Про любителів і на любителя: чим здивувало нове кіно від дизайнера Залевського

Найбільш епатажний і креативний український дизайнер Олексій Залевський, улюбленець бізнес-еліти й естрадних зірок, зняв другий повнометражний фільм «Добрий митець це мертвий митець». Критики і співчуваючі очікували від цієї прем'єри багато чого. Що вийшло насправді – побачив Mind.

Бекграунд. Тяжіння Залевського до кінорежисури виглядає цілком логічним: будь-який його показ на Ukrainian Fashion Week – це феєричне шоу з упізнаваною естетикою (будь то сукні та віночки з підсвічуванням, костюми з презервативів чи одяг із синього пластика), точно підібраною музикою і чіткою внутрішньою драматургією, властивою більше театральному дійству, ніж фешн-показу. Що не дивно, адже Олексій – випускник Одеського театрально-художнього училища (за спеціальностями художник-гример і художник-лялькар). Тому і перехід модельєра від фешн-вистав до кінематографа невипадковий.

Частково Залевському це вдалося в його першому фільмі-мюзиклі Z-Joke (2013) зі Стасом Костюшкіним у головній ролі – стрічка рясніє театральністю і цікавими сценічними знахідками при вельми умовному сценарії. За сюжетом якийсь біохімік Леонід Вон Штайн вирішив «покарати» людство за його вади. Божевільний загрожує розпорошити в атмосфері вакцину під назвою «Кінець світу такий, яким ми його знаємо», що позбавить людей репродуктивної функції. У картині чимало танців, символічних шоу, посмішок і вбивств. Стиль цього фільму можна визначити як «карнавально-апокаліптичний».

Олексій Залевський

Фото: Костянтин Рильов

Стрічку було знято не без розмаху, англійською мовою (виходила в обмеженому прокаті й українською), і навіть отримала дві нагороди Лондонського міжнародного кінофестивалю Filmmaker Festival of World Cinema – «За кращу режисуру» та «За кращу музику». Тоді Залевський сказав про своє дітище: «Фестивальне кіно має певну естетику – про геїв, лесбіянок, кривих і глухих, масове – свою, а наш фільм – і не вашим, і не нашим». Нова картина «Добрий митець це мертвий митець» близька цій настанові, але тут модельєр-режисер зробив крок у бік мейстримної кінотворчості. Проте – не докрокував.

Стрічку було знято всього за шість днів у розкішних турецьких готелях: спонсор картини – відомий український туроператор. У більшості ролей задіяні актори-аматори, які є працівниками туристичної галузі. Але в головних ролях – профі: актор Сергій Булін, ведуча «Нового каналу» Олена Філонова, шоумен і тамада Сергій Величанський.

Прем'єра. На прем'єрі в фойє кінотеатру «Оскар» (ТРЦ «Гулівер») розгорнулося масштабне шоу: тут було чимало модельних дів, які виглядали правительками казкових царств – у чалмах і коронах, немислимих фантастичних сукнях, які являють собою мікс екзотичних силуетів і парадних мундирів. І все це в яскравому кольоровому виконанні: поєднанні лимонного, бірюзового, чорно-біло-багряного різної насиченості. Талант Залевського-дизайнера тут був показаний більш ніж повністю.

Фото автора

Винуватець торжества в червоних джинсах пояснював на телекамеру, що він знімає виключно авторське кіно. Як підтвердження – позаду нього актор Сергій Булін катав візок з манекеном, укритим помаранчевої тканиною, немов труп.

І все це під музику композитора і піаніста Євгена Хмари, написану спеціально для цієї картини, яку автор тут же і виконував на роялі романтичного білого кольору.

Фото автора

Сюжет. Аніматор Зіна перед вильотом до Туреччини дізнається про свою вагітність від артистичного партнера. Він не бажає ставати батьком, і жінка йому повідомляє, що позбулася дитини. Насправді вона цього не робила і летить розважати курортну публіку, нашвидку умовивши програміста Фрідріха допомогти їй в цьому.

