Посол Республіки Сербія в Україні: «Станом на сьогодні сербські резиденти сумарно інвестували в Україну 23,6 млн євро»

Економічна співпраця між Україною та Сербією триває – навіть попри розбіжності щодо антиросійських санкцій. Белград і Київ цьогоріч відновили переговори про створення Зони вільної торгівлі, що значно спростить ведення бізнесу, експорт та інвестиційні потоки між нашими державами.    

Сербські інвестиції в Україну на сьогодні переважно спрямовані у відновлення енергоінфраструктури, гуманітарну допомогу та розширення двосторонньої торгівлі. Зокрема, торгівля товарами стабільно зростає, досягнувши за I квартал 2026 року $152,8 млн. Це стимулює зацікавленість сербських компаній у спільних виробничих проєктах. Український бізнес також активно освоює сербський ринок.

Попри значні симпатії частини сербського суспільства до росії, територією Сербії проходить один із важливих ланцюгів постачання боєприпасів для ЗСУ. Крім цього, сербські снаряди опосередковано надходять до України – через західних партнерів.

Про ці аспекти співпраці, а також про причини незначної присутності сербських компаній на українському ринку, нові можливі напрями партнерства, участь сербського бізнесу у відбудові української інфраструктури та досвід просування двох країн до ЄС Mind поспілкувався з послом Сербії в Україні Андоном Сапунжди.

Про пріоритети в сербсько-українських відносинах

– Останніми роками політичний діалог між Україною та Сербією помітно активізувався: Сербія відновила роботу свого посольства в Києві, відбулася зустріч президентів, у 2026 році сторони оголосили про поновлення роботи над Угодою про вільну торгівлю. Які конкретні напрями співпраці з Україною Белград вважає пріоритетними?

– Серед пріоритетів – розширення двосторонньої торгівлі (на сьогодні товарообмін між нашими країнами досягає майже $450 млн, і Україна посідає приблизно 30-те місце у списку іноземних торгових партнерів Сербії), активізація інвестицій і розвиток прямих контактів між компаніями. Ми бачимо значний потенціал у таких сферах, як АПК, енергетика, інформтехнології, будівництво, транспорт і фармацевтика.

Окреме місце займає майбутнє відновлення України. Сербія уважно стежить за цим процесом, і я переконаний, що сербські компанії, які мають значний досвід у будівництві, інженерії та виробництві будматеріалів, можуть стати надійними партнерами у відбудові українських міст і громад.

Водночас надзвичайно важливим залишається політичний діалог. Дійсно, торік відбулася зустріч наших президентів. А нещодавно, 15 липня, президент Вучич знов був з візитом у Києві (у межах V саміту «Україна – Південно-Східна Європа»). Проте для активізації наших відносин було б добре, якби щомісяця в Україну приїздили сербські міністри й очільники регіонів – для тісніших робочих контактів зі своїми колегами та детальним ознайомленням з українським економічним потенціалом.    

Щодо європейської інтеграції, то ми готові ділитися власним досвідом у тих сферах, де він може бути корисним.

– Ще 2014 року ваш попередник Раде Булатович в інтервʼю акцентував, що спад україно-сербських економічних відносин почався з 2009 року. У чому ключові причини цієї багаторічної інерції?

– Я не думаю, що було б правильно пояснювати це якоюсь однією причиною. На динаміку економічного співробітництва завжди впливає сукупність чинників: зміни на міжнародних ринках, логістичні виклики, структура економік, рівень ділових контактів. А останніми роками – і надзвичайно складні обставини, у яких опинилася Україна. Водночас я не вважаю, що ми повинні надто зосереджуватися на причинах спаду. Значно важливіше дивитися вперед і використовувати ті можливості, які відкриваються сьогодні.

Між Сербією та Україною існує значний потенціал, який поки що не реалізований повною мірою. Ми маємо конкурентоспроможні компанії, взаємодоповняльні економіки та спільну зацікавленість у розвитку торгівлі, інвестицій і промислової кооперації.

Безумовно, будь-які кроки, що сприятимуть спрощенню торгівлі, поліпшенню транспортного сполучення й активізації контактів між бізнесом, матимуть позитивний ефект. Але найважливіше – це політична воля, довіра між партнерами та готовність бізнесу інвестувати в довгострокову співпрацю.

