Адвокат Ілля Новіков про підрив «Північних потоків»: «Ненормально, що після російських жахіть першим у воєнних злочинах звинувачується український офіцер»

Адміністрація Дональда Трампа, яка намагається відновити переговори про завершення війни в Україні, пропонує москві значні економічні поступки, серед яких послаблення санкцій, повернення російського газу на європейський ринок, від якого ЄС прагне повністю відмовитися до кінця 2027 року. А також – перезапуск газогонів «Північний потік», підірваних у 2022-му, через сім місяців після початку повномасштабної агресії кремля проти України.

Інформація про це у провідних західних медіа з’явилася саме тоді, коли Україна готується до найбільш руйнівної за час війни зимової кампанії, а в Гамбурзі Ганзейський вищий земельний суд відкрив слухання у справі Сергія Кузнєцова – українського офіцера, якого прокуратура Німеччини підозрює у співучасті в організації диверсії на «Північних потоках» і звинувачує у воєнному злочині.

Хоча труби на момент підриву не працювали, їх підриви 26 вересня 2022 року стали кульмінацією неухильного погіршення газових відносин росії з ЄС, які тривали півстоліття і тепер майже мертві.

Особливої історичної іронії суду над Сергієм Кузнєцовим додає те, що саме з Гамбурга почалася експансія радянського (а потім – російського) газу на ринок Німеччини і Європи.

У червні 1967 року у головному концертному залі міста – Лайцхалле – відбувся 10-й конгрес Міжнародного газового союзу (International Gas Union), який відвідала представницька делегація СРСР у доволі великому складі – понад 300 осіб. Але його численних учасників здивувала не тільки кількість радянських делегатів (більше було тільки у сторони, що приймала захід, тобто ФРН). На цьому конгресі заступник міністра газової промисловості СРСР Алєксєй Сорокін уперше заявив, що Радянський Союз контролює найбільші газові запаси у світі – понад 60 трлн куб. м, яких вистачить на потреби всіх країн (для порівняння: на той момент цей показник у США сягав 8 трлн кубометрів).

Саме після гучних заяв радянської номенклатури в гамбурзькому Лайцхалле почався наступ «червоного газу» на Захід, який у руках путінської росії став активною геополітичною зброєю. Тепер гамбурзьке правосуддя має визначити, чи дійсно громадянин України є терористом у справі про підрив «газпромівських» газогонів у Балтійському морі, які вважаються найбільшою побудованою офшорною трубопровідною системою у світі.

Завтра, 27 жовтня, у справі Сергія Кузнєцова в Ганзейському вищому земельному суді відбудеться друге засідання, з якого по суті починається основна частина процесу.

Напередодні Mind зустрівся з його адвокатом Іллею Новіковим, який працює в команді з Миколою Катеринчуком та іноземними колегами над захистом українця.

Ілля Новіков був свідком подій, які розгорталися в судовій залі в перший день розгляду справи 14 жовтня, і розповів нашому виданню подробиці, що там відбувалося. Він розказав про особливості стратегії німецьких прокурорів, які досі не знайшли прямих доказів проти Сергія Кузнєцова, про те, що його здивувало у кримінальному провадженні щодо підривів «Північних потоків», відкритому в Україні ексгенеральним прокурором Русланом Кравченком, поділився своїм баченням щодо можливого впливу справи на українську внутрішню політику та «шпигунські» ризики передачі інформації із судових засідань до штаб-квартири «Газпрому».

Про початок судових перипетій і хитрощі німецької прокуратури

– Підіб'ємо підсумки того, що відбулося в перший день судового розгляду справи про вибухи на газогонах «Північний потік». Наскільки вдалим, на вашу думку, виявився початок?

– Перше судове засідання було більш церемоніальне. Заяви прокурора не стали сюрпризом для тих, хто відстежував процес. Він здебільшого повторив інформацію з оприлюдненого ще на початку липня прокуратурою пресрелізу, коли Сергію Кузнєцову було пред’явлено звинувачення. Прокуратура не заперечує, що події мали місце в контексті українсько-російської війни, але вважає, що правила ведення війни були порушені «нападом на цивільні об’єкти», тому вирішила притягнути Сергія до відповідальності, вважаючи його «співучасником воєнного злочину».