Перший «номер» – жартівливе захоплення літака. Безглузді білі маски не дають можливості пасажирам по-справжньому злякатися, але аніматори створили невеликий переполох. Організатор дозвілля, якого зображує Величанський, вибачається перед туристами за не надто вдалий розіграш. Увечері в готелі дует аніматорів-аматорів намагається виконати танець з фільму «Кабаре». Якщо у Зіни це виходить бодай якось, то програміст, зрозуміло, «гальмує».

Щоб ця сцена спрацювала, режисерові потрібно було пройти тонкою гранню: можна було показати карикатурний танець, але тоді реакція глядачів мала бути бездоганною з точки зору акторської гри. Однак з огляду на, що за столами сидять аматори, виходить: любителі і на сцені, і в залі. У результаті вийшло геть аматорське кіно.

З вдалих епізодів можна відзначити яскраву пару відпочивальників – самотніх сусідів по номеру: гея і тітку, що немов втекла з ринку «Троєщина». Їхні діалоги кумедні: «Я – гей» – «Ой, божечки, горе-то яке!». Добра жінка намагається познайомити сусіда з кимось із чоловіків корпоративу. У вихорі почуттів вона дарує хлопцеві сорочку, в якій він «під мухою» несподівано на дискотеці починає приділяти увагу якійсь сторонній дамі. І от вже цього героїня не стерпіла...

Щирий сміх публіки викликала і сцена, коли підгулялі українські туристки затягнули хором між нічними пальмами: «Чом ти не прийшов, як місяць зійшов? Я тебе чекааала». Це було надто впізнавано.

Не будемо повністю переповідати зміст фільму (в ньому кілька сюжетних ліній), але ось ця «любительщина» на сцені і серед корпоративників сягала червоною ниткою крізь усю картину. Якщо в першій стрічці Залевського шоу були поставлені дуже професійно, то тут вийшла «накладка»: дійство ставало дедалі нуднішим, оскільки документально відтворювалися «хиби» аніматорів і млява реакція публіки на них.

Звісно, сукні та костюми від модельєра були окрасою картини. Наприклад, справила сильне враження сцена, коли на зеленій галявині парочка головних героїв танцює в «напівоголеному» вигляді: одна половина костюмів рожевим кольором імітує шкіру, створюючи ілюзію наготи, а інша, чорна, – зображує фрак і чорну сукню. Коли пара обертається – щоразу отримуємо ефект «одягання-роздягання».

«Широкі мазки митця». У фінальній сцені режисер Олексій Залевський робить омаж режисерові Кірі Муратовій. Головний герой виголошує промову перед туристами, що божеволіють з нудьги: «Загублені душі, ми не можемо відповісти на прості запитання!» Потім везе накритий червоною тканиною жіночий труп, сідає на катер, а далі – «урочисто» скидає тіло в воду. Сцена відтворює епізод з картини Муратової «Три історії» (1997), де в новелі «Офелія» дочка (Рената Литвинова) топить маму в червоній сукні за те, що та її кинула в дитинстві.

Ідея і там, і тут зрозуміла: якщо можна знайти красу і велич, то не в житті, де суцільне кривляння і брехня, а в смерті. Основний висновок: людство не заслужило право коптити небо. Або як казала героїня Ренати Литвинової з муратівської стрічки: «Я не люблю чоловіків. Я не люблю жінок. Я не люблю дітей. Мені не подобаються люди. Цій планеті я б поставила нуль».

За фільмом «Добрий митець...» вибудовується така формула Залевського-режисера: карнавал – секс – смерть.

У чому кінцева авторська мета-мрія? В останніх кадрах показано Лондонський музей сучасного мистецтва, де в залі відео-арту на плазмовому екрані відтворюється епізод зі скиданням жіночого тіла в воду. Мету досягнуто – про нас дізналися в столиці Великобританії.