Незламний аграрний. Як український АПК в умовах війни перебудовується під вимоги Євросоюзу
Пік зусиль України щодо вступу до ЄС збігся з періодом, коли світ засумнівався у перевагах глобалізації
4 листопада Європейська Комісія оприлюднила Звіт про розширення ЄС (EU Enlargement Package 2026) – щорічну оцінку прогресу в переговорах щодо вступу країн-кандидатів. Цей документ, формально фіксуючи якість та швидкість євроінтеграційних зусиль претендента, є політичним орієнтиром для країн євроспільноти, голос яких є вагомим під час подальших перемовин.
Вердикт для України можна назвати умовно-позитивним: незважаючи на повномасштабну війну, оцінка готовності країни до вступу щорічно піднімається, і це наголошується вже у третьому звіті поспіль. Ключовий для українського АПК кластер – Кластер 5 «Ресурси, сільське господарство та політика згуртованості» – планується відкрити вже до кінця поточного року, у грудні.
Водночас він є одним із найскладніших економічних та політично-чутливих блоків, подолання якого вимагатиме від українського аграрного бізнесу низки поступок, а від української дипломатії – майстерності та гнучкості.
Mind проаналізував, які з сегментів українського агроринку вже стикаються з найбільш карколомними змінами, на кого це чекає в майбутньому та наскільки виробники та експортери готові перелаштовуватися під вимоги Європи.
Що говорить звіт Ukraine 2026 Country Report у рамках Пакету політики розширення про прогрес України
У десяти розділах переговорів прогрес відзначений як значний (good progress). Йдеться про вільний рух товарів, фінансові послуги, цифрову трансформацію та медійну активність, сільське господарство та розвиток сільських територій, енергетику, оподаткування, науку та дослідження, освіту та культуру, митні процедури, зовнішню політику.
За вісьмома розділами ЄС підняв оцінку рівня готовності до вступу: вільний рух товарів, державні закупівлі, фінансові послуги, цифрова трансформація та медіа, оподаткування, судова влада та основні права, юстиція, свобода та безпека, освіта та культура
Для посилення темпу Євросоюзом разом з українським урядом було запущено спільну робочу групу IBAR Task Force за участю європейських експертів. Її завдання – у прискореному форматі підготувати до прийняття ключові законопроєкти та якнайшвидше отримати позитивний IBAR – оцінку виконання проміжних критеріїв за першим переговорним кластером «Основи» (Fundamentals). Саме він відкриває шлях до закриття решти розділів. Уряд розраховує отримати його у перші місяці наступного року.
Європа нас боїться?
Основні проблеми при проходженні євроінтеграційним треком Кластера 5 прийнято пов'язувати з масштабністю українського сільського господарства, яке еквівалентне сумі аграрних галузей десятка європейських країн, і травматичним для цих країн досвідом 2022 року.
Навіть безвідносно до євроінтеграційних процесів Україна є великим гравцем на ринку Європейського Союзу. За підсумками 2025 року частка ЄС у загальному обсязі українського аграрного експорту становила 47,5%, у 2024 році – 52,1%. Ймовірно, за підсумками 2026 року ми побачимо тенденцію до збільшення показника через блокування портів і пов'язані з цим проблеми поставок на ринки Азії та Африки.
Короткостроковий «аграрний безвіз» для українських сільгосптоварів, запроваджений на піку підтримки (червень 2022 року), призвів до настільки вражаючих успіхів воюючого експортера і хвилювань у прикордонних країнах, що вже з літа 2024-го був поступово «відіграний назад», а в червні-2025 повністю припинився. Також були застосовані юридично-небездоганні односторонні національні заборони на імпорт української агропродовольчої продукції з боку держав-членів ЄС.
Пізніше Єврокомісія визнала, що такі обмеження є прямим порушенням законодавства Євросоюзу та Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, однак у моменті це тьмяніло на тлі обурення європейських старожилів і обсягів постачання, що стрімко збільшувались.
За три роки дії «аграрного безвізу» чистий приріст українського аграрного імпорту до ЄС становив $4,5–5 млрд, порівняно з показниками до повномасштабного вторгнення (2021 рік – $7,7 млрд, 2024 рік – $13 млрд). Щорічні постачання зернових зросли на більш ніж $2,5 млрд, насіння олійних культур та супутніх продуктів – на $1 млрд, а постачання цукру – у 20 разів порівняно з довоєнними.
Цей «пробник» європейського членства України, зокрема, й обумовлює нинішні перестороги європейців.