Я переконаний, що сьогодні ми маємо всі підстави говорити не про спад, а про новий етап розвитку сербсько-українських економічних відносин.

– А що є першочерговим для Сербії, якщо говорити, наприклад, про суто економічну складову – налагоджувати торгівлю, сприяти сербським інвестиціям чи допомагати у відновленні України?

– Складно сказати. Але буду відвертим – багато сербського бізнесу боїться інвестувати в Україну. І камінь спотикання тут не лише в безпековому факторі, а й у відсутності страхування воєнних ризиків. Тому, мабуть, торгівля між нашими країнами буде значно легшим процесом, аніж інвестиційна складова.

Але перше, що в мене зараз запитують сербські ділові кола, – це коли почне діяти Угода про вільну торгівлю, адже зараз середня ставка ввізного мита в Україні становить 4,3%. Наприклад, той же експорт добрив Elixir Zorka (сербського холдингу Elixir Group) був би значно більшим за обсягом (показник досяг понад 135 тис. тонн. – Mind), якби ми мали Угоду про вільну торгівлю.

Про Угоду щодо вільної торгівлі та взаємний товарообіг

– У травні 2026 року Україна та Сербія домовилися відновити переговори щодо Угоди про вільну торгівлю. Цей документ обговорюється з 2009 року, але досі не підписаний. У чому основні складнощі переговорного процесу? Які групи товарів / сектори та чому є найчутливішими для сторін і чи можна очікувати на завершення роботи над угодою найближчим часом?

– Я можу сказати, що переговори відбуваються ув конструктивній атмосфері. Обидві сторони налаштовані оптимістично. Щодо окремих «чутливих» питань або конкретних груп товарів, я не хотів би їх коментувати. Це є предметом переговорного процесу, і природно, що такі дискусії потребують конфіденційності до досягнення остаточних домовленостей.

Але можу запевнити – сьогодні робота просувається вперед. І я буду оптимістичнішим, ніж посол України в Сербії Олександр Литвиненко, та сподіваюся, що переговори щодо торгівлі товарами вдасться завершити до 31 грудня цього року. А після сторони вже зосередяться на завершенні переговорів щодо торгівлі послугами, і ми сподіваємося, що їх буде успішно завершено 2027 року.

– За оцінками сербської сторони, у 2025 році товарообіг між Україною та Сербією повернувся до рівня 2021 року і становив близько $442 млн (експорт і імпорт майже порівну). А які є сербські дані за 2026 рік порівняно з попереднім періодом?

– Так, у 2025 році товарообіг між Сербією та Україною досяг $442,2 млн, що на 26% більше проти 2024 року. При цьому сербський експорт до України становив $202,9 млн (збільшившись на 18,4%), а імпорт з України – $239,3 млн (на 34% більше, ніж роком раніше).

Щодо 2026 року, то ми спостерігаємо подальшу активізацію двосторонньої торгівлі й оновлення структури товарних потоків. Серед основних експортних позицій Сербії до України у 2026-му – електроенергія ($52,6 млн). Також важливими товарами залишаються мінеральні й хімічні добрива – $23,8 млн, пневматичні шини – $11,1 млн, інші азотні та фосфорні добрива – $8,5 млн, а також корми для собак і котів – $7,8 млн. П’ять основних експортних товарних груп забезпечили близько 65% сербського експорту до України.

Водночас імпорт з України традиційно формується переважно товарами промислового й аграрного секторів. У 2026 році серед основних позицій були квадратні гарячекатані напівфабрикати – $26,9 млн, агломеровані залізні руди й концентрати – $24,1 млн, неагломеровані залізні руди та концентрати – $12,2 млн, а також заморожені ягоди – $6,7 млн. На п’ять основних товарних позицій припало 72,5% українського імпорту до Сербії.

– А які товари формують основу двосторонньої торгівлі та за рахунок чого можна збільшити цей показник після підписання Угоди про вільну торгівлю?

– Основу двосторонньої торгівлі традиційно становлять продукція АПК, фармпродукція, машини й обладнання, хімічна промисловість, будматеріали, а також окремі види металургійної продукції. Водночас ми переконані, що структура торгівлі має стати більш диверсифікованою, з більшою часткою товарів із високою доданою вартістю.

