються польські та французькі фермери, хоча на одного європейця припадає лише чотири нагетси на рік українського походження).

Європейські фермери вважають, що такі тригерні продукти «вб’ють» їхній ринок і виробника. Ба більше, єврофермерам і так не вистачає 150-200 євро дотацій на гектар. А якщо доєднається ще й Україна зі своїми 23 млн га, яка претендуватиме на їхні гроші – це для них узагалі страшний сон. Тобто, європейські фермери сприймають Україну як «слона в посудній лавці», який порушить їхнє спокійне життя.

Зрозуміло, що євробюрократи будуть завжди на боці свого виробника та відстоюватимуть його інтереси. Наразі нам ніхто у вічі не каже «ні», але й ніхто не говорить «так». Поки шукають компроміс.

Про перспективи аграрного МСБ після євроінтеграції

– Повертаємось до проблематики агроєвроінтеграції. На вашу думку, чи призведе поспішна імплементація євронорм до закриття значної частини малого та середнього агробізнесу: яка частка МСБ з агросектору може не пережити трансформації та як це позначиться на українській економіці?

– В Україні дуже шкутильгає статистика. Зокрема, в нас немає інформації щодо функціонування малих виробників сільгосппродукції. Тобто, ми не знаємо, скільки їх, і не знаємо, як вони оформлені. Зрозуміло, що частина з них працює «в напів сіру», а деякі – «в темну». Тому, не маючи на руках чіткої статистики присутності на ринку малих і середніх виробників сільгосппродукції, а також не розуміючи чітких цифр по чисельності українців в Україні на сьогодні – важко робити якісь висновки.

Наприклад, ми говоримо про розвиток сільських територій, але не усвідомлюємо, скільки людей там залишилося (з огляду на аспекти міграції та масштаби мобілізації). Тому, навіть якщо я зараз скажу, що МСБ в агросегменті може скоротитися на 10%, 20% чи 30% – це абсолютно не буде відповідати правді, бо це все гіпотези.

Щодо впливу всіх цих чинників на українську економіку – звісно, будь-яке звуження економічної активності населення завжди призводитиме до скорочення надходжень до бюджету тощо. Але ми маємо розуміти, що тренд, який наразі фіксується по всьому світу, призводить до того, що відбуваються укрупнення господарств.

Приклад – польська модель господарювання, де середній наділ на одного фермера становить 11 га землі. Ми обрахували, що поляк з цих 11 га за умов класичної сівозміни по зерновій та олійній групі може згенерувати доходу не більше 12 000 євро на рік. Це свідчить про те, що, якщо раніше в Польщі середня зарплатня була близько 1500 євро – він був конкурентним.

Сьогодні в Польщі середня зарплатня зросла до майже 3000 євро. Звісно, фермер вже недоотримує – тобто, не може згенерувати необхідної кількості виручки, аби забезпечити себе. В результаті це призведе до корпоративної моделі або ж до укрупнення господарств, які зможуть довести свою економічну ефективність.

Якщо малий/середній фермер матиме до 50 га землі – він зможе генерувати певну суму коштів, щоб бути «на плаву». Але якщо говорити про господарства, в активі яких лише по 2-3 га, то мова хіба що про баштани, овочівництво тощо.

– А наскільки ця проблематика (поспішна імплементація євронорм) стосується великих агрогруп і компаній?

– Це челендж для всіх. Станом на зараз великі системні компанії (особливо, ті, що торгуються на фондових ринках та/або експортують свою продукцію до ЄС) вже стикаються з умовами відповідності певним єврокритеріям. Наразі ми бачимо запровадження певних правил у частині збереження довкілля, соціальної відповідальності тощо для того, щоб мати можливість отримати фінансування від таких міжнародних інституцій як ЄБРР, IFC та інших. Але це лише мізерна частка тих вимог, які діють у Євросоюзі.

Звісно, великі гравці, аби хеджувати всі ризики, мають добре підготуватися до повного переходу на євростандарти. Наприклад, буде заборонено певний перелік пестицидів і агрохімікатів. І вони вже зараз закладають кошти в низку досліджень, щоб сформувати для себе нові технологічні карти, які відповідатимуть євростандартам. Великі компанії можуть собі це дозволити.

Про ставлення до митників і нового Митного кодексу

– Чи оцінювали ви проєкт нового Митного кодексу (зараз перебуває на експертизі в Єврокомісії) щодо розв'язання проблем бізнесу при митному оформленні товарів: необґрунтоване коригування митної вартості, перекваліфікація товарів тощо?

