Кирило Марікуца: «Якщо кінофестиваль заробляє — отже, з ним щось не так»
Організатор KISFF — про те, чому фестиваль не має бути комерційно успішним і кому сьогодні цікаве короткометражне кіно
19 квітня стартує Київський міжнародний фестиваль короткометражних фільмів (KISFF). Цього року він відбудеться вже ушосте. За п'ять днів (фестиваль триватиме до 23 квітня) на чотирьох локаціях (у фестивальному центрі – кінотеатрі «Україна», а також у кінотеатрі «Ліра», Будинку кіно та Маріїнському парку) відвідувачі заходу зможуть побачити три сотні стрічок, які представляють понад півсотні країн світу.
Ті, кому просто дивитися – недостатньо, матимуть змогу поспілкуватися з гостями KISFF – чотирма десятками представників світової кіноіндустрії. «Серед наших гостей немає суперзірок, – говорить організатор KISFF Кирило Марікуца. – Наші іноземні гості відомі у вузьких колах. Це визнані у світі професіонали своєї справи: представники фестивалів «короткого метру» з Канади і Європи; кінематографісти, чиї картини потрапляють до шорт-листа «Оскара», учасники і переможці фестивалів у Каннах, Венеції, Берліні, Локарно, Роттердамі. Приміром, цього року в нас буде фестивальний директор одного із найстаріших кінофестивалів «короткого метра» у світі, що проводиться у фінському місті Тампере».
Напередодні відкриття шостого KISFF Кирило Марікуца розповів Mind про зарубіжні зразки, на які орієнтується, про глядачів, для яких проводить захід, і про те, чи потрібно організаторам фестивалю короткометражок думати про їхню комерційну сторону.
– До вас приїздить багато представників зарубіжних фестивалів. Чи орієнтуєтеся на них, коли готуєтеся до KISFF?
– Так, орієнтуємося, але не копіюємо, а запозичуємо. Наприклад, запозичили формат Sound & Vision, який передбачає, що музиканти грають на сцені живу музику, а у цей час на екрані демонструється фільм. Це доволі популярна практика у Німеччині. А от наш проект «100 фільмів за 100 хвилин» з успіхом демонструвався у Польщі, Болгарії; у травні він буде представлений у Відні.
– А хто ходить на фестиваль? Як виглядає портрет глядача KISFF?
– Стрижень аудиторії – люди віком 17–35 років. Студенти, а також причетні до кроскультурних бізнес-напрямків: реклама, відеовиробництво, журналістика та в цілому навколотворчі професії. Водночас у нас є дитяча програма, ретроспективні покази, що привертають увагу інших глядацьких категорій.
– Скільки зазвичай продається квитків?
– У фестивалю змішана система. Є абонементи і є квитки, орієнтовно розраховуємо на те, що загальні збори складуть не менше 300 000 гривень, це сума без вирахування податків і розподілу з партнерами. Минулого року було продано близько 6000 квитків на окремі покази. Загальна аудиторія фестивалю була близько 13 000–15 000 осіб.
– Який у KISFF бюджет?
– Бюджет складає близько 500 000–600 000 гривень. Але він не фіналізований, бо продаж квитків може рости, а може – скорочуватися, ми залежимо від цього напряму. Інколи траплялося так, що ми не вкладалися у бюджет і були вимушені вкладати власні кошти.
– Чи має фестиваль заробляти?
– Фестиваль може заробляти, але не повинен. Скоріше це погано, коли фестиваль заробляє, отже, у нього щось не так. Якщо ми беремо класичний фестиваль – то це інституція, яка має бути дотаційною. Зі збільшенням бюджету йде не збільшення чистого прибутку, а поліпшення організаційної та програмної частини, комфорту відвідувачів, інфраструктурних рішень. Мова йде не про профіт, а про кошти, які використаються на покращення фестивалю, на покриття витрат на авіаквитки для гостей, на запрошення більшої кількості експертів, які діляться з аудиторією своїм досвідом і корисною інформацією.
Класична модель фінансування кінофестивалів така: 30% – партнери та спонсори, 30% – державне фінансування, 30% – фінансування з міського/регіонального бюджету, 10% – квитки. В Україні ця модель не працює, і KISFF – не виняток. Тому витратна частина прямо пропорційна можливості залучити партнерів, кількості проданих квитків і державній підтримці.
