Власник компанії Vitagro: «Якщо блокада портів триватиме три роки – в Україні залишиться суцільний степ»

Український агроринок наприкінці 2026 року проходить етап глибокої структурної трансформації. Ворожі атаки на портову й цивільну інфраструктуру Чорного моря призвели до того, що Україна постачає на зовнішні ринки продукції значно менше, ніж дозволяє врожай.  Логістичний «глухий кут» змусив аграріїв відмовлятися від «важких» зернових культур, транспортування яких забирає левову частку маржі, і переорієнтовуватися на олійні та продукти їх переробки.

Про нюанси переорієнтації експорту на альтернативні Чорному морю шляхи, динаміку закупівельних цін, вплив морської блокади на осінню й весняну посівні, а також про наслідки тривалого простою чорноморських портів та держпідтримку агросектору в скрутні часи Mind розпитав власника компанії Vitagro й народного депутата Сергія Лабазюка.

Про експортну кризу

– До блокування морського експорту Vitagro відвантажувала значну частину зернових та олійних через порти Великої Одеси. Наскільки скоротилися ваші експортні поставки із липня-серпня 2026 р.? Який обсяг продукції не вдалося експортувати від запланованого, та яких саме культур чи продуктів їх переробки? 

– На початку сезону планувалося, що частина ячменю й пшениці їхатиме Чорним морем, але ніхто не очікував таких різких проблем із логістикою. У результаті станом на сьогодні жодної тонни ячменю Vitagro не відекспортовано: все реалізовано на внутрішньому ринку (переробним підприємствам) за суттєво заниженою ціною.

Щодо пшениці – то сьогодні вона експортується, Vitagro давало інформацію, що близько 25 000 тонн вже вивезено сухопутним шляхом. Але це вкрай невигідно, бо логістика зросла в ціні у 3,5-4 рази і щотижня зростає далі. Компанія не виходить навіть на нуль за плановими показниками EBITDA (маржинальність/операційний прибуток) – це фактично прямі збитки.

Якщо говорити про ріпакову олію, перероблену на маслоекстракційному заводі компанії – тут нічого не змінилося стосовно маршруту, бо й раніше експорт йшов на Польщу. Але значно здорожчала логістика – і для Vitagro, і для інших компаній на сьогодні це втрата маржинальності. Шрот, який майже увесь або левова його частка транспортувалася Чорним морем – довелося переорієнтовувати на Європу. І вже в третій декаді жовтня ціна на шрот знизилася з $180 до $110 за тонну. Більше того, наразі навіть не зрозуміло, за рахунок чого повинна змінитися ця ситуація.

Якщо підсумувати: логістика здорожується, а через те, що пропозицій у Європі більше, ніж попиту на нашу продукцію, відповідно, ціни продовжують знижуватися (при тому, що загальносвітові ціни не падають). Чорним морем можливостей для експорту на сьогодні – нуль, по Дунаю – можливості є, але для компаній з Хмельниччини вони не надто практичні, бо доставка залізницею до Дунаю коштує досить дорого.

В Україні наразі проблема з локомотивами, яких стає дедалі менше, маємо затори на залізниці, проблеми на сухопутних переходах. І сама цінова політика свідчить про те, що велика кількість аграріїв намагатиметься стримати реалізацію (за рахунок чогось перекриватися у своїх бюджетах), але не продавати за збитковими цінами.           

– Тобто, переорієнтувати експорт на західні сухопутні маршрути й дунайські порти не надто вдалося?

– Тут декілька факторів. Якщо говорити про Дунай – це фрахт і він подорожчав у 3,5-4 рази. Також майже три місяці тому виникла суттєва проблема через падіння рівня води в Дунаї, у результаті чого на Сулінському каналі (Румунія) простоювали судна по 10-20 днів у черзі на прохід.

На жаль, Верховна Рада не підтримала механізм відшкодування агропідприємствам, які втратили вантажі під час ворожих обстрілів у внутрішніх водах або акваторіях. Тому кожен бізнес замислюватиметься: чи варто ризикувати, коли є вже безліч випадків із втратою вантажів через обстріли.

