Пастка «Північних потоків»: чи можливий реванш «Газпрому» в німецькому суді, який розглядає справу проти українців

Сьогодні, 14 жовтня, у Німеччині починається великий судовий процес щодо вибухів на газопроводах «Північний потік», які сталися у вересні 2022 року, через пів року після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну.

Слухання у справі проходитимуть у Ганзейському вищому земельному суді Гамбурга. На лаві підсудних – громадянин України Сергій Кузнєцов, якого слідство вважає керівником групи виконавців диверсії та називає «терористом».

Справа безпрецедентна. Федеральна прокуратура Німеччини кваліфікувала підрив газопровідної інфраструктури не просто як майновий злочин, а як воєнний злочин проти цивільних об'єктів і створення загрози державній безпеці. І це при тому, що зруйновані газопроводи належать «Газпрому» – російській корпорації, чиї надприбутки фінансують повномасштабну війну проти України, а кремль використовував її бізнес у Європі для маніпуляцій ринком, штучного створення енергетичної кризи через підвищення цін на газ і геополітичного тиску.  

За версією німецьких правоохоронців, Сергій Кузнєцов у 2022 році обіймав посаду офіцера Збройних Сил України та керував спеціальною групою виконавців-підривників. План диверсії начебто розроблявся та координувався за посередництва або за вказівкою державних структур України з метою назавжди заблокувати постачання російського газу до Європи, доходи від яких живлять військову машину кремля.

Захист Сергія Кузнєцова повністю заперечує цю версію й апелює до імунітету комбатанта, оскільки під час повномасштабного вторгнення росії підсудний виконував свої обов’язки як офіцер регулярної армії, яка захищає свою державу. Президент України Володимир Зеленський також неодноразово наголошував, що Україна ніколи не віддавала наказів щодо знищення «Північних потоків».

Чию позицію у підсумку підтримає гамбурзький суд, стане зрозуміло наступного року, коли очікується оголошення вироку. Такий строк, за оцінками наших джерел, суду знадобиться для ухвалення рішення. Його має винести Третій кримінальний сенат у справах державної безпеки (у складі суду Гамбургу) під головуванням судді Ульріке Тойбнер. Співрозмовники Mind вважають її однією з найдосвідченіших і найавторитетніших німецьких суддів у системі кримінального правосуддя та захисту державної безпеки.

У юридичних колах Гамбурга Ульріке Тойбнер має репутацію «вольового, суворого, але глибоко справедливого юриста». Широке професійне визнання вона отримала 2011 року, коли вела надзвичайно складний процес проти Томаса Драха – організатора резонансного викрадення мільйонера та спадкоємця тютюнової імперії Яна Філіппа Реемтсми.

Німецькі медіа тоді описували її як «дуже рішучу й сильну суддю, яка не піддавалася на погрози та провокації підсудного». Гучні процеси останніх років, у яких головувала Ульріке Тойбер, стосувалися причетності громадян Німеччини до діяльності ІДІЛ (2024 рік) і підлітків-неонацистів, які готували та влаштовували вибухи у притулках для біженців і «лівих» культурних центрах (2026 рік).

Отже, гамбурзький суд НЕ підтвердив «екзистенційну шкоду» і можливість відшкодування збитків за руйнування газопроводів «Північний потік» у межах кримінального процесу. Раніше «Газпром» оцінював інвестиції у їхнє будівництво в 7,4 млрд і 9,5 млрд євро відповідно.

Як зазначив нашому виданню адвокат Микола Катеринчук (консультує німецьких колег, які безпосередньо беруть участь у справі Сергія Кузнєцова в Гамбурзі), це рішення також унеможливило доступ «Газпрому» та пов’язаних із ним осіб до чутливої інформації – розвідданих щодо українських військових підрозділів, зібраних німецькою прокуратурою.

В інтерв’ю Mind Микола Катеринчук розкрив певні деталі судових слухань у Гамбурзі та аргументи захисту, оцінив їхні перспективи, розказав про залученість української влади і то, як росія використовує цю унікальну справу, прагнучи добитися репарацій від Києва за зруйновану газопровідну інфраструктуру. Крім того, він звернув увагу на «дивні збіги» у судових висновках і розповів про значення справи для міжнародної юридичної практики.

Про особливу роль «Газпрому» у війні проти України

– Поділіться вашим професійним баченням того, що відбувається в цій справі.