Але ніхто не знав, як відреагує захист. Після ретельного обміркування наша позиція є такою. По-перше, ми констатували, що Сергій Кузнєцов узагалі не дає жодних свідчень і зберігає мовчання. Захист будує свою стратегію, відштовхуючись саме від цього факту. Це означає, що для прокуратури завдання довести висунуті обвинувачення ускладнюється.

– Яким чином?

– Якщо в суді були б представлені окремі версії і від прокурорів (тобто сторони обвинувачення), і від захисту, то прокурорам довелося б боротися з нашою конкретною версією. Якби прокурори її спростували, то це означало для них певний успіх. Але тепер їм треба працювати з чистого аркуша й доводити суду, що події були саме такими, як вони їх бачать.

Під час першого засідання ми також пояснили, чому Сергій Кузнєцов зберігає мовчання. Говорили про те, що це не тільки його безумовне право, як у будь-якому судовому процесі, але це також його обов’язок.

– Чому?

– У той період, який розглядається в суді, тобто у вересні 2022 року, Сергій був офіцером Сил спеціального призначення ЗСУ. Відповідно до законодавчих норм він зобов’язаний зберігати державну таємницю як військовослужбовець. Суд це все почув.

Загалом у нас у команді захисту залучені два німецьких адвокати й один італійський, який представляв Сергія в Італії на слуханнях щодо екстрадиції. Цей італійський адвокат за хронологією був перший залучений до справи. І наша перша серйозна претензія до прокуратури в тому, що вона фактично ввела в оману італійський суд.

– Як це їй вдалося?

– У тій версії обвинувачення, яка була викладена разом із запитом на екстрадицію Сергія Кузнєцова з Італії в серпні 2025 року, головною була стаття 88 Кримінального кодексу Федеративної Республіки Німеччина – про саботаж, спрямований проти конституційного устрою країни. Це дуже серйозно. Це означає, за версією прокуратури, що саме Німеччина була ціллю під час атаки на газогони Nord Stream і в результаті вибухів стала жертвою. З урахуванням таких звинувачень, суду Італії було дуже складно відмовити Німеччині, яка є партнером по Євросоюзу, і починати суперечку, наскільки викладена версія відповідає дійсності. Тому більш природним стало рішення про екстрадицію.

Але потім, коли Сергій опинився вже в Німеччині, прокуратура змінила своє обвинувачення, відмовившись від попередньої кваліфікації.

– Які саме зміни в юридичних формулюваннях відбулися? Що спонукало прокурорів?

– Думаю, що на це значною мірою вплинула позиція Федерального суду, який переглядав апеляцію на арешт Сергія у грудні 2025 року та вказав у висновках, що версія прокуратури про його наміри причинити шкоду безпосередньо Німеччині, атакуючи газогони «Північний потік», є вкрай сумнівною. Навіть якщо всі факти з боку обвинувачення є правдою, то ситуація виглядає так, що метою атаки була росія. Німеччині ж якщо й було завдано шкоди, то це відбулося тільки рикошетом. А згадана стаття 88  Кримінального кодексу Німеччини передбачає злочин із прямим умислом.

Прокуратура відреагувала на цю невідповідність і з остаточної версії обвинувального акту 88 статтю прибрала. Замість неї вказується стаття 11, причому вже навіть не Кримінального кодексу, а Закону Німеччини про міжнародне кримінальне право, який теоретично має бути калькою з Римського статуту, на підставі якого працює Міжнародний кримінальний суд, однак структурно відрізняється. Та головне інше: 11 стаття – вона про звинувачення у знищенні майна як воєнному злочині, а не про саботаж, спрямований проти конституційного устрою Німеччини.

Це взагалі переписує всю історію. Як каже наш італійський колега, якби італійський суд від самого початку знав, що йдеться саме про таку правову конструкцію, то екстрадиція могла б і не відбутися. Але все пішло так, як пішло.

Прокуратура вважає, що зміна кваліфікації у справі проти Сергія Кузнєцова не має наслідків, бо факти залишилися такими, якими й були. Іншою стала лише юридична оцінка з боку обвинувачення. Але ми також попросили суд дати власну оцінку діям прокуратури, оскільки вважаємо, що відбулися певні корективи.

У справі Сергія Кузнєцова фігурують також ще дві статті Кримінального кодексу Німеччини, 316 і 308 – вони про пошкодження енергетичної інфраструктури та використання вибухівки. Ми оцінюємо їх як другорядні, оскільки вони фактично підпорядковувалися спочатку статті 88 про саботаж, а в актуальній версії обвинувачення – про порушення правил ведення війни.