Щодо західних сухопутних маршрутів – то вони обмежені фізичними пропускними спроможностями на кордонах, а також довгою й дорогою логістикою. Звісно, це скорочує обсяги продажів і, відповідно, отримання виручки. Але агробізнес вимушено їде цими маршрутами через брак альтернатив.

– А як змінилася вартість логістики на тонну продукції порівняно з традиційним морськими перевезеннями через чорноморські порти?

– Наведу приклад. У середині жовтня проходив тендер «УЗ» на державні вагони – і дійшло до абсурду, коли на день вартість вантажного вагону сягнула 60 000 грн. Але компанії все одно йшли на аукціон, бо агропродукцію чи продукти її переробки треба вивозити із заводів, або ж вони зупинять свою роботу через неможливість складувати незбутий товар. Тому бізнес купляє логістику за будь-яку ціну, але, звісно, економічно це необґрунтовано.

Інакше кажучи, внутрішній ажіотаж суттєво підняв ціни на залізничні перевезення. Я вже не кажу, що й на перевалках підняли вартість.

Це ж стосується і сухопутних перевалок на румунському, угорському й польському кордонах – там теж зростання цін у 3-4 рази. Зрозуміло, що власники перевалок, спекулюючи на цьому, добре зароблять. Але агросектор у даній ситуації суттєво втрачає.

– А якщо говорити конкретно про Vitagro – чи вистачає вам власних елеваторних потужностей для накопичення продукції, у разі якщо її поки не вдається реалізувати?

– На ранні зернові – вистачало, бо свого часу ми збудували п’ять елеваторних потужностей майже по всіх регіонах України із запасом в 30-40% (для забезпечення власних потреб й надання послуг на стороні). Стосовно пізніх зернових, з урахуванням мінімального відвантаження зерна з елеваторів зараз – потужностей не вистачатиме, тож весь ринок буде використовувати мішки й рукави.

Компанія не вбачає для себе глобальної проблеми щодо можливостей зберігання. Хоча тут слід наголосити не просто на зберіганні, а якісному зберіганні. Адже кожна культура має свій період зберігання: наприклад, соняшник ризиковано тримати довго – він втрачає всі свої поживні речовини. В принципі, не рекомендовано тримати на складах будь-яку агропродукцію понад 7-8 місяців.

Про ринкову кон’юнктуру

– Наскільки знизилися з серпня 2026 року закупівельні ціни на основні культури, які вирощує Vitagro – пшеницю, сою, соняшник і ріпак, і як вони співвідносяться з цінами аналогічного періоду минулого року?

– Якщо говорити в цілому, то на всі зернові культури маємо зниження закупівельних цін з середини липня до сьогодні десь на 40%. На олійні – зниження менше. Наприклад, на сою воно склало не більше 5%, на соняшник – 30-35%. Але якщо порівнювати з минулим роком – то спад закупівельних цін ще більший.

– Які причини?

– Ціна минулорічного врожаю ближче до нового сезону є вищою. Ціна нового сезону просідає на 5-10%, бо з’являється безліч пропозицій. А потім спрацювала історія з неможливістю експортувати – блокада Чорного моря, пропозицій більше, ніж попиту, логістика здорожчала, військові ризики тощо.

Якщо говорити про пшеницю, то на початку 2026 року її закупівельна ціна була в межах 9-9,5 тис грн, а наразі – 6-6,5 тис грн за тонну (залежно від регіону України). Тобто, маємо 30% здешевлення. На соняшник минулоріч ціна була до 30 000 грн за тонну, на початку 2026 р. – в межах 25 000 грн/тонну, а сьогодні лише 15-16 тис грн. Але єдина культура, яка не має глобального цінового зниження – це соя.

– Чому так?

– Її суттєво менше посіяно й вродило, тому більше можливостей відекспортувати, а також є більше внутрішніх переробних потужностей. Але це ситуація станом на сьогодні.

– Vitagro має власний олійноекстракційний завод, а також виробництво біоетанолу з кукурудзи. Наскільки ці потужності допомагають компенсувати втрати від падіння цін на сировину?