Поспішай повільно
Зі свого боку Україна пропонує відкласти цю проблему на майбутнє. «Якщо надання повного доступу до ринку ЄС для окремих чутливих категорій української аграрної продукції залишається політично складним питанням, доцільно застосовувати перехідні періоди. Поступове приведення виробництва у відповідність до стандартів ЄС у такому разі дозволить українській агропродовольчій продукції зберегти конкурентні позиції та доступ до ринків країн за межами Євросоюзу», – йдеться у заяві Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ).
Така етапність, на думку представників асоціації, дасть самим європейським агровиробникам більше визначеності та передбачуваності щодо умов і термінів інтеграції українського аграрного сектору до Єдиного ринку ЄС та Спільної аграрної політики та «дозволить обом сторонам на ранньому етапі опрацювати чутливі питання».
Європейський комісар з питань розширення Марта Кос вже дала зрозуміти, що такий поетапний варіант є найреалістичнішим: «Україна стане частиною європейської аграрної політики в особливому форматі чи за особливою моделлю».
Українські сільгоспвиробники і самі можуть бути зацікавлені у такому відтермінуванні.
Значна частина конкурентоспроможності та ефективності українського АПК ґрунтується на набагато лояльніших вимогах до процесу виробництва, використання інтенсивних добрив та екологічних нормах і вимогах до благополуччя тварин. У міру дедалі щільнішого злиття з ЄС ці параметри неминуче вимагатимуть корекції. Тож можуть стати болючими для виробників, а декого з них – навіть вивести за межу конкурентності.
Як зазначав в інтерв'ю Mind очільник Мінагро Тарас Висоцький, повна імплементація стандартів виробництва у частині ЗЗР в українських реаліях матиме вплив на площу майже 10 млн га землі з тих 25 млн га, що наразі обробляються. «Тобто йдеться про великі обсяги – 40% посівів. За розрахунками, такі зміни можуть призвести орієнтовно до 2,5 млрд євро додаткових витрат щороку для вітчизняних агровиробників», – пояснив він.
А щоб забезпечити відповідність європейським вимогам щодо благополуччя тварин, за словами міністра, знадобиться приблизно до 500 млн євро приватних інвестицій.
Традиційно у контексті позитивного впливу євроінтеграційних процесів на галузь значні перспективи пов'язують із точним землеробством, цифровізацією, сучасною селекцією, технологіями захисту рослин, стійким управлінням ґрунтами та розвитком продукції з доданою вартістю.
Водночас ризики виникають там, де регуляторні зміни можуть випереджати технологічну готовність виробників або обмежувати доступ до ефективних інструментів виробництва.
Тетяна Смовж, керівник відділу сталого розвитку бізнесу по Україні та інноваційним проєктам регіону Європа компанії Syngenta додає, що не потрібно прагнути якнайдалі відстрочити прийняття на себе європейських зобов'язань. «Нашим пріоритетом має бути не максимально тривалий перехідний період, а реалістичний, науково обґрунтований графік адаптації», – переконана вона.
Пропонувати необхідне
Можливий опір та гостра реакція виробників із ЄС частково пояснюється тим, що Україна є їх прямим конкурентом щодо низки профільних для європейського АПК товарів – зернових, цукру, яєць і м’яса птиці. З іншого боку, Україна успішно заповнює нестачу в частині дефіцитних у Європі категорій. Це, зокрема, ріпак, соєві боби, соняшникова та соєва олії, а також соняшниковий та соєвий шрот, які використовуються у виробництві кормів. Для успішних багаторічних поставок цих товарів не стали на заваді ні квоти, ні тарифні обмеження.
На цьому, вважає CEO агрохолдингу «Кернел» Євген Осипов, потрібно будувати євроінтеграційну стратегію. «Ми зможемо закривати критичний для європейських країн імпорт, тому що у них є товари, які вони не виробляють у достатній кількості. Є групи, за якими Європа є дефіцитною, причому дефіцитною десятками мільйонів тонн. І в цих секторах для України завжди буде можливість розвиватися», – каже він.
Зокрема, це більшість білкових продуктів, базові продукти для споживання тваринами та продукція з олійних культур.
У той же час, наприклад, по пшениці, в частині якої Європа і сама є нетто-експортером, конкуренція від початку не має сенсу. Тож ключовими для України залишаться азіатські ринки або країни Африки.
Перевага України у відносинах із ЄС – наявність численних сухопутних кордонів. «Це шляхи, які неможливо перекрити фізично, що є принципово важливим, коли світова торгівля та логістика нестабільні. Завдяки цьому сухопутному доступу ми можемо бути для Європи постачальником критичної сировини, яка їй потрібна», – зазначає Євген Осипов.
І додає: саме на цих проєктах критичного імпорту необхідно фокусуватись з акцентом на переробці усередині країни.
Змінити парадигму
Світ (і Європа зокрема) поступово віддаляється від ідеї глобалізації. І наразі неможливо сказати, наскільки довгостроковою буде ця тенденція.