Думаю, навіть якщо в ході подальших судових слухань будуть доведені факти від прокуратури, вкрай сумнівно, що без першого висновку, який потім був змінений, вони могли б відкрити справу за порушення Кримінального кодексу Німеччини. Але це вже юридичні нюанси.

Можливо, були сподівання, що після екстрадиції Сергій або піде на угоду зі слідством, або слідчі отримають підтвердження, що сліди ДНК, знайдені на яхті «Андромеда», належать Сергію. Але жодного збігу не виявилося. Відбитків пальців немає. Свідків, які б засвідчили, що бачили його на яхті, теж не виявилося. Тому ми на цьому й акцентуємо.

Звісно, під час процесу ситуація може змінитися, і прокуратура Німеччини витягне з рукава якісь дійсно вагомі аргументи. Так дійсно може статися. Але зараз вона фактично поводиться так, як не повинна поводитися прокуратура.

– Що ви маєте на увазі?

– Переслідування злочинності не має бути азартною грою. Фактично під час екстрадиції прокурори зробили ставку на те, що переконливі докази вони зможуть знайти в цій справі надалі, у процесі, тому що зараз вони їх не мають. Якщо ж не знайдуть, то ця ставка не зіграє. За такий азарт мають бути певні наслідки. А прокуратура вдає, наче все залишається без змін, і вона можете продовжувати грати свою партію за початковим задумом.

Певною мірою це дає нам підстави критикувати те, що називається integrity, тобто цільність обвинувачення у справі, моральну позицію прокуратури. Чи дійсно вона робить те, що їй належить, – захищає німецьке суспільство, німецьку державу? Або дії прокуратури – це радше спроби довести власну правоту, покладаючись на випадок, як в азартній грі, оскільки не вистачає об’єктивних фактів?

Ну і головне питання, яке найчастіше ставили журналісти після перших слухань у судовій залі: якщо прокуратура Німеччини дійсно вважає, що група українських військових на орендованій яхті «Андромеда» вийшла в море, заклала вибухівку і підірвала газогони Nord Stream для постачання російського газу до Німеччини, то наскільки це законно з погляду міжнародного гуманітарного права? Чи був це воєнний злочин? Чи є газогони законною воєнною ціллю, а їх підрив – законним актом введення війни? Тут, зрозуміло, є певна розбіжність між нами та прокурорами в тому, як це трактувати.

Ми заявили під час слухань, що не знаємо, як там і що насправді сталося з підводними газопроводами в Балтійському морі, але переконані, що прокуратура також цього не знає. Сторона обвинувачення тільки пафосно стверджує, що відбулося порушення міжнародного права. Але насправді ніхто не знає, як міжнародне право регулює такі дії – атаки підводних газогонів під час війни.

Про «білу пляму» міжнародного права та претензії Nord Stream AG

– Чому це «всесвітня таємниця»?

– Річ у тому, що такі інфраструктурні об’єкти почали будувати відносно недавно, після всіх великих воєн у Європі, які відбувалися до того як росія вторглася в Україну.

Підводні газогони – це новація сучасного часу. Всі прецеденти і конвенції, які регулюють питання війни на морі, стосуються ситуацій, коли задіяно корабель з екіпажем. Це може бути атака корабля на інший корабель, атака корабля на об’єкти на суходолі чи, навпаки, обстріл корабля з берега. Але правові межі атак на підводні газогони під час війни досі залишаються невизначеними.

Ми заявили в суді, що саме у процесі над громадянином України Сергієм Кузнєцовим Ганзейський вищий земельний суд Гамбурга може написати першу сторінку нових правил ведення війни в сучасних умовах і створити принципово новий судовий прецедент.

– Справа Nord Stream AG проти страхових компаній у Високому суді Англії та Уельсу, яка завершилася в Лондоні, може відіграти якусь роль у гамбурзьких слуханнях?

– Швейцарська компанія Nord Stream AG, якій належить підірваний газогін, безуспішно судилася зі страховиками, які відмовилися виплатити страхове відшкодування за його пошкодження внаслідок вибухів. Але суд не створив новий прецедент, а тільки вказав, що потрібно додатково розбиратися в обставинах, аби з’ясувати: чи була це українська операція, російська диверсія під чужим прапором або, можливо, американська операція, як йдеться в одній із версій, що циркулюють у публічному просторі?