– Це окремі бізнеси і ще до повномасштабного вторгнення вони мали окрему комерційну модель. Але наразі, коли агробізнес не може продати свою продукцію за адекватними ринковими цінами – компанія поставила питання про об’єднання діяльності. Але не в єдину форму, а у форму співпраці, де перевага надається власній сировині й ціна вже формується з урахуванням витрат та інтересів обох вертикалей.

Маслоекстракційний завод допоміг компенсувати втрати від падіння цін на сировину. Завод купив десь 30% ріпаку з ринку, а 70% – власна продукція. І це якраз повний об’єм переробки ріпаку на сезон роботи маслоекстракційного заводу.

Потім буде перехід на переробку сої, а згодом – соняшника. Але всі три сировини формуються за таким принципом: усе, що виростила агрокомпанія Vitagro Agro, планується переробити на маслоекстракційному заводі, а чого не вистачає (хоча потужності заводу більші, ніж вирощування переліченої сировини) – докуплятиметься з ринку.

– У 2024 році ви розраховували заробляти на переробці олійних $10–30 на тонні. Якою є фактична маржа зараз?

– Останні декілька місяців у ЗМІ циркулюють думки про те, що маслоекстракційні заводи мають зараз якусь надмаржу. Але це не відповідає дійсності. Часи, коли агрогіганти на кшталт Kernel заробляли по $200 на тонні – минули 7-8 років тому.  

До того ж, якщо подивитися на події останніх трьох місяців – ціна на логістику (вивезення олії чи шроту) зросла в чотири рази. І якщо на початку сезону маржинальність була суттєво більшою, бо сировина була дешевою, то сьогодні ситуація із закупівлею сировини інша, а логістика з’їдає всю надмаржу.

– Ви зазначили, що минулоріч на соняшник ціна була до 30 000 грн за тонну, а сьогодні лише 15-16 тис грн. На вашу думку, чому значні переробні потужності в Україні не змогли стримати зниження цін на соняшник?

– Тому що за 2024-25 рр. більшість заводів через дефіцит соняшника переорієнтувалося й модернізувалося під іншу сировину – сою та ріпак. Що цьогоріч і дало можливість не знизитися ціні на сою. А якби сою в Україні не переробляли в надобʼємах, то ситуація була б ідентична соняшнику.

Про оптимізацію бізнес-процесів

– Як експортна криза та дефіцит обігових коштів вплинули на осінню посівну Vitagro й підготовку до весняної кампанії 2027 року? Чи плануєте змінювати структуру посівів на користь культур для власної переробки або більш маржинальних сировинних культур?

– Агровиробники щороку коригують, якими культурами займатися, виходячи з двох показників: агро й економіка. Звісно, з року в рік відсоткове співвідношення змінюється, але воно в межах 50/50 (економічна й агрономічна доцільність) або ж 60/40.

Цьогоріч буде більше орієнтир на економічну доцільність. Тому Vitagro, як і більшість агрокомпаній, заклала вимушене зниження площ під посіви озимої пшениці – десь на 10%, а в середньому на ринку ця частка складає 10-20%. По ріпаку – посівів дещо більше, ніж минулоріч (у межах 8000 га), бо у компанії є власна переробка.

Звісно, експортна криза вплине й на весняну посівну – 2027. Уже сьогодні ми бачимо, що виручка агробізнесу не дозволить виконати повну технологічну програму, до якої агрономи звикли. Як мінімум, зменшення добрив гарантовано.

Також буде скрупульозний перегляд усіх інших процесів, пов’язаних з технологією – за рахунок чого можна оптимізуватися. І тому, фінансово- й енергозатратні культури доведеться зменшувати в структурі посіву.

Слід зважати й на ціни: кукурудза коштує $200 за тонну, а соя – $400. Тому, як на мене, буде більше вирощуватися сої. Можливо, хтось навесні засіватиме більше ячменю – з урахуванням внутрішнього ринку та використання його як кормової бази для тваринництва.

– А наскільки доведеться скорочувати витрати на добрива й ЗЗР?