– У ній перетинається дуже багато політичних і приватних інтересів. Я обмежений у тому, що можу розказати публічно, щоб не нашкодити справі. Але є достатньо нюансів, на які я б хотів звернути увагу.

Практики з розслідуванням пошкоджень газопроводів, якими доставляється газ з однієї країни в іншу, взагалі не існує. Вона тільки зараз формується. Ми спостерігаємо боротьбу, чи буде взагалі міжнародне право захищати їх як цивільні об'єкти, навіть якщо їх використовує, побудувала країна-агресор чи вони є її власністю.

Ми з вами зараз це обговорюємо під час геноцидної війни в Україні. Є міжнародна Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, яка ратифікована більш ніж 150 країнами. У першій статті конвенції написано, що країни, коли вони тільки дізнаються про можливість геноциду в сусідів, на континенті чи будь-де у світі зобов'язані чинити опір і вживати всіх можливих засобів, щоб зупинити цей геноцид. Конвенція спрямована на те, щоб її учасники стали поруч із жертвою. Бо якщо вони не демонструють опір геноцидній війні, то по суті стають пособниками цього злочину, який є найстрашнішим проявом знищення людства.

У цьому контексті ми й розглядаємо газопроводи «Північний потік – 1» і «Північний потік – 2», побудовані за ініціативи та безпосередньої участі російського «Газпрому». Питання в тому, чи дійсно вони є суто бізнес-проєктом, а не елементом агресивної війни, спрямованої на знищення України?

При цьому путін прямо визнає, що це війна не за територію, а за знищення України, «денацифікацію», «деукраїнізацію» і таке інше. Тому сприйняття будь-якої власності, що створює можливості для фінансування російської агресії, як і протидія учасникам Конвенції про геноцид, – це по суті співучасть у такому злочині як геноцидна війна.

А «Газпром», який будував «Північні потоки», безпосередньо дотичний до цього злочину.

– Можете розкрити певні аргументи, які будуть представлені для суддівського сенату?

– Ви пам’ятаєте реакцію російської сторони після того, як з’явилася перша резолюція Європарламенту, якою засудили визнання з боку кремля так званих «лнр» і «днр»? Одразу пішли заяви «Газпрому» і російських чиновників із погрозами перекрити постачання газу в Європу.

Потім був штучно створений «Газпромом» дефіцит газу на європейському ринку, що спричинило вибухове зростання цін майже до $3000 за 1000 куб. м. Безумовно, це був шантаж і тиск на країни ЄС, щоб вони відмовилися допомагати Україні. Причому цей шантаж був настільки неприхований, що не залишається жодних сумнівів: постачання газу для росії – це не бізнес заради прибутку, не економічний проєкт, а інструмент геополітичного впливу та підпорядкування своїм геополітичним інтересам цілого європейського континенту.

Коли «Газпром» обмежив постачання газу європейським контрагентам, ціни на газ злетіли до історичних максимумів, його щоденний виторг міг сягати 150 млн євро щодоби. Для розуміння: стільки коштують 40–50 балістичних ракет, які росія запускає по Україні.

Враховуючи цей контекст, справа в Гамбурзі над Сергієм Кузнєцовим щодо його співучасті в підриві газпромівських газогонів, у моєму розумінні, дуже непересічна. Вона матиме потужні наслідки, бо створить важливі для практики судочинства прецеденти.

– Як ви оцінюєте дії німецьких правоохоронців у цій історії?

– Усупереч здоровому глузду й розумінню, що росія в Україні влаштувала геноцидну війну, вони порушили кримінальну справу. Причому це сталося вже після того, як Данія і Швеція, у виключних економічних зонах яких сталися вибухи, офіційно закрили власні розслідування, посилаючись на можливі ризики для власної державної безпеки та національних інтересів.

– Чому ж тоді німецькі прокурори ініціювали власне розслідування?

– Мабуть, тому що це стратегічний проєкт Німеччини й російської федерації. Обидві країни пов'язує давня історія плідної співпраці. Думаю, що певні представники німецького істеблішменту й досі дуже хочуть залишатися вигідними партнерами для москви, які б злочини та не робила.

