Мелодія життя: що варто згадати про Мирослава Скорика

1 червня 2020 року після тяжкої недуги помер знаний український композитор Мирослав Михайлович Скорик. Він прожив 81 рік.  

Останній раз авторці цих рядків вдалося побачити видатного митця 19 січня цього року в Національній опері України. Тут НСОУ під орудою Володимира Сіренка виконував його та Івана Небесного два різдвяні цикли обробок українських колядок. Кажуть, композитор вже був хворий, а після цього мало з’являвся на людях. Аж ось – його не стало.

Скорик – один з «Трьох С», видатних українських композиторів-сучасників: Скорик – Сільвестров – Станкович. Близький родич і непрямий нащадок уславленої на весь світ оперної примадонни Соломії Крушельницької, прекрасний музикознавець, визнаний диригент і Герой України. Його музика до «Тіней забутих предків» та інших фільмів здобула велику популярність. Найвідоміший хіт композитора – знаменита мелодія з кінофільму «Високий перевал». 

Його авторству також належать інструментальні твори, кілька балетів та опера «Мойсей», прем'єру якої благословив і профінансував Папа Іван Павло ІІ. Його музикою захоплюються слухачі; музиканти і оркестри виконують її по всьому світу.

У різні роки в інтерв’ю Мирослав Михайлович розповідав про своє непросте життя в повоєнні роки та й потім, «за совєтів».    

• «Мої родичі не були професійними музикантами, але мама полюбляла грати на фортепіано, а батько – на скрипці. Тому вперше я проявив музичні здібності, зігравши на піаніно, яке стояло у нас вдома. Власне тоді батьки побачили, що я починаю придумувати мелодії і щось наспівувати. Попри те у перший клас мене віддали на навчання не в музичну, а звичайну загальноосвітню школу №8 у Львові».
• «Коли мав років шість, у мене був буквар із віршиками. Став писати на них музику. У перший день свого навчання у звичайній загальноосвітній школі батьки вирішили показати мене Соломії Крушельницькій. Ми прийшли до неї в гості. Вона попросила мене щось заграти на фортепіано. Ноти на той час я вже знав. Почав грати й раптом зупинився. Сказав, що не продовжуватиму, бо інструмент фальшивить. Вона зрозуміла, що в мене абсолютний слух. На той час викладала в консерваторії і займалася вдома з вокалістами. А для таких занять зазвичай фортепіано настроюють трошки нижче. Наступного дня мене віддали до музичної школи на фортепіанний відділ».
• «Коли мав дев’ять років, уночі постукали, сказали: збирайтеся. Посадили в телячі вагони. Везли майже місяць. Людей повно. Ми спали на полицях.  У Сибіру жили в бараках. Дали нам помешкання маленьке. Я з батьками там жив і ще троє людей».
• «На засланні батько міг би викладати німецьку мову, яку знав досконало. Але йому не дозволяли цього. Спочатку був сторожем на цегельному заводі, потім – касиром у лазні».
• «Коли я ще навчався у Львові, один кореспондент поставив мені запитання, що я пишу. І я відповів, що працюю над симфонією. А він зробив заголовок: «Це буде симфонія». Відтоді я не написав упродовж життя жодної симфонії».
• «Пишу саме для слухача. Мені цікаво, як він сприймає мою музику. Тому часто, будучи присутнім на концерті, дивлюся, як працює диригент, особливо спостерігаю за виразами облич слухачів. Кожен композитор щасливий, коли бачить, що публіка реагує і розуміє його музику, переживає разом із нею. Це для митця найбільша похвала й задоволення».
• «Амбіцій не маю. Все ж таки дечого досягнув. Хочеться більше відпочивати. Я був спортивною людиною. Мав навіть якісь розряди. Любив ходити Карпатами. Багато їздив на байдарках. Зараз у мене одне хобі – збираю гриби, ходжу горами. Я вже зробився навіть спеціалістом. Думав, що це безпечно. Аж поки років п’ять тому не пішов по гриби в гори. Часом місцеві ставлять капкани на диких кабанів – завуальовані ями. Іде кабан чи кабанча, падає туди і вибратися не може. І я впав у ту яму. Вдарився об кам’яний виступ лівим плечем. Переломив його. Це було кілометрів за два від дому. Яма – мені по шию.  Вибрався сам. Десь через дві години дійшов додому. Потім викликали швидку, відвезли мене до Львова».
• «Свого часу після концерту у Вашингтоні, де виконувалися й мої твори, у «Вашингтон пост» з’явилася рецензія. У ній провідний критик написав, що познайомився з українською музикою, що вона заслуговує найвищої похвали й що він докладе всіх можливих зусиль, щоб про неї дізнався світ».

Композитор зізнавався, що найбільшою нагородою вважає виконання його творів вуличними музикантами.

Попрощатися з Маестро можна буде в середу, 3 червня – з 11:30 до 21:00 у Києві в Патріаршому Соборі Воскресіння Христового УГКЦ та в четвер, 4 червня, на його батьківщині, у Львові – з 11:30 до 21:00 в Соборі Св. Юра. Поховають музиканта 5 червня на Личаківському цвинтарі Львова. Похорон відбудеться о 12:00.