– У грошах зараз важко сказати, бо бізнес не розуміє, якою буде вартість добрив через місяць-два. Оптимістичний варіант – скорочення на 30-40%, а реалістичний – на всі 50%. Як мінімум, дрібний і середній аграрій діятиме саме так. Деякі великі холдинги, які матимуть доступ до кредитних ресурсів, можливо, намагатимуться зменшити ці скорочення. Проте, технологій дотримуватись усе одно доведеться.

Якщо говорити про ЗЗР – зниження буде, але у відсотках важко прорахувати. Думаю, це відобразиться більше на технологіях: там, де вносились два фунгіциди, буде один, аналогічно – з інсектицидами. Там, де можна буде внести один страховий гербіцид і не вносити ґрунтовий (передпосівний) – теж так робитимуть.

Також упевнений, що значна кількість підприємств перейде на дешевші ЗЗР – генеричні, вироблені в Україні, а не мультинаціональні (які часто мають схожі властивості). Аграрії до цього питання підійдуть доволі тверезо: переплачувати в період кризи ніхто не буде.

Інакше кажучи, модель 2027 року – це модель оптимізації, заощаджень і зменшення технологічних процесів, які в свою чергу вплинуть на об’єми продукції й річну виручку.

– Міністр агрополітики Тарас Висоцький теж в інтерв’ю Mind зазначив, що навіть після розблокування портів для повноцінного відновлення морського експорту знадобиться щонайменше два місяці. І акцентував, що уже в листопаді аграріям доведеться ухвалювати остаточні рішення щодо весняної посівної 2027 року. Тобто, ви згодні, що критичний термін для відновлення експорту настає вже наприкінці осені, а не в лютому 2027 року?

– Важко давати точні прогнози й моделювати обставини. Але, дійсно, в листопаді системні компанії складають бюджети й плани на наступний рік. Проте, українці – унікальна нація. Я 100% певен, що вітчизняні аграрії (від малих до великих) зуміють навіть у квітні – за тиждень-два до посівної, внести зміни в структуру посівів й технологій.

Стосовно Vitagro – компанія усвідомлює турбулентний стан, та до лютого-березня буде готова до будь-яких коригувань. Взагалі, сьогодні планувати щось у коридорі понад три місяці – нереально. Але я не допускаю думки, що повториться ситуація 1990-х рр., коли Україна не експортувала, а імпортувала пшеницю. Тому, ми засіємося однозначно: одні регіони – краще, інші – гірше.

Чи можна буде у квітні забезпечитися добривами на 100%? Ні, бо їх не буде. Але я переконаний, що «підприємницька жилка» спрацює не лише у представників агросектору, а й у тих, хто його обслуговує. Думаю, окремі компанії навіть ризикнуть завезти добрив дещо більше, ніж їм потрібно, аби потім перепродати на стороні. Те ж стосується і ЗЗР.

– А якими можуть бути наслідки подальшої блокади для посівних площ, обсягів агровиробництва, зайнятості та суміжних галузей?

– Весь ринок та Vitagro зокрема розглядають як один із вірогідних варіантів – подальшу блокаду на довгу дистанцію. Звісно, це вкрай негативно вплине на посіви й обсяги агровиробництва. У нас закінчуватимуться фінансові й людські ресурси. Банківська й економічна система також вичерпуватиме свої можливості. Оборотних коштів агросектору вже не вистачає. Якщо це протягнеться ще більше півроку – ми будемо говорити не про інвестиційні проєкти, а про скорочення операційних процесів і витрат. А це в свою чергу негативно вплине на обсяги продукції, економіку країни тощо.

Не хочу робити якихось прогнозів щодо наслідків подальшої блокади для посівних площ, обсягів агровиробництва тощо. Але якщо, наприклад, блокада триватиме три роки – то в Україні маса площ стоятиме незасіяними. Особливо тих, власники яких не «потягнуть» дорогу логістику. Я вже не кажу про розбиту залізницю й знищені переробні підприємства. Це апокаліпсис. В Україні лишиться суцільний степ…   

Проте, я вірю, що через 2-3 місяці буде відновлено рух Чорним морем і за короткий період аграрії внесуть зміни в свої технологічні карти. І вже у 2027 році отримаємо обсяги продукції, які виробляли в попередні роки. Звісно, ми ще довго відчуватимемо наслідки війни, але агросектор розвиватиметься.