Угода про вільну торгівлю, безумовно, стане важливим стимулом для подальшого зростання товарообігу. Вона сприятиме усуненню торговельних бар’єрів, зробить умови для бізнесу більш передбачуваними та відкриє нові можливості як для експортерів, так і для інвесторів.

Проте я переконаний, що сама угода – це лише початок. Подальше зростання залежатиме від активності бізнесу, розвитку логістики, прямих контактів між підприємствами та участі сербських компаній у проєктах з відновлення України. Саме поєднання цих чинників дозволить нам суттєво збільшити обсяги двосторонньої торгівлі найближчими роками. 

– До повномасштабної війни на українському ринку була помітна низка сербських продовольчих брендів (наприклад, молочна продукція Adria великого сербського виробника). Зараз сербська продукція в українських супермаркетах зустрічається значно рідше. З чим це пов'язано: зі зміною ланцюгів постачання, ціновою конкуренцією, валютними ризиками чи зниженням зацікавленості сербських виробників в українському ринку?

– Я не думаю, що йдеться про зниження інтересу сербських виробників до українського ринку. Навпаки, багато сербських компаній і сьогодні зацікавлені в Україні та хотіли б розширювати свою присутність тут. Адже зараз на прилавках українських супермаркетів можна побачити лише сербську мінеральну воду Prolom Voda й ексклюзивну продукцію з трюфелями та айвар (сербську овочеву ікру) преміального бренду Tartufi SR.    

Також не варто забувати, що зараз на українському ринку збільшилася частка вітчизняної продовольчої продукції. До того ж значно зріс експорт із країн ЄС – зокрема, із сусідньої Польщі (ринок якої значно більше сербського).

– Тобто, інакше кажучи, розмаїття польської та іншої європейської продукції просто витіснило й так невелику частку сербських продовольчих товарів з нашого ринку?

– Можна сказати і так. Відверто кажучи, Сербія не надто активно захищала своє «місце під сонцем» на українському ринку. 

Водночас ми очікуємо, що після укладення Угоди про вільну торгівлю й поступової нормалізації економічної ситуації сербська продукція знову буде ширше представлена в Україні.

Йдеться насамперед про високоякісні харчові продукти (яких, наприклад, не може запропонувати та ж Польща чи Литва), натуральну й органічну продукцію, сербські вина, фруктові бренді (ракію), традиційний айвар, продукцію з трюфелями, а також інші товари, які вже добре відомі українським споживачам і мають їхню довіру.

Про сербські інвестиції в Україну під час війни

– А якою є динаміка сербських інвестицій у нашу економіку після початку повномасштабного вторгнення рф? У які сектори вкладаються гроші та яка кількість підприємств із сербським капіталом в Україні зараз? Як змінилася стратегія сербського бізнесу та чи розглядається можливість нових інвестицій?

– У перші місяці та роки після початку війни багато компаній зосередилися на збереженні бізнесу, адаптації логістики й управлінні ризиками. За останніми наявними даними Нацбанку Сербії, у період з 2010 року до І кварталу 2026-го (включно) сербські резиденти сумарно інвестували в Україну 23,6 млн євро. Але статистики по роках, особливо за період 2022–2026 років, на жаль, немає в наявності.  

Водночас важливо наголосити: інтерес сербського бізнесу до України не зник. Навпаки, багато компаній продовжують розглядати український ринок як перспективний, особливо з огляду на майбутнє відновлення країни.

Щодо кількості підприємств із сербським капіталом в Україні, то теоретично їх (зареєстрованих) близько 150. Але скільки їх зараз працює – складно сказати. Проте сербський капітал в Україні представлено в різних сферах – у торгівлі та дистрибуції, харчовій промисловості, сільському господарстві, виробництві й постачанні будматеріалів, фармацевтиці, послугах, ІТ та інженерних напрямах.

Це такі компанії, як Alumil group Ukraine у Броварах (представництво грецько-сербського промислового концерну, що спеціалізується на проєктуванні та виробництві архітектурних алюмінієвих систем), Futura Hata (будівництво масштабних житлових комплексів комфорт- і бізнес-класу – наприклад, ЖК Svitlo Park у Києві), Sintelon (відомий сербський виробник килимових покриттів і ковроліну, що належить до міжнародної групи Tarkett), Yugagro (агрокомпанія, що спеціалізується на вирощуванні зернових і наданні послуг), Avtoart (послуги детейлінгу преміумкласу, миття авто та перетяжки салонів) та K.A.M. Vesta Plast (виробництвом пластикових виробів і монтажних боксів).

