Після того як Суд Міжнародного фінансового центру «Астана» (МФЦА) 7 липня остаточно скасував свій дозвіл НАК «Нафтогаз України» на примусове стягнення з російського «Газпрому» понад $1,4 млрд за арбітражним рішенням, український держхолдинг повідомив, що суперечку ще не завершено.
«Готуються нові судові провадження. Заборгованість «Газпрому» зростає до моменту повного виконання арбітражного рішення. На суму боргу щоденно нараховуються відсотки», – зазначили в НАК.
Mind розібрався, які є підстави для позитивних зрушень на користь Нафтогазу в цій резонансній історії та яку роль відіграв у ній південнокорейський промисловий конгломерат Posco, відомий на українському ринку планами з будівництва в Одесі теплоелектроцентралі, спроможної одночасно генерувати електроенергію і тепло для споживачів.
Спір між «Нафтогазом» і Газпромом виник з угоди про газовий транзит 2019 року, за якою НАК забезпечував транзит російського газу територією України до 1 січня 2025 року.
Навесні 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення, транзит через точку входу на газовимірювальній станції (ГВС) «Сохранівка» став неможливим: вона опинилася на території, окупованій російським військом, тому українські фахівці втратили контроль над обладнанням. Нафтогаз продовжив надавати транзитні послуги через ГВС «Суджа», однак «Газпром» відмовився визнавати форс-мажор через бойові дії в Луганській області та платити за транспортування, посилаючись на зміну маршруту, не передбачену в контракті.
Щоб стягнути борг, у вересні 2022 року Нафтогаз розпочав арбітраж проти «Газпрому» за Регламентом Міжнародної торгової палати в Швейцарії.
16 червня 2025 року швейцарський трибунал Міжнародної торгової палати (МТП) ухвалив остаточне рішення, яким визнав «Газпром» відповідальним за порушення транзитного контракту та зобов’язав сплатити основну суму близько $1,13 млрд, проценти й арбітражні витрати, що загалом на той момент становило майже $1,4 млрд.
Після того як рішення швейцарського трибуналу набуло сили, Нафтогаз почав подавати позови для примусового арешту майна Газпрому в багатьох країнах. Казахстан є однією з юрисдикцій, де кремлівська корпорація має реальні активи.
Зокрема, вона контролює 50% у спільному підприємстві «КазРосГаз», створеному з казахстанською національною компанією QazaqGaz у 2002 році для закупівель, транспортування, переробки, подальшого маркетингу й експорту газу з гігантського казахстанського родовища Карачаганак.
Наявність реальних майнових прав у Казахстані і спонукала Нафтогаз подати заяву про визнання й надання дозволу на примусове виконання арбітражного рішення в цій країні.
Паралельно із загальною судовою системою в Казахстані діє Суд МФЦА, який є складовою інфраструктури цього фінансового хабу – разом із його власною фондовою біржою, фінансовим регулятором, судом першої інстанції, апеляційним судом, Міжнародним арбітражним центром. Це зумовлено специфікою правового режиму заснування та функціонування МФЦА.
Міжнародний фінансовий центр «Астана» – це не урядова структура, а спеціальна фінансова юрисдикція у столиці Казахстану, яка офіційно почала працювати 2018 року для залучення іноземного капіталу, банків, інвестиційних фондів і технологічних компаній. Вона керується англійським правом, тобто прецедентним правом, зрозумілим для міжнародних інвесторів. Особливістю його є те, що судді не просто застосовують закон, а створюють нові норми права, вирішуючи конкретні справи (казуси).
По суті правовий режим МФЦА можна назвати «маленьким Лондоном» у Центральній Азії, який влада Казахстану заснувала у відповідь на нафтову кризу 2014–2016 років, коли ціни на Brent впали з пікових $115 за барель до мінімуму – нижче $30 за барель. Це спричинило обвал нафтових доходів країни більш як на 70%.