У будь-якому разі вибухи сталися в контексті російсько-української війни. А це означає, що відповідно до умов страхового договору між страховиками та оператором газопроводу Nord Stream AG страхове відшкодування не підлягає виплаті. Крапка. На цьому англійський суд зупинився: потреби заглиблюватися в аналіз інших обставин справи він не побачив.

А суд у Гамбурзі, можливо, дасть відповідь на питання про статус газогонів у контексті війни, якщо погодиться з німецькою прокуратурою бодай у частині фактів у справі про підриви «Північних потоків». Бо ж цілком можливо й таке, що суду не вистачить доказів, щоб перейти до питання про законність і незаконність атаки.

Звісно, нам є що сказати й про докази прокуратури, які вже долучені до матеріалів справи. Ми не знаємо, яку оцінку зрештою дасть суд. Але якщо він погодиться з фактами, викладеними стороною обвинувачення, то матиме висловитись і про те, що правильно та що неправильно в міжнародному праві в цьому питанні.

Нагадаю, що ще до початку основних слухань у справі Сергія Кузнєцова ми здобули першу невелику, але важливу перемогу. 30 вересня суд відмовив Nord Stream AG у наданні статусу потерпілої сторони, який передбачає ширші процесуальні права, зокрема можливість брати активну участь у судовому розгляді та оскаржувати окремі рішення суду.

Водночас ця швейцарська компанія, яка є оператором газопроводу «Північний потік – 1» і контролюється російським «Газпромом», найімовірніше, зможе брати участь у справі лише як цивільний позивач – з вужчим обсягом процесуальних прав. Її німецькі адвокати були присутні в залі суду під час першого засідання 14 жовтня.

– А що було б, якби ці адвокати представляли Nord Stream AG у статусі потерпілої сторони?

– Це означало б, що захист Сергія Кузнєцова був би змушений протистояти не лише прокурорам, які представляють сторону обвинувачення від імені німецької держави, а й команді адвокатів, які представляють інтереси швейцарської компанії, пов’язаної з російським «Газпромом».

Але цього не станеться. Суд дійшов висновку, що юридичний інтерес Nord Stream AG недостатній для надання їй статусу потерпілої сторони.

Інакше ми опинилися б у ситуації, коли у процесі над Сергієм Кузнєцовим опосередковано була б представлена держава-агресор – росія – через компанію, зареєстровану в швейцарському кантоні Цуг. Водночас Україна, по суті, залишилася б без жодного представництва в цьому процесі.

І це справді був би гірший розвиток подій.

Про можливості неупередженого судочинства та додаткові обставини

– Ви підсумували події станом на 14 жовтня, коли відбулося перше судове засідання. Що далі?

– Основна частина процесу, під час якої сторони представлятимуть свої позиції, розпочнеться 27 жовтня, на другому судовому засіданні. Далі, згідно з графіком, засідання відбуватимуться двічі на тиждень протягом листопада та першої половини грудня. Уже оголошено, що розгляд справи триватиме й наступного року.

– Коли суд може винести вирок?

– Думаю, не раніше березня й не пізніше червня. Точно невідомо.

– Ви розраховуєте на неупереджений суд?

– Звісно. Німеччина – це не росія, а нормальна європейська країна. Зрозуміло, що у прокурорів можуть бути свої підходи, з якими ми не цілком погоджуємося. Ми вважаємо, що якби прокуратура виходила не з уявлення про судовий процес як змагальну гру, а керувалася вимогою мати об’єктивно достатні докази, як передбачають загальні принципи кримінального процесу, то вона не мала б і підстав передавати справу до суду.

У справі Сергія Кузнєцова є інше відгалуження – воно стосується дайвера Володимира Журавльова, який тривалий час жив у Польщі. Німецькі прокурори вважають, що Журавльов також був членом групи, яка заклала вибухівку для підриву газопроводів «Північний потік». Вони не вимагали його екстрадиції, доки в їхніх руках не опинився Кузнєцов.

Ми вважаємо, що в такий спосіб прокурори сподівалися використати свідчення цих двох людей один проти одного. Це нагадує дилему в’язня: той, хто погоджується давати свідчення, може уникнути покарання, тоді як інший ризикує бути засудженим, або ж свідчення двох учасників можуть погіршити ситуацію для обох.

Такий план зірвався, коли Окружний суд Варшави відмовив в екстрадиції Журавльова після його затримання в Польщі. Польський уряд не став оскаржувати це рішення. На цьому історія Журавльова могла б і закінчитися, але він потім поїхав до Хорватії. Це дало Німеччині змогу знову вимагати його екстрадиції.

