Сюжет. Антон, який колись був музикантом-вундеркіндом з блискучою перспективою, виходить після лікування у психоневрологічному диспансері. Його суворий і часом надто принциповий дідусь відвозить онука в глухе село. Та Антон все ж умовляє відпустити його до Києва, щоб побачитися з матір'ю – у неї проблеми з алкоголем і складні стосунки з родичами. Під час цієї поїздки Антон знайомиться з Катею. Дівчина за кілька днів має їхати до Берліна зі своїм німецьким бойфрендом, та випадкова зустріч цілком змінює її життя. Ані Антон, ані Катя не можуть опиратися новим почуттям, однак одразу стає зрозуміло, що їхня історія навряд чи матиме хепі-енд.
В українському прокаті: з 9 листопада
Бюджет: 10 млн грн
Бекграунд. У 2016 році проект «Стрімголов» став одним із переможців восьмого конкурсу Держкіно і здобув повне державне фінансування. Для режисерки Марини Степанської, яка до цього встигла зняти короткометражки «Канікули» і «Чоловіча робота», обидві – з хорошою фестивальною історією, «Стрімголов» – це повнометражний дебют. Українська прем'єра стрічки відбулася на цьогорічному Одеському міжнародному кінофестивалі. А міжнародна – у Каннах, де картину показали в рамках кіноринку. У липні вітчизняна мелодрама взяла участь в одному з ключових східноєвропейських фестивалів – у Карлових Варах. У найближчих планах – участь у Стокгольмському кінофестивалі та кількох інших.
Вам сподобається, якщо: ви давно чекали на український фільм, у якому чеховська рушниця, з'являючись у середині історії, у фіналі справді вистрілює. А також вам давно хотілося побачити у вітчизняному кіно любовну історію, яка б виглядала природно, а не як у поганому серіалі.
Вам не сподобається, якщо: ви вважаєте, що використовувати у мелодрамі відсилки до подій на Майдані та АТО – це спекуляція. Хоча у «Стрімголов» такий сюжетний хід є виправданим: стрічка малює портрет покоління, на долю якого ці події вплинули чи не найсильніше.
Головна причина подивитися: побачити один з найкращих українських художніх фільмів року.
Сюжет. Наприкінці 1920-х у Харкові почалося будівництво будинку «Слово» – для письменників, поетів, художників, театральних діячів та інших митців. Спорудження будинку у формі літери «С» за проектом архітектора Дашкевича мало тривати близько 10 років, однак виділені з Москви кошти значно пришвидшили процес. Будинок на 64 квартири, зі спільною їдальнею, солярієм на даху та сквером у дворі, одразу ж оснастили рідкісними у той час телефонними апаратами – щоб за зібраними в одному місці митцями було легше наглядати. Серед мешканців будинку «Слово» були Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Микола Куліш, Остап Вишня, Михайль Семенко, Майк Йогансен, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Анатоль Петрицький – та ще кілька десятків українських митців, яких радянська влада фізично або морально знищила протягом 1933–1937 років, а їхні життя та творчість склали феномен Розстріляного відродження.
В українському прокаті: з 9 листопада
Бюджет: 1,2 млн грн
Бекграунд. Режисер Тарас Томенко починав з ігрового короткого метру (його «Тир» у 2001 році здобув приз Нью-йоркської кіношколи на Берлінському міжнародному кінофестивалі), а потім переключився на документалістику. «Будинок «Слово» – його третя неігрова робота. Проект, на якому Томенко виступив і режисером, і співавтором сценарію, став одним із переможців сьомого конкурсу Держкіно та отримав від держави 800 000 грн. Міжнародна прем'єра стрічки відбулася на цьогорічному Варшавському міжнародному фестивалі, де «Будинок «Слово» потрапив до конкурсної програми. Українську прем'єру творці фільму провели у Харкові 27 жовтня цього року.
Вам сподобається, якщо: ви любите українську літературу початку ХХ століття.
Вам не сподобається, якщо: у документальному кіно ви цінуєте документальність, а художні елементи вважаєте недоцільними. У «Будинку «Слово» художністю дещо зловживають: закадровий текст – уривки з офіційних промов, заведених на культурних діячів справ, а також листів, щоденників і творів героїв фільму – актори не просто начитують, а радше розігрують і час від часу переграють.
Головна причина подивитися: дізнатися цікаві деталі побуту письменників, поетів, художників та театральних діячів, які мешкали у будинку «Слово», тобто подивитися на митців покоління Розстріляного відродження під трохи іншим, ніж зазвичай це робиться на уроках історії, кутом.