Хоча насправді політичної єдності в цьому питання немає. Багато німців донатять на підтримку української армії, прихистили наших людей, за що їм велика подяка. У 2022 році підтримка Німеччини починалася з п'яти тисяч касок від Олафа Шольца, а зараз ми отримуємо зброю – це свідчить, що сталася прагматична трансформація. Бо є розуміння: якщо Україна впаде, то росіяни, уражені гаслом «можем повторіть», рушать далі «покорять Європу».

Про російський слід і дивні збіги в судових висновках

– У публічному просторі точиться багато суперечок про роль України в руйнуванні «Північних потоків». Окремі експерти вказують на вигоди від такої спецоперації для «Газпрому», якому потрібний вагомий мотив, щоб уникнути штрафів на користь західних контрагентів за порушення контрактних умов. Називають також організатором спецоперації ЦРУ. Ви що думаєте із цього приводу?

– Відповісти на питання про роль України має суд. Я вважаю, що Україна нічого протизаконного не робила. Кримінальні справи проти людей, яких німецька прокуратура звинуватила в підривах газопроводів – це політично вмотивовані переслідування, які мають на меті допомогти росії отримати фінансове відшкодування від України на основі рішення суду міста Гамбург.

У Nord Stream AG попередньо оцінювали відновлення труб і втрачений газ на суму понад 1,2 млрд євро. Від міжнародного консорціуму страхових компаній на чолі з Lloyd’s оператор вимагав 580 млн євро виплат. Проте Високий суд Лондона відхилив цей позов, посилаючись на причетність події до воєнного контексту та повномасштабної війни росії проти України.

Взагалі цілком імовірно, що кремль хоче прив’язати цю історію до тих російських коштів, які заморожені в ЄС, – майже 300 млрд євро, які мають бути використані для підтримки та відновлення України.

У справі йдеться не тільки про великі гроші та великі проєкти, а й вирішується доля трубопровідного транспорту як способу доставки вуглеводнів.

– Що ви маєте на увазі?

– Буде корисно, якщо Парламентська асамблея Ради Європи і Європарламент зрештою розроблять і ухвалять спеціальне законодавство для врегулювання прогалин міжнародного права.

Юридичній спільноті потрібні конкретні формулювання, певні норми, які дозволять карати країну-агресора й унеможливлять війни через ризик втрати активів за межами території країни-агресора в разі розгортання війни.

– Окрім Сергія Кузнєцова, над яким починається суд в Гамбурзі, серед підозрюваних у підриві газопроводів фігурує також Володимир Журавльов. Що з ним зараз? 

– Володимир Журавльов перебуває під вартою в Хорватії та намагається оскаржити рішення суду міста Пула про свою видачу німецькій стороні. Також він попросив політичного притулку в Хорватії, оскільки вважає, що в Німеччині його чекає упереджений суд.

– За іронією долі, наскільки я пам’ятаю, він приїхав влітку до Хорватії, щоб консультувати американського актора й режисера Шона Пенна, який там знімає фільм про диверсію на газопроводах Nord Stream.

– Це одна з версій журналістів. Насправді важливо інше. Раніше вже було в Польщі негативне рішення суду щодо його екстрадиції до Німеччини по аналогічному ордеру. Польський суд встановив, що це неможливо, оскільки Німеччина взагалі не мала підстав порушувати таку справу проти громадян України. 

Майно Німеччини як держави в результаті підривів «газпромівських» газогонів не було пошкоджено. Ніхто з громадян Німеччини не постраждав. Заяв від компаній-операторів – Nord Stream AG і Nord Stream 2 AG – у правоохоронні органи теж не було зроблено. Немає звернень і від приватних компаній – акціонерів і співучасників будівництва цих проєктів.

Тому прокуратура Німеччини не мала підстав порушувати кримінальну справу, але все-таки взялася за неї і полює за громадянами України, яких вважає дотичними до підриву газогонів.

Хоча в питаннях екстрадиції немає прецедентного права, це достатньо показова історія. Екстрадиція – завжди політичне питання. Це питання поваги, взаємної довіри між країнами.

В тексті рішення суду Пули про екстрадиції Журавльова – прямі цитати з рішення італійського суду, який схвалив екстрадицію Кузнєцова до Німеччини. Один в один. Залишається загадкою, чому різні судді, в різних країнах оперують однаковими, слово в слово формулюваннями. Не розумію також, як судді з курортного містечка Пула буквально за два дні змогли розібратись в усіх непростих нюансах питань, що стосуються «Північних потоків», геноциду, гуманітарного права і російсько-української війни. Але вони по суті погодились з німецькою стороною, що Журавльов – терорист, тому його місце – на лаві підсудних в Гамбурзі.