– З точки зору торгівлі сільгосппродукцією, інструменти, запропоновані в цьому проєкті, покликані спростити роботу всієї системи. Наскільки ми розуміємо, завдання митниці – здійснити митне оформлення, його митне очищення і щоб були справно сплачені податки. Враховуючи історії з експортними митами, фактично, ми доводимо весь ланцюжок походження сільгосппродукції. І це відповідає нормам ЄС.

Хочу підкреслити, що «білий» бізнес не має проблем з коригуваннями митної вартості, перекваліфікацією тощо. Ту ж кукурудзу, наприклад, не можна перекваліфікувати у кукурудзяні відходи. Або соняшник навряд перекваліфікують у пшеницю.

Водночас, у процесах митного та податкового оформлення залишаються системні труднощі. Попри те, що боротьба з «тіньовим» зерном є необхідною, на практиці митні та податкові органи часто діють за принципом презумпції порушення, змушуючи навіть прозорі компанії з багаторічною історією та публічною звітністю повторно доводити легальність походження продукції.

Звісно, є збіжжя сумнівного походження – і митниця має вживати заходів, аби виявити його та вивести у «білу» площину. Але чомусь від цього страждають сумлінні платники податків (зі стосами офіційних документів), які постійно повинні доводити, що саме вони – «білі» гравці.

Наприклад, у нас є дві компанії з 20-річним досвідом, які торгуються на Варшавській біржі. Вони подають на відшкодування ПДВ, а податкова блокує їх. Причина – податкова вважає, що їхнє зерно неправомірно вирощене. І вони повинні доводити протилежне.

– А з якими ще складнощами та перепонами стикається агробізнес під час контактів з митними органами: як їх можна розв’язати та чи допоможе інтеграція з законодавством ЄС?

– Тут можна говорити про імпорт продукції – наприклад, добрив та засобів захисту рослин. До речі, Україна експортує в ЄС агропродукції на 15 млрд євро, а імпортує засобів для виробництва в середньому на 10 млрд євро щорічно. Тому ми майже в балансі.

З точки зору сільського господарства, у нас іноді виникають питання по імпорту добрив. Їх постачання відбувається в дуже короткий період – перед посівною після зими. І будь-які затримки, що можуть виникати на митниці під час оформлення (час від часу шукають походження російських/білоруських добрив тощо) призводять до того, що кінцевий споживач отримує товар із запізненням і несе великі ризики.

Тут, на моє глибоке переконання, інтеграція з законодавством ЄС нам не допоможе. Єдиний варіант, як усунути корупційні ризики будь-де – це ввести цифровізацію всіх процесів. Інших варіантів немає. Адже цифра покаже будь-які диспропорції, коливання в митних вартостях тощо.

– Як ви оцінюєте рівень довіри агробізнесу до українських митників станом на початок 2026 року (якщо робити оцінку за шкалою від 1 до 10, де 1 – довіра відсутня, 10 – максимум довіри)?

– Ми не маємо суттєвих системних претензій зі сторони агросектору, і для бізнесу загалом експортні процедури цілком зрозумілі та робочі. Звісно, періодично виникають точкові складнощі, але вони не носять глобального характеру.

Водночас якщо говорити особисто як споживач, у мене виникає значно більше запитань.  Коли читаю новини про те, як в Україну якимось чином завозять люксові автомобілі, дорогі айфони чи про те, як 10 бусів через Закарпаття завезли електротоварів на мільярди гривень без митного оформлення, – переживаю певну споживчу деформацію. Тому, від себе більше 3 балів «довіри» поставити митниці не можу.

– А наскільки вдалою, на ваш погляд, є ідея в новому проєкті Митного кодексу наділити митників правоохоронними функціями з проведення досудових розслідувань у кримінальних провадженнях щодо контрабанди?

– Ми категорично проти! Тому що в Україні органів, які здійснюють розслідування, і так забагато – вже навіть не розумієш, у кого яка компетенція і хто на себе які повноваження перебирає. Мабуть, жодна країна світу не має такої розгалуженої контролюючої інфраструктури.

На мою думку, ідея надати митникам ще й правоохоронного функціоналу не є прийнятним інструментом для розвитку бізнесу. Адже всі ці перевірки пов’язані з частковим блокуванням нормального функціонування підприємств. Навіть при планових перевірках податкової всі на «вухах стоять», бо слід підготувати стоси документів, дати певні пояснення тощо. А якщо ще й митників «зустрічати»…

Тому, як я вже казав, ми маємо перевести всі процедури в цифру та мінімізувати участь людей у процесах контролю, що дасть можливість уникнути будь-яких маніпуляцій у будь-якій площині.