Наш фестиваль – не бізнес абсолютно, і ми говоримо не про самоокупність, а швидше про потрапляння в бюджет. Нас підтримують посольства, культурні інституції, комерційні та некомерційні організації, фонди і держава. Решта коштів надходить від того, що можна назвати бізнес-складовою: продаж квитків, рекламні можливості фестивалю як майданчика реалізації сувенірної продукції. Із залученими партнерами і спонсорами ми часто співпрацюємо за принципом бартеру: наприклад, готель пропонує гарну знижку на номери для наших гостей-кінематографістів, а ми в обмін даємо можливість готелю комунікувати з нашою аудиторією. Це значно полегшує нам життя.
Наші пріоритети – це якість проведення KISFF, тобто якість кіно і кількість іноземних гостей. Тому ми свідомо йдемо шляхом поліпшення саме фестивалю, а не фінансового стану організатора. Як наслідок, у загальному бюджеті відсутні витрати на операційну діяльність протягом року. Це неправильно, тому що фестиваль має бути інституцією, здатною покривати базові потреби організаційної структури під час його підготовки і проведення.
– Чи можна побачити фестивальні фільми на екранах у позафестивальний час? Чи прокатуєте короткометражки протягом року?
– Прокату стрічок KISFF, як такого, не існує, як і майже решти іншого фестивального кіно, окрім арт-мейнстріму. Так, виходить якась кількість добірок короткого метра протягом року, але до їхнього прокату KISFF не має жодного відношення. Формат нашого фестивалю передбачає одноразові покази.
Ми представляємо вибрані роботи з фестивалю в українських кінотеатрах у різних містах, але це додатково узгоджується з авторами. Юридично ми не можемо давати фільми третім особам. Ми не дистриб’ютори, тому не можемо працювати за класичною схемою, передаючи право демонстрації фільмів кінотеатрам. Щоб показувати більше фільмів у інших українських містах, потрібно витратити набагато більше фінансів та часу, а з точки зору самоокупності прокату це буде самогубством, адже на покази у Вінниці, наприклад, за тиждень може прийти всього-на-всього 10 глядачів.
Почнемо гратися з дистрибуцією цього року, але це не можна назвати повноцінним прокатом. Якщо говорити про гроші, то прибуток від дистрибуції «короткого метра» в Україні складає менше 1% частки ринку.
– Як щодо показів за кордоном?
– Ми показуємо український «короткий метр» за кордоном, коли є така можливість, тому що популяризувати українське треба – на європейських фестивалях і подібних заходах. Позитивні події відбуваються, але чи будуть вони системними – це питання. Наприклад, цього року український стенд з’явився на фестивалі у Клермон-Феррані (другий у Франції після Каннського за кількістю глядачів), але чи буде він там наступного року – поки що невідомо.
– Чи хотіли б зняти власну короткометражку?
– Ні. Гарний фільм зробити дуже важко. Це вимагає величезних зусиль, часу і сил. Як сказав Годар: «Якщо ви хочете розповісти світу історію, напишіть книгу або картину, але в жодному разі не знімайте фільм».
– Добре, що не всі режисери дослухаються до цієї поради. Які фільми подобаються вам?
– Не можу виокремити якісь певні стрічки. Я люблю незалежне американське кіно 1960-х, італійський неореалізм, французьку нову хвилю, румунську нову хвилю, угорське кіно. Коли ти дивишся стрічку, вона поповнює твій кінобагаж, займає якусь з поличок. Не треба себе обмежувати: навіть якщо не розумієш авангард, треба пробувати. Поки не спробуєш, не зрозумієш, якщо не тепер, то із часом.
– Що треба подивитися на фестивалі обов'язково?
– Рекомендую подивитися міжнародну і українську конкурсні програми. А далі вже витратити час на вивчення програми на нашому сайті, відкрити каталог, почитати інформацію про режисерів, синопсиси до фільмів і визначитися зі стрічками, які можуть зацікавити. Обрати за тематикою, за настроєм, або ходити на все, на що матимете час.