– А чи позначиться блокада на цінах готових харчових продуктів?

– Якщо говорити про те, що вирощується всередині країни – по цінам я не прогнозую якогось колосального збільшення. Але ми всі бачимо, яка сьогодні ситуація з цінами на дизель, що суттєво впливає на собівартість продукції. Наприклад, на вирощування тонни пшениці в бюджеті раніше закладалося $10-12, а сьогодні – $30-35. Якщо закладається $27-28 за тонну, це вже високоефективне підприємство.  

Загалом, якщо вітчизняний агросектор працюватиме, то зростання цін на продукцію першого попиту в 10-20% є цілком очікуваним. Звісно, споживачу може це не подобатися. Проте, зростання цін на дизель й інші енергоресурси змушуватиме піднімати планку – але не для того, щоб аграрій заробляв більше, а щоб покривав обґрунтовані додаткові витрати.

Про держпідтримку

– Кабмін запровадив пріоритетне перевезення та експорт української рослинної олії залізницею, через морські й річкові порти та державний кордон. Чи забезпечує таке рішення баланс інтересів виробників та експортерів зернових і олійних культур, з одного боку, та продуктів їх переробки – з іншого? Наскільки воно вигідне Vitagro, яка поєднує агровиробництво з виробництвом соняшникової та ріпакової олії? Чи достатньо зміни черговості перевезень без збільшення пропускної спроможності логістики?

– Ідеальних рішень у сьогоднішній ситуації взагалі не існує. Проте, зміни потрібні. Кому слід було віддати пріоритет – питання спірне. Але країна сьогодні зацікавлена в переробці – адже це додана вартість, додаткові податки та зменшення витрат на логістиці.

Хоча вже зараз є низка нюансів: зокрема, між переробниками була дискусія – чи не буде перекосу на користь якогось одного великого підприємства в частині переробки. Проте, одразу неможливо зробити ідеальну модель: потрібно запустити процес й побачити результат на практиці.

Але якби зупинили маслоекстракційні заводи через те, що не буде вивозитися олія чи шрот – це вплинуло б і на того, хто не переробляє і на пересічного аграрія. Адже попиту на сировину було б ще менше і ціна на внутрішньому ринку зменшилася ще більше. Тому, пріоритет у логістиці для переробних підприємств як мінімум стримує падіння ціни. А може й буде породжувати додатковий попит на сировину й, відповідно, її подорожчання. В першу чергу, тут виграє держава, бо сплата податків буде більша, ніж з сировини.

Для Vitagro, яке має переробку, це рішення теж десь вигідне, як будь-якому переробнику. Хоча тоннажність по окремим місяцям може бути й на користь непереробленої продукції, адже пшениця, ячмінь й кукурудза експортуються і в непереробленому вигляді. І тут, вже з власної точки зору – це гірше. Але для держави – корисно, тому я це рішення підтримую.

– А наскільки виправдано, що пріоритет не поширили на шрот і макуху, враховуючи інтереси переробників і тваринницьких господарств?

– Це було компромісне рішення, «золота середина», але воно змінюватиметься вже за місяць-два.

– Уряд продовжив на жовтень-грудень 2026 р. застосування понижувального коефіцієнта 0,714 при визначенні мінімально допустимих експортних цін на зернові, олійні культури та продукти їх переробки. Наскільки це рішення полегшило експорт за фактичними ринковими цінами в умовах подорожчання логістики?

– Це був правильно створений інструмент, щоб зупинити виведення грошей з України під час війни. Але коли обвалилися ціни не лише на вітчизняному ринку, а й на світовому – постало питання можливої зупинки експорту взагалі.

Обмеження мінімальної ціни було зафіксовано на рівні вище, ніж реальна ринкова ціна. І перед трейдером чи агропідприємством виникла дилема. Бо неможливо везти тонну пшениці за ціною $240 за тонну, коли є реальна ціна – $200. А документально оформлювати її по $240 – це вже махінація. Тому я вважаю, що Кабмін дуже вчасно прийняв правильне рішення і знизив цей поріг, який тепер більш-менш додає об’єктивності даній системі.