Сьогодні стратегія бізнесу стала більш прагматичною: компанії уважніше оцінюють ризики, приділяють більше уваги локальним партнерам, гнучкості постачання й довгостроковій присутності на ринку. Водночас багато хто вже зараз вивчає нові можливості, пов’язані з відновленням України.

– До повномасштабного вторгнення росії одним із найбільших сербських інвесторів в український аграрний сектор була компанія AgroInvest (MK Group), яка реалізовувала проєкти з вирощування зернових культур. Наскільки війна змінила плани сербських інвесторів у сільському господарстві України? Чи є інтерес до українського агросектору та які напрями сьогодні розглядаються як найперспективніші (переробка, біоенергетика тощо)?

– Дійсно, на українському ринку з 2006 року працювала сербська компанія AgroInvest (дочірнє підприємство великого сербського холдингу MK Group, яким володів відомий сербський бізнесмен Міодраг Костич). Вона спеціалізувалася на рослинництві, торгівлі зерновими й елеваторному бізнесі. Її земельні активи були в Київській, Черкаській, Вінницькій і Житомирській областях (земельний банк становив близько 30 тис. га. – Mind), і цей бізнес успішно розвивався. Але 2017 року сербський холдинг продав аграрні активи AgroInvest великому українському агрогіганту «Кернел». Причини такого рішення мені невідомі. Сам Міодраг Костич (найбагатший серб за версією американського Forbes. – Mind) помер у 2024 році.

Сільське господарство традиційно є одним із важливих напрямів співпраці між Сербією та Україною. Але будь-які інвестиції пов’язані з політичними стосунками наших країн, які вже, звісно, значно кращі, ніж у 2022 році, коли посольство Сербії в Києві не працювало. Окрім того, сербський бізнес прискіпливо стежить за подіями в Україні: і коли тут ракети атакують американські чи азербайджанські підприємства – це не додає нашим інвесторам (наявним і потенційним) рішучості й упевненості в захищеності їхніх активів.

Війна суттєво змінила умови ведення бізнесу. Компаніям довелося адаптувати свої стратегії до нової реальності: враховувати безпекові ризики, логістичні виклики, зміни експортних маршрутів і потребу в більшій гнучкості виробничих процесів.

Сьогодні інтерес до українського агросектору зберігається, але він стає більш комплексним. Йдеться вже не лише про вирощування, а й про напрями з більшою доданою вартістю: переробку сільгосппродукції, зберігання, виробництво харчових продуктів, сучасні агротехнології, а також розвиток біоенергетики та спільне виробництво сучасної сільгосптехніки.

– А які регіони потенційно цікаві сербам для цих інвестицій?

– Ми не хочемо зосереджуватися на якійсь одній локації. Наприклад, це Львівський регіон: він зручний логістично, адже розташований на кордоні з ЄС та історично близький нашому регіону Воєводина. Також йдеться про Кропивницький, де проживає чимало сербів, і про Вінницьку область, що є осередком українського агрохолдингу МХП, який успішно просуває свій бізнес у Сербії.  

Загалом Україна має величезний аграрний потенціал, а Сербія має досвід у виробництві якісної харчової продукції, переробці та розвитку агробізнесу. Я переконаний, що поєднання українських можливостей і сербського досвіду може створити нові взаємовигідні проєкти.

– В Україні до війни успішно працювали й інші компанії із Сербії, зокрема сербський підрозділ Tarkett у Калуші (підлогові покриття) і Color Sim, що спеціалізується на матеріалах для дорожньої інфраструктури. Як сьогодні розвиваються тут сербські виробничі компанії?

– Вони, як і весь український бізнес, зіткнулися з дуже складними умовами. Проте багато з них продовжили свою діяльність, адаптуючись до нової реальності.

Обидві компанії – Tarkett і Color Sim – досі представлені на українському ринку.

Проте станом на сьогодні обидві компанії продовжують активно працювати як на український ринок, так і на експорт. (Завод Tarkett у Калуші є найбільшим виробником лінолеуму в Україні: продуктивність становить 10 млн кв. метрів покриттів на рік. – Mind). Ба більше, разом ці два підприємства забезпечують роботою майже 1000 українських громадян.

