Довгоочікувана прем’єра: на фестивалі «Молодість» показали стрічку «Я працюю на цвинтарі»

Сюжет: Колишній архітектор Саша (Віталій Салій) працює на одному з київських цвинтарів – має фірму з розроблення та встановлення пам’ятників. Усе життя Саші складається з ненависної йому роботи, нескінченних скарг замовників та вечорів наодинці. Здається, що герой просто ненавидить усе навколо, включно зі своєю донькою-тінейджеркою Алісою (Анна Іванова). Але на роботі стаються зміни – директора цвинтаря Петровича (Віктор Жданов) усувають з «хлібного» місця.

Зрештою, цвинтар лише ззовні виглядає спокійно, а насправді на ньому плетуться інтриги рівня Волл-стріт, а потоки «сірого» кешу ллються рікою. Зміна керівництва неодмінно зачепить і Сашу, який найменше хоче щось змінювати у своєму житті. Весь цей час його мучить власна помилка, яка не дає спокійно жити та працювати.

В українському прокаті: восени 2021

Бюджет: ~ 22 млн гривень

Бекграунд: «Я працюю на цвинтарі» – екранізація однойменної книги українського письменника Павла Белянського. Головну роль у фільмі зіграв Віталій Салій – актор, відомий за ролями у фільмах «Крути 1918» та «Заборонений».

Салію нечасто видається грати навіть умовно позитивних героїв, зазвичай йому дістаються негативні персонажі – наприклад, роль полковника Муравйова в «Крутах». Втім, саме його герой виявився найбільш яскравим у цьому героїчному епосі, міміка та пластика Салія – ледь не єдине, що може запам’ятати глядач після перегляду фільму.

У «Цвинтарі» актор перевтілюється в пригніченого, втомленого чоловіка, який ховає власні емоції та  закривається від навколишніх людей. Друга помітна фігура у фільмі – герой Віктора Жданова, одного з найпопулярніших сучасних українських акторів. Його Петрович – породження українських «порядків» – чоловік, який щоранку передає конверт «нагору», аби зберегти посаду. Будні «ритуального бізнесу» у фільмі зображені реалістично, звісно – як для людини, яка намагається на цвинтарі бувати менше.

Вам сподобається, якщо: ви стежите за українським кіно, готові пробачати йому дрібні (та не дуже) недоліки.

Вам не сподобається, якщо: цвинтарна тема вас тривожить та засмучує, кілька разів фільм дійсно намагається вичавити з глядача сльозу.

Головна причина подивитися: це дійсно хороший фільм, який може стати ще кращим, якщо до версії, яку показали на фестивалі, внесуть зміни перед виходом у прокат. Зараз це трохи затягнутий хронометраж, кілька сюжетних ліній, які при цьому виглядають обірваними чи скороченими, та недосконалий звук. 

У тому ж дусі:

«Додому», 2019

Режисер: Наріман Алієв

У кримського татарина Мустафи (Ахтем Сеітаблаєв) у війні на Сході України гине син. Батько їде з окупованого півострова до Києва, аби забрати його тіло та поховати в Криму. Також він прагне забрати зі столиці молодшого сина, який не надто хоче повертатися в рідні місця. Це щемка драма про біль втрати рідної людини та рідного дому.

«Річард говорить “Прощавай”», 2019

Режисер: Вейн Робертс

Професору університету (Джонні Депп) отримує невтішний діагноз – жити йому залишилося недовго. Очікування близької смерті розв’язує Річарду руки, йому більше не треба дотримуватися соціальних норм и зобов’язань та нарешті можна жити так, як хочеться. Адже хто тобі що скаже – коли в тебе остання стадія раку.

«Коли падають дерева», 2018

Режисерка: Марися Нікітюк

Історія забороненого кохання в українській провінції. Дівчина Лариса закохана в молодого бандита Шрама, за що її засуджує як родина, так і сусіди. Закохані прагнуть втекти світ за очі, але все виявляється набагато складніше, аніж у романтичній казці.