Хорватський суд першої інстанції вже ухвалив рішення на користь німецької прокуратури. Тепер ми працюємо над тим, щоб екстрадиція не відбулася. Інакше Журавльова видадуть Німеччині, де йому висунуть обвинувачення.

– І що потім?

– Справи Кузнєцова та Журавльова можуть об’єднати в одне провадження, а можуть розглядати окремо. Однак для німецької прокуратури наявність одразу двох обвинувачених у справі була б значно вигіднішою з погляду доказів під час судового розгляду.

Виникає своєрідна гра з нульовою сумою: те, що посилює позицію обвинувачення, послаблює позицію захисту, і навпаки.

– А чому Журавльов поїхав у Хорватію? Погодьтеся, це доволі ризиковане рішення після того, як він уже був на крок від екстрадиції до Німеччини з Польщі.

– Я не можу коментувати справу Володимира Журавльова, оскільки він не є моїм клієнтом. Я представляю виключно Сергія Кузнєцова, тому не можу давати жодних пояснень щодо справи Журавльова.

Водночас можу підтвердити, що між нашими юридичними командами є координація. Ми з Миколою Катеринчуком працюємо в Україні та забезпечуємо наших колег у Німеччині та Хорватії юридичними матеріалами й документами, які можуть бути корисними для захисту.

Безпосередньо в судах цих країн інтереси Кузнєцова та Журавльова представляють місцеві адвокати, які мають відповідні ліцензії на здійснення адвокатської діяльності.

Про «шпигунські» ризики та комерційний контекст справи

– Ви сказали, що на судових слуханнях у Гамбурзі присутні адвокати, які представляють інтереси Nord Stream AG – компанії, пов’язаної з «Газпромом». Чи несе це ризики для української сторони? Наприклад, чи можуть вони під час слухань збирати інформацію та передавати її «Газпрому», у росію?

– Я не хочу звинувачувати своїх німецьких колег, з якими навіть не знайомий. Я лише бачив їх у суді – вони сиділи в чорних мантіях, тож я зрозумів, що це адвокати.

Я не збираюся безпідставно підозрювати їх у порушенні професійної етики чи в передаванні будь-якої інформації «Газпрому». Так питання взагалі не стоїть.

Але є суттєва різниця між правами та повноваженнями, які надає статус потерпілої сторони у кримінальному провадженні, і тими, які має цивільний позивач.

Для нас, як я вже сказав, перемогою стало те, що компанії Nord Stream AG і Nord Stream 2 AG, які фактично представляють інтереси «Газпрому», хоча й зареєстровані у Швейцарії, не визнали потерпілими. А цивільний позивач має доступ лише до тієї інформації, яка безпосередньо стосується його інтересів. Крім того, росія не може претендувати на відшкодування збитків.

Важливо пам’ятати про два моменти. По-перше, на момент підриву газопроводи не працювали та не транспортували російський газ. Роботу «Північного потоку – 1» зупинив сам «Газпром», посилаючись на технічні проблеми. Ми, втім, сумніваємося в обґрунтованості цих пояснень і вважаємо, що це було суто політичне рішення. До того ж путін неодноразово погрожував залишити Німеччину без газу, вимагаючи від неї відмовитися від підтримки України. По-друге, «Північний потік  – 1» уже перебував під санкціями, а «Північний потік – 2» не мав дозволу на експлуатацію від німецької влади.

Постачання російського газу через «Північний потік – 1» зупинилося в серпні 2022 року. Тому, якщо взагалі дійде до відшкодування збитків, Nord Stream AG може претендувати щонайбільше на компенсацію вартості можливого ремонту газопроводів – за умови, що його можна буде провести після скасування санкцій. Водночас підстав для включення до суми збитків неотриманих прибутків від експорту російського газу немає, адже від постачання газу «Газпром» відмовився з власної ініціативи.

– Чи впливають на слухання в Гамбурзі рішення міжнародного арбітражу, за якими «Газпром» має сплатити європейським контрагентам численні штрафи за порушення контрактних зобов’язань? Наприклад, одне з найбільших відомих арбітражних рішень стосується німецької компанії Uniper, якій «Газпром» має сплатити близько 13 млрд євро.