Звісно, війна вплинула на інвестиційні рішення. Але це не означає втрату інтересу до України. Навпаки, багато компаній розглядають Україну в довгостроковому плануванні. Особливо перспективними напрямами є виробництво будматеріалів, інфраструктурні проєкти, енергоефективність, промислова кооперація та сфери, пов’язані з відновленням країни.

Про участь Сербії у відновленні України та регіональну співпрацю

– Після участі президента Сербії Александра Вучича у саміті «Україна – Південно-Східна Європа» минулого року, Белград заявив про готовність приєднатися до відбудови українських міст та окремих об'єктів інфраструктури. Сербський бізнес уже долучається до проєктів відновлення енергетики, транспортної інфраструктури, промисловості чи житлового будівництва? Чи такі плани є лише після закінчення війни?

– Сербія з перших днів повномасштабної війни намагалася підтримувати Україну там, де це було найнеобхідніше. Загальний обсяг допомоги, наданої Сербією від початку війни, становить близько 63 млн євро. Значна частина цієї підтримки була спрямована на гуманітарні потреби й відновлення критично важливих сфер.

Окрему увагу ми приділяємо енергетичному сектору. Загальна допомога Сербії в цій сфері становить близько 10 млн євро. Так, нещодавно було оголошено про додатковий внесок у розмірі 2 млн євро в межах ініціативи UNDP «Green Energy for Ukraine». Ці кошти будуть спрямовані на підтримку енергоінфраструктури – зокрема, встановлення трансформаторного обладнання, потужністю 63 МВт для потреб Кривого Рогу, яке має ввійти в експлуатацію (згідно з обіцянками української влади) на початку 2027 року.

Щодо участі сербського бізнесу в масштабних проєктах відновлення – цей процес перебуває на етапі формування. Але компанії вже вивчають можливості співпраці та оцінюють конкретні проєкти.

Ми вважаємо, що відновлення України не повинно розглядатися лише як завдання майбутнього після завершення війни. Деякі потреби є актуальними вже сьогодні, і сербські компанії готові зробити свій внесок у цей процес.

– Сьогодні Україна та Сербія обговорюють ініціативи щодо співпраці на регіональному рівні: Карпатська інтеграційна ініціатива, Buy from Cherkasy Region, а також проєкти співробітництва окремих українських регіонів і міст із сербськими партнерами. Які із цих ініціатив мають практичне наповнення? Чи є проєкти у сфері логістики, енергетики, екології чи промислової кооперації, які можуть бути реалізовані найближчими роками?

– Регіональна співпраця є важливим напрямом розвитку наших відносин, оскільки саме на місцевому рівні часто народжуються найбільш практичні й довгострокові партнерства.

Нам цікавий формат Карпатської інтеграційної ініціативи. Зокрема, минулого місяця я зустрічався з губернатором Львівщини Максимом Козицьким. І в цьому контексті хочу зазначити, що три сербські округи – Борський, Браничевський і Заєчарський – беруть участь у відповідних регіональних ініціативах.

Восени цього року запланована перша регіональна зустріч у Словаччині. Ми також сподіваємося, що надалі відбудуться прямі двосторонні візити та зустрічі між представниками українських і сербських регіонів. Але поки що зарано говорити про конкретику чи якісь терміни впровадження спільних проєктів.

Про сербсько-українські контакти в оборонній галузі

– Між Україною та Сербією традиційно існували контакти у сфері ВПК. У 2010-х роках Україна налагоджувала співпрацю із сербськими заводами оборонного державного холдингу Krušik. Чи зберігся сьогодні діалог між профільними підприємствами? У яких напрямах можливий прогрес з урахуванням сучасних потреб європейської безпеки?

– Питання, пов’язані з оборонною промисловістю, є чутливими й регулюються відповідним законодавством, міжнародними зобов’язаннями та процедурами контролю за експортом. Тому я не хотів би коментувати конкретні комерційні домовленості або діяльність окремих підприємств. Можливо, після того як при нашому посольстві зʼявиться воєнний аташе, оборонна співпраця активізується.

Скажу лише, що, крім традиційних напрямів, потенціал мають також цивільні сфери, пов’язані з машинобудуванням, інженерією, технологіями подвійного призначення, виробничою кооперацією та розвитком промислових компетенцій.