Щоб врятувати національну економіку від банкрутства, казахстанський уряд розпочав серію реформ під назвою «100 конкретних кроків». Складовою цих реформ і став хаб МФЦА, метою якого є не тільки залучення іноземних інвестицій, а й обмеження залежності від російської фінансової інфраструктури та посилення інтеграції Казахстану у світові ринки.
«МФЦА функціонує в межах спеціального правового режиму. Суд МФЦА не є частиною судової системи Казахстану, але його рішення виконуються в Казахстані в тому ж порядку, що й рішення казахстанських судів.
«Саме це могло пояснювати вибір Суду МФЦА як форуму для звернення Нафтогазу. Якщо рішення у справі Нафтогазу набуде остаточної сили, воно може відкрити шлях до примусового виконання Арбітражного рішення в Казахстані в обхід судів загальної юрисдикції. Проте вся ця конструкція тримається на одній передумові: Суд МФЦА повинен був мати юрисдикцію для розгляду заяви Нафтогазу й ухвалення відповідного рішення», – пояснюють фахівці з міжнародного арбітражу юридичної фірми «Василь Кісіль і Партнери».
Заяву до Суду МФЦА від імені Нафтогазу було подано 9 січня 2026 року.
15 травня 2026 року Суд першої інстанції МФЦА задовольнив заяву НАК і видав наказ, яким зобов’язав «Газпром» сплатити українському держхолдингу близько $1,4 млрд, присуджені арбітражним трибуналом у Швейцарії.
Проте вже за 12 днів ситуація змінилася не на користь Нафтогазу. Причини цього – у тонкощах Конституційного закону про МФЦА, які визначають межі його юрисдикції.
«Стаття 13(4) передбачає три категорії спорів, які належать до виключної юрисдикції Суду МФЦА: спори між учасниками МФЦА, органами МФЦА та їхніми іноземними працівниками; спори щодо діяльності, здійснюваної у МФЦА та регульованої правом МФЦА; а також спори, передані до Суду МФЦА за угодою сторін. Якщо виходити лише із цього положення, справа Нафтогазу проти «Газпрому» не підпадає під юрисдикцію Суду МФЦА. Жодна зі сторін не є учасником МФЦА. Спір виник із договору про транзит газу територією України, а не з діяльності у МФЦА. Сторони не укладали угоди про передачу спору або питання виконання до Суду МФЦА. Втім, ключове питання залишалося відкритим: чи можуть акти МФЦА розширювати юрисдикцію Суду за межі, прямо встановлені Законом про МФЦА», – зазначають юристи «Василь Кісіль і Партнери».
Але, як повідомляв Mind, у справі Нафтогазу суддя першої інстанції взяв до уваги додаткові норми і положення регламенту МФЦА, які дозволити ухвалити рішення на користь українського держхолдингу.
Проте вже за 12 днів це рішення «нейтралізував» інший суддя МФЦА– у справі південнокорейського промислового конгломерату Posco щодо стягування боргу з державного підприємства «Національний центр комплексної переробки мінеральної сировини Республіки Казахстан» за результатами арбітражу в Цюріху. Posco торік анонсував плани побудувати теплоелектроцентраль і сміттєспалювальний завод в Одесі.
Суддя МФЦА відмовився задовільнити заяву Posco та вказав у своєму рішення, що заявник має звертатися до судів загальної юрисдикції Казахстану відповідно до процесуального законодавства цієї країни.
Крім того, він оцінив попередню практику Суду МФЦА в контексті визначення меж юрисдикції у кількох кейсах. У тому числі, проаналізував справу Нафтогазу і дійшов висновку, що вона вирішена помилково.
«Водночас справа Posco не означає, що арбітражне рішення МТП на користь Нафтогазу не підлягає виконанню в Казахстані. Воно ставить під сумнів лише один із можливих процесуальних шляхів – через Суд МФЦА. Казахстан як юрисдикція для примусового виконання нікуди не зникає: доступним залишається звернення до судів загальної юрисдикції відповідно до Цивільно-процесуального Кодексу Республіки Казахстан і Нью-Йоркської конвенції», – підсумували юристи фірми «Василь Кісіль і Партнери».