– Суд, де розглядається справа Сергія Кузнєцова – не комерційний, а кримінальний. Він розглядає справу за принципами кримінального судочинства. Але, звісно, усе, що стосується фактичних обставин, які склалися навколо «Північних потоків» та умов постачання російського газу, ми сприймаємо як додаткові аргументи.

Те, на що ми обов’язково звертатимемо увагу в суді: бізнес «Газпрому» пов’язаний із російськими воєнними зусиллями через сплату податків до бюджету російської федерації. Крім того, ця компанія фінансує військові угруповання. Останній факт навіть потрапив до рішення Ради Європи, яка накладала санкції на «Газпром» за участь у війні. Тому його газогони можуть бути законною військовою ціллю для України, проти якої росія розгорнула повномасштабну війну.

Ще один наш аргумент стосується газового шантажу, який постійно використовували путін і «Газпром» для тиску на ЄС, щоб змусити відмовитися від підтримки України. Це також свідчить не про абстрактний інтерес «Газпрому» до загарбницької війни, а про його безпосередню причетність. З урахуванням цих фактів суд має дати оцінку, як впливали газогони «Північний потік» на російську агресію.

З 27 жовтня учасники судового процесу в Гамбургу почнуть поетапно представляти свою аргументацію в повному обсязі. Першою виступатиме  сторона обвинувачення. Деякий час обговорюватимуться питання, які не викликають сумнівів. Наприклад, що труби було знищено вибухівкою. Звісно, суд це має перевірити, але там нема про що додатково говорити. І вже після таких зрозумілих питань почнеться найцікавіше – етап слухань, де нам точно буде про що сперечатися з прокурорами.

Про російські атаки та особливості української політичної кухні

– Росія і зараз продовжує атакувати критичну інфраструктуру України, у тому числі ту, яка забезпечує постачання газу, електроенергії, тепла. Ці обставини можуть зіграти свою роль у справі щодо підриву «Північних потоків»?

– Німецька прокуратура нас спробувала роззброїти із самого початку в судовій залі. Її представник заявив, що сторона обвинувачення не заперечує, що в Україні йде війна, але зараз не дається оцінка діям росії, оскільки справа про інше. Це для них доволі природна позиція. Та наразі немає ознак того, що судді будуть дійсно обмежувати наших німецьких колег вузькими рамками, ігноруючи ширший контекст подій.

Звісно, ми вважаємо, що згадані вами обставини мають бути враховані судом, і суд має почути про все, що відбувається в Україні.

У вступній промові в суді захист Сергія Кузнєцова вже звернув увагу на вкрай важливий факт. Після жахіть, які влаштували російські окупанти в Бучі та Ірпені, першою людиною, звинуваченою у воєнному злочини під час цієї війни, став український офіцер, а не російський. Це абсолютно ненормальна ситуація.

Питання лише в тому, наскільки суд нас обмежить межами контексту подій до 26 вересня 2022 року, коли сталися вибухи. Наприклад, суд може висловити співчуття, що Україна продовжує перебувати під російськими атаками, але змусить висловлюватися сторони тільки про те, що сталося в перший рік повномасштабної війни, до підриву «Північних потоків». Але навіть у такому разі нам є, про що говорити. Події в Бучі та Ірпені, про які стало відомо навесні 2022 року, шокували весь світ, не тільки Україну. Взагалі я вважаю, що справа про підрив «Північних потоків» має бути розглянута під різними кутами.

– Питання, яке дуже цікавить мене й багатьох моїх колег-журналістів: чому українська влада ігнорує історію з підривом «Північних потоків» і суд в Гамбурзі над українським офіцером, якого звинувачують у саботажі? Володимир Зеленський лише один раз коротко висловився, що Україна не причетна до цих вибухів.

– Ви знаєте про моє доволі критичне особисте ставлення до Володимира Зеленського, я вважаю його поведінку в цій історії великою помилкою.

Якби ми могли просто надати суду заяву президента України про те, що Україна не причетна до підриву, і цього було б достатньо, щоб суд закрив справу, – це було б чудово. Але в реальності все працює інакше.

Якщо німецька прокуратура й використає його слова, то, найімовірніше, для того, щоб представити їх як підтвердження того, що на державному рівні в Україні відбувається приховування певних обставин і створюються перешкоди правосуддю. Навіть якщо насправді все зовсім інакше, прокурору вигідніше представити ситуацію саме в такому світлі.