– ЗМІ неодноразово обговорювали інформацію про те, що сербські боєприпаси через треті країни можуть потрапляти в Україну. Зокрема, Financial Times повідомляла про обсяг таких постачань приблизно на 900 млн євро. Президент Сербії Александар Вучич назвав цю оцінку загалом близькою до дійсності, наголосивши, що Белград здійснює експорт виключно своїм офіційним іноземним партнерам. А які прямі проєкти з Україною у сфері ВПК (постачання озброєння, технічна допомога тощо) Сербія вважає допустимими?

– Дійсно, Сербія експортує багато зброї в інші країни. І ніхто не заперечує, що сербська зброя може потрапляти в Україну, адже ми не бачимо її фінального місця призначення. Офіційно ми продаємо зброю лише нашим іноземним партнерам і не можемо вимагати в них звіт, як саме вони нею розпорядилися. Але напряму Україні наразі зброю ми не постачаємо.    

Наша політика базується на дотриманні міжнародного права, відповідних міжнародних зобов’язань і національного законодавства у сфері контролю за експортом озброєнь. Також Сербія не здійснює постачань озброєння та боєприпасів сторонам, які беруть участь у збройних конфліктах, якщо це суперечить нашим міжнародним зобов’язанням і відповідним процедурам.

Щодо співпраці з Україною – ми вважаємо можливим розвиток тих напрямів, які відповідають міжнародним правилам, законодавству обох країн та інтересам наших народів. Це може стосуватися, зокрема, технічної експертизи, ремонту, інженерних рішень та інших форм промислової взаємодії.

– А якщо говорити про перспективи співпраці після війни в Україні?

– Наші оборонні контакти можуть бути значно розширені. Наприклад, Сербія теж виробляє дрони. Звісно, у нас немає таких обсягів, як в Україні. Але, наприклад, наша державна оборонна компанія Yugoimport-SDPR співпрацює з найбільшим приватним оборонним концерном Ізраїлю – Elbit Systems, який спеціалізується на розробці та модернізації безпілотників, артилерії, засобів зв'язку й цифрових систем управління боєм. Тож ми можемо бути корисні одне одному й у сфері ОПК.    

– Раніше в Сербії проводилася ревіталізація гелікоптерів для України. Що зараз відбувається в цьому сегменті співпраці?

– Я достеменно не знаю, у якому стані зараз це питання. Відомо, що раніше ударні гелікоптери Мі-24 модернізовували на авіаремонтному заводі ВПС Сербії Moma Stanojlović. Але частка радянської техніки в Сербії поступово зменшується, і сьогодні ми вже закуповуємо французькі та німецькі модифікації.  

Про зростання українського бізнесу в Сербії

– Після 2022 року помітно зросла присутність українського бізнесу в Сербії. У яких галузях це найбільш помітно та в якій формі? Яка чисельність українського бізнесу зараз і сумарний обсяг інвестицій?

– Після початку повномасштабної війни ми справді побачили значне зростання присутності українського бізнесу. Сьогодні в Сербії працює майже 500 бізнесів з українським капіталом (якщо враховувати компанії та підприємницьку діяльність). Але це переважно малий і середній бізнес, а також компанії з таких сфер, як інформтехнології, консалтинг, торгівля, професійні послуги та креативні індустрії.

Зокрема, за даними Агентства з реєстрації підприємств (APR) станом на 02.02.2026, у Сербії було зареєстровано та здійснювало діяльність 199 господарських товариств, у статутному капіталі яких беруть участь громадяни України, а також 293 фізичні особи-підприємці – громадяни України. Великого українського бізнесу, окрім агрохолдингу МХП, немає.

Загалом, за даними Національного банку Сербії, у період з 2010 року до I кварталу 2026 року (включно) приплив прямих інвестицій резидентів України до Сербії становив близько 9 млн євро.

Ми також розглядаємо можливість поєднання інвестиційних карт наших країн. Це важливий напрям, оскільки успішні економічні зв’язки будуються не лише на політичному діалозі, а й на прямих контактах між підприємцями та створенні практичних можливостей для бізнесу.

– МХП володіє у Сербії заводом із виробництва курятини Perutnina Ptuj Topiko d.o. Чи є ще помітні кейси інвестицій українських компаній?

– Група МХП та її присутність у сфері агро- та харчової промисловості – це, безумовно, найвідоміший приклад українських інвестицій у Сербії. На цей момент вона інвестувала в сербські виробничі потужності вже понад 100 млн євро. Зокрема, регулярно виділяє значні кошти на модернізацію підприємств.