За останніми даними Світової організації торгівлі (СОТ), станом на 30 червня 2026 року торговельні обмеження та інші протекціоністські заходи охоплювали $5,4 трлн світового товарного імпорту, або 21,3% його загального обсягу – проти $2,9 трлн (12,1%) наприкінці 2024 року.
Водночас суттєво посилилися експортні обмеження: якщо наприкінці 2024 року вони зачіпали товарні потоки вартістю $819 млрд, то на середину 2026-го – вже $1,5 трлн, або 6,3% світового товарного експорту. Лише за перші шість місяців 2026 року різні країни запровадили 333 нові торговельні заходи обмежувального та іншого характеру – це більше, ніж за весь попередній рік.
«Міф про відкриту ліберальну торгівлю помер. Він завжди був міфом, але завдяки йому Україні вдалося наростити експорт, зокрема аграрний. І насамперед ми завдячуємо цим членству у СОТ, яка відкрила для нас величезні можливості», – каже Посол України в ЄС Тарас Качка.
За його словами, якість української торгівлі поступово зростала. До 2021 року Україна досягла практично ідеального балансу: за невеликого мінусу з торгівлі товарами компенсувала його профіцитом у торгівлі послугами.
«За ці десятиліття ми навчилися дуже добре експортувати, не лише користуючись зв'язками з колишніми республіками Радянського Союзу», – наголошує він.
Попри те, що ЄС доволі агресивно захищає свій ринок, зокрема й щодо аграрної продукції, Україна планомірно розширює доступ до нього. «Для України найбільшим викликом залишається війна та російська агресія. Орім обмеження логістики та фізичної руйнації наших виробничих потужностей вона також впливає на взаємодію з інспекційними органами, хоча ми намагаємося робити їх можливими у різних форматах», – пояснює Качка.
І додає: попри партнерські відносини з багатьма країнами та регіонами, ЄС залишається основним ринком і пріоритетом для українського виробника. І за кілька наступних років Україна має перейти з режиму торгового партнера, хай і великого, у статус учасника внутрішнього ринку. Це змінить у тому числі регулярні відносини з державами-членами ЄС та перекалібрує доступ на ринок третіх країн, у яких діє особливий торговельний режим з Євросоюзом, зокрема МЕРКОСУР.
«З Європейським Союзом ми маємо приймати себе як частину цієї економіки, а не постачальника. Тому що торгового партнера можна замінити, особливо коли ми говоримо про продукцію, яку можна виробляти на різних ринках. Наприклад, кукурудзу або м'ясо птиці, де ми вже спостерігаємо часткове заміщення. Поки у нас заблоковані порти – ринки моментально реагують. Але не можна відрізати частину своєї економіки», – наголошує Качка.
Рівень опору українській євроінтеграції він оцінює як помірний.
Справді, переговорний досвід Іспанії, яка вступила до Європейського співтовариства у 1985 році, та рівень спротиву, який чинили цьому французькі фермери (аж до знищення вантажів, блокування доріг і спорудження барикад) справді змушує визначати ставлення до України як гостинне. Також цей кейс показує ефективність стратегії етапності: для найбільш чутливих іспанських товарів (томатів, цитрусових, вина) було запроваджено 10-річний перехідний період. Повний доступ до спільного ринку без мит та обмежень Іспанія отримала лише 1996 року.
Домовлятися й торгувати – вигідніше
Попри те, що останніми роками у світі відновлюється «права сильного», модель об'єднаної торгівлі залишається базовою для розвитку.
Михайло Бно-Айріян, віцепрезидент МХП з питань розвитку міжнародних відносин, упевнений, що альтернативи вільному ринку немає. І Україна посяде на ньому своє гідне міцне місце та посилить позиції.
«Ключові макроекономічні теорії свідчать про те, що торгівля завжди вигідна для більшості країн, навіть якщо вони активно імпортують, але при цьому зосереджуються на експорті товарів, у яких більш конкурентоспроможні. Тобто торгівля сама по собі завжди працює на благо всій економічній системі», – каже він.
Навіть зараз, будучи у статусі лише кандидата на членство, з усіма обмеженнями, Україна має на зовнішніх ринках більше можливостей, ніж через військові та логістичні проблеми здатна використовувати.
«Режим торгівлі та доступ на зовнішні ринки вже дає нам більше можливостей, ніж ми зараз можемо використовувати через війну, руйнування, логістику, вартість електроенергії, доступність робітничої сили та інші питання виключно внутрішнього характеру, – констатує Тарас Качка. – Те, як ми подолаємо ці виклики в умовах російської агресії, і буде визначальним для нашого експорту».