Позиція президента і загалом української влади означає, що держава фактично віддає керування цією темою в чужі руки. А ці руки можуть належати безпосередньо росіянам або їхнім посіпакам, зокрема представникам партії «Альтернатива для Німеччини» («АдН»).

Ми, українські адвокати, також, по суті, не маємо повноважень говорити від імені України. Звісно, ми можемо висловлюватися з різних питань і пояснювати, чому газопроводи «Північний потік» мають визнаватися законною воєнною ціллю для України. Але, зрештою, хто ми такі? Ми навіть не беремо безпосередньої участі в судових дебатах. Ми лише «подаємо снаряди» нашим німецьким колегам, які є громадянами своєї країни.

Фактично позиція України, якщо її взагалі почують у цьому суді, звучатиме дуже приглушено, адже до суддів вона доходить через посередників. І це стає дедалі більшою проблемою. Представники «АдН» усе голосніше голосно заявляють, що саме через Україну, яка нібито підірвала газопроводи, газ у Німеччині став дорогим, а виправити ситуацію може лише відновлення дружніх відносин із путіним і росією.

На мою думку, такі заяви потребують активної, гнучкої та переконливої протидії на державному рівні. Неможливо перемогти, просто відмовившись говорити про проблему й удаючи, ніби ти нічого про неї не знаєш. Фактично усунувшись від цього питання, українська держава створила ризик програти медійну кампанію навколо підриву «Північних потоків». І це попри те, що Україна має достатньо шансів виграти судовий процес у Гамбурзі.

Я вважаю, що слухання розпочалися для нас дуже вдало, а наша аргументація знайшла відгук у німецьких медіа. Якщо зрештою ми виграємо цей процес, це означатиме перемогу не лише для нас, а й для України загалом.

Але ми також ризикуємо, якщо суд ухвалить рішення не на користь України. Це може дати потужний імпульс «АдН» та іншим проросійським політичним силам, які, звісно, переконані, що діють в інтересах Німеччини. Українській державі варто заздалегідь подумати, як мінімізувати ці ризики, а не намагатися гасити пожежу після того, як вона вже розгориться.

– Чи може ця справа, залежно від подальшого перебігу судового процесу та вироку Сергію Кузнєцову, вплинути на внутрішню політику України?

– Щоб ця справа стала важливим внутрішньополітичним чинником, в українському суспільстві мають існувати різні погляди на неї. Але я не думаю, що, опитуючи людей на вулиці, ми з вами почуємо критичні оцінки підриву «Північних потоків». Не думаю, що хтось скаже, ніби газопроводи варто було залишити неушкодженими, щоб ними й надалі користувався путін. У цьому питанні суспільна думка в Україні буде монолітною. Але оцінки дій влади після екстрадиції Сергія Кузнєцова до Німеччини та початку судового процесу в Гамбурзі можуть бути різними.

Проте зараз, коли російські ракети щодня атакують Україну, а всі ми готуємося пережити ще одну надзвичайно складну зиму в умовах війни, дуже складно оцінювати перспективи такого впливу. Нині суспільство зосереджене передусім на виживанні.

– Реагуючи на запит німецьких колег, Офіс Генерального прокурора України на чолі з Русланом Кравченком, який минулого місяця втік до Відня, відкрив кримінальне провадження за фактом підриву «Північних потоків» за статтею Кримінального кодексу України про воєнні злочини. Наскільки це виправдано?

– Я не знаю, який мотив стояв за рішенням відкрити провадження саме за цією статтею. Це питання варто адресувати Офісу Генерального прокурора України. Німецька прокуратура надіслала українським колегам запит про надання інформації та певних документів.

Якщо в Україні розпочали розслідування, воно не може вестися з позиції: мовляв, шукаймо, кому вручити медаль за підрив газпромівських газогонів. Розслідування має відбуватися виключно в межах кримінального права. Не можна відкрити кримінальне провадження, щоб розслідувати щось хороше. На початку має бути принаймні певна версія про те, що відбулося протизаконне.

Ми не знаємо, які саме висновки зробила українська прокуратура і які документи вона може передати (чи вже передала) німецькій стороні. Тому я зараз не можу прогнозувати, чи допоможе це Сергію Кузнєцову, чи, навпаки, зашкодить йому. До того ж я не хотів би через наше з вами інтерв’ю давати прокурорам підказки щодо того, як їм діяти в цій ситуації.

Сподіваюсь, скажу так обережно, що вони не нашкодять Сергію – свідомо чи несвідомо. Але побачимо, як воно буде надалі.