Вироблена продукція йде на внутрішній сербський ринок, а також в сусідні країни – не члени ЄС (Боснію, Чорногорію, Герцеговину, Албанію, Північну Македонію).

Проте вкладені холдингом 221 млн євро не увійшли до сербської статистики. Адже МХП придбав понад 90% акцій словенської компанії Perutnina Ptuj (провідного виробника курятини в Південно-Східній Європі), яка мала птахофабрики й переробні заводи в Сербії. Тобто через придбання словенської Perutnina Ptuj у 2019 році група МХП має значну присутність у Південно-Східній Європі, а в Сербії працює, зокрема, через компанію Perutnina Ptuj Topiko.

На жаль, інших настільки ж масштабних інвестицій з боку України в сербську економіку наразі немає. Але після 2022 року ми побачили значне збільшення кількості українських підприємців у Сербії. Частина з них відкрила нові компанії, частина перенесла потужності або розширила свою діяльність.

– А в яких товарах з України можуть бути зацікавлені сербські ринки?

– Перш за все це агропродукція й харчова промисловість. Україна є одним із важливих світових виробників сільгосппродукції, тому існують можливості для розвитку торгівлі зерновими й олійними культурами, продуктами переробки та іншими харчовими товарами.

Другий важливий напрям – це IT та цифрові послуги. Також перспективними є машинобудування (мова про сільськогосподарські машини), промислове обладнання, інженерні рішення й технології для аграрного сектору (наприклад, застосування агродронів для внесення добрив і засобів захисту рослин, а також моніторингу полів).

– Раніше Сербія закуповувала в Україні залізорудну сировину та металургійні напівфабрикати для металургійного комбінату «Железара Смедерево» (зараз – HBIS GROUP Serbia Iron & Steel). Сьогодні ця співпраця практично припинилася. Чи бачить сербська сторона перспективи її поновлення?

– Дійсно, війна в Україні внесла свої корективи в цю співпрацю: і тут знову йдеться про безпеку вантажів і зручність логістики. Ба більше, сьогодні ситуація на світових металургійних ринках суттєво змінилася – йдеться про логістичні маршрути, структуру постачання та загальні умови роботи галузі. Наскільки мені відомо, зараз «Железара Смедерево» закуповує потрібну сировину в Південній Африці та Бразилії, що значно здорожує продукцію сербського комбінату.

Водночас ми не вважаємо, що цей напрям має залишатися в минулому. Україна має значний досвід у гірничо-металургійному секторі, а Сербія – промислові потужності та потреби, які можуть створювати основу для подальшої співпраці. Перспективи я бачу не лише у традиційному постачанні сировини (і це питання ми обов'язково будемо підіймати в межах Угоди про вільну торгівлю), а й у ширшій промисловій кооперації – у сфері технологій, інженерних рішень, модернізації виробництва та створення спільних проєктів.  

При цьому, як і в будь-яких бізнес-рішеннях, необхідно враховувати всі супутні фактори – зокрема, оцінку ризиків, пов’язаних із воєнним станом, а також додаткові витрати, як-от страхування транспорту й логістичні витрати.

Про європейське майбутнє двох країн

– І Україна, і Сербія розглядають членство в ЄС як стратегічну мету. Який досвід Україна та Сербія можуть запозичити одна в одної на шляху до європейської інтеграції?  І яким ви бачите українсько-сербське партнерство за п'ять-десять років?

– Ми можемо багато чому навчитися одна в одної. Україна сьогодні має динамічний процес євроінтеграції та значний досвід проведення реформ у надзвичайно складних умовах. Сербія зі свого боку має багаторічний досвід переговорного процесу, гармонізації законодавства та поступового наближення економічних і правових стандартів до європейських.

Водночас європейська інтеграція – це складний і тривалий процес. Як неодноразово зазначав президент Сербії Александар Вучич, це не питання, яке може бути вирішене «завтра» – ні для Сербії, ні для будь-якої іншої країни. Це шлях, який потребує наполегливої роботи, реформ, зміцнення інституцій і часу. Саме тому важливо дивитися на євроінтеграцію не лише як на майбутнє членство, а як на процес модернізації держави, розвитку економіки, створення кращих умов для громадян і бізнесу.