Про розслідування справи про «Північні потоки» в Україні і роль німецьких адвокатів

– Українська влада відхрещується від будь-якої причетності нашої держави та її громадян до підривів «Північних потоків». Але немає жодних офіційних, публічних коментарів посадовців про перебіг справи в Німеччині, долю Сергія Кузнєцова і Володимира Журавльова, попри всю не пересічність цієї історії та резонанс навколо неї . Наскільки виправдана така позиція? Яка, з вашої адвокатської точки зору, була б ідеальна поведінка з боку представників української влади?

– Інформацію про це я мав нагоду донести і до Андрія Єрмака, коли він очолював Офіс Президента, і до Кирила Буданова, який зараз на цій посаді. Публічно це коментувати не буду.

Я так розумію всі посадовці орієнтуються на заяви Володимира Зеленського. З одного боку, ці заяви правильні. Але за ними слідують дії абсолютно неправильні.

– Поясніть.

– Є стаття 438 Кримінального кодексу України – про воєнні злочини. Вона передбачає кримінальну відповідальність за порушення законів і звичаїв війни. Саме за цією статтею Офіс Генерального прокурора України відкрив справу, розслідуючи підрив «Північних потоків». Невже їм нема чим більше займатися?

– Тобто українська прокуратура підтримала німецьких колег в цій справі, називаючи підрив «Північних потоків» воєнним злочином, а підозрюваних – військовими злочинцями?

– Так наші прокурори відреагували на запит німецької прокуратури, які попросили правову допомогу. А провести правову допомогу без порушення кримінальної справи неможливо, оскільки там йдеться про допити, встановлення фактів і надання інформації.

– Українська прокуратура має чинити якісь слідчі дії?

– Вони вже проводяться. Збираються свідчення. Навіть вночі людей викликають на допити з тих підрозділів, де служив Кузнєцов. Перевіряли його побратимів на детекторі брехні, проводили різні експертизи.

– А як складаються ваші відносини з німецькими адвокатами? Чи є ризики, враховуючи специфіку справи і особливості сьогодення?

– Ми багато в нашій команді сперечаємось про те, чи можна довіряти цим адвокатам. Їм, звісно, властивий свій, німецький патріотизм. На мою думку, якщо немає довіри їхньому професіоналізму і позиції, то й співпрацювати не треба.

Складно ігнорувати той факт, що росія наважилась влаштувати війну в Грузії після того, як було запущено і побудовано перший «Північний потік». Тоді ж Німеччина підтримала ідею поглиблення енергетичної співпраці з росією, сподіваючись, що її влада відмовиться від подальшої агресії на користь взаємовигідного, спільного бізнесу з ЄС. По суті, така стратегія принесла путіну мільярди і взростила справжнього монстра.

Моя точка зору: якби не було «Північних потоків», то не було б і війни в Україні. Тому що альтернативи українській газотранспортній системі «Газпром» без них не мав. Наші потужності – 120 млрд куб м транспортування газу на рік – це дійсно серйозний обсяг.

Про очікування від судових слухань і відновлення постачань російського газу в Європу

– Ви розповіли про весь складний контекст судових слухань в Гамбурзі, які сьогодні починаються. Які ваші очікування по вироку Сергію Кузнєцову?

– Парадокс в тому, що в цій справі проти нього взагалі немає ніяких вагомих доказів. Але я думаю, що Кузнєцова, найбільш вірогідно, засудять. Сподіватись на незалежне, справедливе судочинство в Гамбурзі в цій справі підстав немає. Питання в тому, скільки дадуть років.

– А скільки можуть?

– 15 – це максимум. Думаю, з них Кузнєцов отримає 10 років.

– Якщо події в гамбурзькому суді дійсно розвиватимуться не на користь України та наших співгромадян, то що далі?

– Потім буде апеляція, це наша законна можливість. Для родини Сергія вирок суду про його ув’язнення стане великою трагедією.

Поки триває слідство, Сергій мовчить, не відповідає на питання представників німецької прокуратури, веде себе як військовополонений, а не цивільний.

– Я пам’ятаю заяви «Газпрому» про спробу українців підірвати газопровід «Турецький потік». Ця історія якось фігурує в справі Кузнєцова?