– А чи виникали у Vitagro проблеми з укладанням або виконанням зовнішньоекономічних контрактів через невідповідність встановлених мінімальних цін реальній кон’юнктурі? І чи потрібен гнучкіший механізм їх перегляду?

– Модель роботи Vitagro не мала потреби виводити гроші з України (навпаки, залучає їх сюди), тому компанії ці інструменти були не потрібні. А коли почався експорт – то для культур і позицій, які ми експортували (наприклад, ріпак, перероблений на олію та шрот), такої проблеми не стояло.

Той же ячмінь компанія продавала здебільшого всередині країни, тому труднощів не було. Щодо нових угод по пшениці й кукурудзі – вони вже йдуть за новою формою, запровадженою урядом. Про проблеми з цим механізмом не чув.

У сьогоднішній ситуації воєнного стану, звичайно, інструменти впливу та контролю потрібні, але без надмірності. Вважаю, що конкретного порогу, встановленого Кабміном, цілком вистачає, й придумувати щось інше не варто, бо це ще більше погіршить ситуацію. Через місяць-півтора побачимо, як буде з цінами: певен, що вони залишаться (плюс-мінус) такими ж, як зараз, і тоді всі будуть задоволені існуючою моделлю.

Якщо розблокується Чорне море – однозначно, суттєво піднімуться ціни на внутрішньому ринку. Адже одразу зменшиться вартість логістики. А це і є ті $30-40 для аграрія, які повернуться назад до нього. А на кукурудзі чи пшениці – це доволі суттєва сьогодні сума.

– У серпні 2026 року уряд знизив ставку кредитування на поповнення обігових коштів за програмою «5-7-9%» із 15% до 10% річних і скасував обмеження на використання для цих потреб лише 20% кредиту. Чи доступне таке фінансування підприємствам Vitagro, чи вдалося ним скористатися? І чи достатньо передбаченого програмою кредитного ліміту в 90 млн грн для покриття виробничих потреб?

– Великим групам компаній, як Vitagro таке фінансування не доступно, бо підприємства із доходом понад 50 млн євро на рік не підпадають під дію програми «5-7-9». Але в цілому, я вважаю, що «5-7-9» – найдієвіший і найпрозоріший інструмент підтримки аграріїв за останні роки.

Звісно, його недостатньо в частині ліміту – зараз це ліміт кредиту 90-150 млн грн на 12 місяців, хоча мікро- та малим підприємствам (наприклад, з 2000 га землі) такої суми може більш ніж вистачати. Але для того, щоб розвиватися й зростати – цього ліміту точно не вистачить. Зокрема, для підприємств з оборотом понад 600 млн грн ліміту в 90 млн грн – замало.

Тому, для даної програми треба більше гарантій від держави, що вже попередньо зроблено: на 2027 рік на програму «5-7-9» закладено 28 млрд грн (замість 18 млрд грн на цей рік), і це дуже позитивний крок. Але головне – щоб гроші були виділені фізично. Адже на сьогодні є проблема з нестачею коштів у бюджеті для компенсації різниці відсотків вже по виданих кредитах, і окремі банки вже стягують їх з аграріїв. Проте, думаю, що до кінця року ситуація вирівняється.

– І все ж, чи варто ще щось змінити в умовах кредитування?

– Я б нічого зараз не змінював у цій конструкції, адже на сьогодні в українському держбюджеті грошей на будь-яку підтримку немає. Україна залучає навіть кредитні ресурси для виплат зарплат медикам, освітянам, військовим тощо. У нас 60% держбюджету у видатковій частині фінансується за рахунок запозичених коштів.

У той же час, слід зважати й на реалії. Навіть якщо закласти в паперовому проєкті держбюджету не 28 млрд грн, а 150 млрд грн – від цього ж нічого не зміниться, бо грошей фізично немає. Тому в скрутний для держави час потрібно навчитися жити в межах реальних можливостей.