– Взагалі українці ніяких «потоків» не підривали. Це ще треба довести в суді.

– Я слухала багато коментарів, експертних оцінок щодо наслідків для України, якщо суд в Гамбурзі засудить українців, підтримавши висновки прокурорських слідчих. В мене склалося враження, що в такому випадку Україна ще й залишиться винною тій же Німеччині, «Газпрому» і буде змушена виплачувати їм компенсації за руйнування газопроводів.

– Варіантів розвитку подій насправді багато. І нам дійсно можуть виставити рахунки. Далі буде суд на рівні ООН. Але мені здається, що якщо Україну разом з Кузнєцовим і Журавльовим визнають винними, то наші опоненти собі зуби зламають, намагаючись отримати хоч копійчину.

– Чому?

– Державний бюджет тримається на коштах від західних партнерів і міжнародних фінансових інституцій. Тож що росіяни або німці збираються отримати? До того ж, це унікальний і дуже серйозний прецедент. Мало того, що росія напала на Україну, щоб знищити, і досі продовжує свою загарбницьку війну, так вони там ще й компенсацію захочуть отримати за те, що чинять геноцид над українцями. Повна нісенітниця.

– З нашої розмови в мене складається враження, що прокуратура Німеччини взагалі ігнорує специфіку часу, контекст військової ситуації та російської агресії проти України. Це дійсно так?

– Я не знаю. Важко зрозуміти, чому прокуратура діє саме так і саме зараз, в розпал війни. До того ж, слідчі чомусь підносять цю історію з вибухами на «Північних потоках» як таку, що унеможливила постачання російського газу в Німеччину. Але це не відповідає дійсності. Вибухи відбулися вже після того, як «Газпром» за власної ініціативи відмовився виконувати зобов’язання за контрактами з німецькими партнерами.

Європарламент вже прийняв чотири резолюції, якими наклав санкції на закупівлі російського газу. В самій Німеччині є політичне рішення, що постачання газу «Північним потоком 1» ніколи не буде відновлено, а «Північний потік 2» не буде сертифікований для запуску.

Але це не зупиняє, судячи з новин, людей з найближчого кола Дональда Трампа – його зятя Джареда Кушнера і спецпосланця Стівена Віткоффа. Вони чомусь впевнені, що запуск Nord Stream – перспективний бізнес.

– Мої джерела в юридичних колах зі швейцарського кантону Цуг, де «Газпром» реєстрував операторів обох «Північних потоків», стверджують, що ідея бодай часткового їх запуску (зокрема, неушкодженої труби «Північного потоку-2») належить Маттіасу Варнігу. Це колишній офіцер східнонімецької спецслужби Штазі, якому путін довірив управління цими компаніями. Саме він, кажуть, є головним лобістом і автором плану, який має на меті поступове повернення газопровідного експорту з росії напряму до Німеччини. Учасники з американської сторони лише підхопили цю ідею, вбачаючи в ній для себе додаткову можливість збагатитись.

– Коли настане час для переговорного процесу про відновлення миру в Україні, то росія виставить це питання як умову – я в цьому впевнений на всі 100%. В своїх заявах путін постійно нагадує, що для запуску  потрібно лише бажання Німеччини та ЄС, а росія готова до цього негайно.

У будь-якому разі, умови відновлення постачань російського газу на європейський ринок будуть розглядатись, передусім, з безпекових позицій. А це означає умови, що в разі повтору агресії ці поставки зупинить якщо не Євросоюз через правові норми, то, скажімо так, певні «небесні сили» через знищення російської енергетичної інфраструктури, яка знаходиться за межами території країни-агресора, маючи цілком законні підстави для таких дій.

Проте зараз, в розпал військових дій, складно будувати прогнози, наближені до реальності. Політика і дипломатія повернуться в порядок денний в цьому питанні лише тоді, коли зупиняться постріли. Юриспруденція буде їх обслуговувати. А допоки йде війна – Феміда спить.

Війна порушила всі правила існування цивілізованого світу. Знищення України та українського населення продовжується. Тому неможливо сприймати за належне будь-які розмови про відновлення постачань російського газу в Європу, навіть якщо він на папері стає «американським». Кошти від його продажу на ринку все-одно будуть надходити в росію і допомагати путіну перемогти в цій війні.