Уже в кіно: готичний фільм жахів «Граф Дракула. Історія кохання» і драматичний мюзикл «Кінець»
Романтичний Люк Бессон і постапокаліптична історія з Тільдою Свінтон
Цього тижня у вітчизняний прокат вийшли дві геть різні кінопрем'єри, які, втім, об'єднує тема любові. «Граф Дракула. Історія кохання» є своєрідною екранізацією культового твору ірландського письменника Брема Стокера з романтичним акцентом, а «Кінець» – символічний постапокаліптичний мюзикл про життєві втрати і нові здобутки.
Докладніше – в огляді Mind.
«Граф Дракула. Історія кохання»
Сюжет. Романтична історія з відтінком готики розгортається серед величних, засніжених краєвидів Трансильванії та в тіні середньовічних французьких замків. У її центрі – Граф Дракула, який, втративши кохану, проводить чотири століття в очікуванні її нового втілення.
У ролях: Калеб Лендрі Джонс, Зої Блю, Крістоф Вальц та інші.
В українському прокаті: з 7 серпня 2025 року.
Бекграунд. У власній інтерпретації готичного роману Брема Стокера Люк Бессон зосереджує увагу на тій романтичній ноті, яку, на його думку, класичний текст замовчує, тож режисер робить цю тему основною у фільмі.
В оригінальному творі автора прямих розгортань сюжету про дружину Дракули немає. Натомість кінематографічна традиція (особливо в адаптації Френсіса Форда Копполи 1992 року) привнесла в оповідь «колишню дружину» і мотив реінкарнації – відтак Бессон оформив свою, явно романтичну версію цієї ідеї, яку він називає «повністю романтичним підходом».
В інтерв’ю 2024 року режисер сказав: «У книзі Стокера є романтична сторона, яка ще не була досліджена. Це справжнє серце історії – вічне очікування на повернення кохання».
Люк Бессон також зізнався, що головним поштовхом до створення картини стала не сама історія, а радше попередня співпраця з актором Калебом Лендрі Джонсом у стрічці «Догмен». Вражений його талантом, режисер почав шукати роль, яка найкраще розкриє здібності актора, і врешті вибрав для нього образ Дракули.
Художники з костюмів працювали над відчуттям історичності, але не заради консервативної реконструкції: одяг трансформує Дракулу крізь століття – від аристократичної вишуканості Belle Époque до більш сучасних, метафоричних силуетів, підкреслюючи його «вічність». Це відтворюється через тканини, багаті орнаменти, аксесуари і роботу з кольором у кожній сцені.
Декорації поєднують витончену паризьку розкіш і орнаментальну готичність трансильванських крипт, а фізичні локації доповнювали візуальними ефектами, щоб виростити масштабні, але водночас інтимні простори, де розгортається історія кохання.
Рейтинг стрічки на IMDb – 6,1 з 10.
Вам сподобається, якщо: ви хочете побачити на великому екрані не просто нову версію класичного вампірського міфу, а масштабну кінопритчу про кохання, що не підвладне часу.
Вам не сподобається, якщо: ви не сприймаєте, коли горор-легенди перетворюють на мелодраму.
Головна причина подивитися: у цій інтерпретації Люку Бессону вдалося не лише переосмислити класичний сюжет, а й зробити його переконливим та емоційно насиченим. Режисер відійшов від звичних канонів екранізацій, відсунувши жахи й готику на другий план і поставивши в центр глибоку, трагічну та водночас зворушливу історію кохання, що надає легенді про Дракулу нового й несподіваного звучання.
«Кінець»
Сюжет. У розкішному підземному бункері, оточеному картинами та колекцією вишуканих вин, родина створила свій замкнений світ після глобальної катастрофи. Син, який народився вже під землею, ніколи не бачив справжнього неба, а батьки разом із вірною прислугою дбайливо підтримують ілюзію безтурботного життя. Та коли на порозі з’являється загадкова дівчина з зовнішнього світу, їхня гармонія починає руйнуватися. Чи зможе ця «ідеальна» родина прийняти правду, що ховається за межами їхнього штучного раю?
У ролях: Тільда Свінтон, Джордж МакКей, Мозес Інґрам, Брона Галлахер, Тім Макіннерні, Ленні Джеймс, Майкл Шеннон.
В українському прокаті: з 7 серпня 2025 року.
Бекграунд. «Кінець» – це перший ігровий фільм Джошуа Оппенгеймера, відомого режисера-документаліста, лауреата численних нагород за фільми «Акт вбивства» та «Погляд тиші», які були номіновані на премію «Оскар».
«Акт вбивства» закликав винуватців індонезійського геноциду 1965 року вигадано відтворити свої злочини, тоді як «Погляд тиші» зосереджувався на жертвах.
«Кожен злий акт у нашій історії був скоєний такими ж людьми, як ми. Ми брешемо собі, коли намагаємося розділити світ на хороших і поганих людей. Ми розповідаємо історії, щоб виправдати свої помилки. Ми всі зменшуємо свою здатність до осмисленого життя, не стикаючись з болісною правдою», – сказав режисер в одному з інтерв’ю.
Запланованим продовженням Оппенгеймера мав стати документальний фільм про нафтовика, який разом зі своєю родиною приймав ліки, що продовжують життя, і хотів жити вічно.
Оппенгеймер приєднався до одного з них у поході за придбанням бункерів і спостерігав за його екзистенційними труднощами: «Якби ви втекли від апокаліпсису, який самі допомогли спричинити, як би ви впоралися з горем, залишивши людей позаду? Якби ваш бункер містив вашу велику колекцію творів мистецтва, чи переслідували б вас ці символи статусу вічно? Яке майбутнє чекало б на ваших дітей у цьому ізольованому підземному світі? Ці питання кричали в тиші».
Головні ролі подружжя у стрічці виконали оскароносна Тільда Свінтон («Астероїд-сіті», «Виживуть лише коханці») та дворазовий номінант на «Оскар» Майкл Шеннон («Життя спочатку», «Нічні звірі»). Їхнього екранного сина втілив Джордж МакКей – лауреат Trophée Chopard Каннського кінофестивалю як відкриття 2017 року, який відомий своїми ролями у фільмах «1917», «Мюнхен. На порозі війни» та «Капітан Фантастик».
До акторського складу також долучились Мозес Інґрам («Обі-Ван Кенобі», «Ферзевий гамбіт»), Брона Галлахер («Голота»), Тім Макіннерні («Іноді завжди ніколи») та Ленні Джеймс («І мертві підуть»).
У фільмі присутні постановки з хореографією від лауреата Премії «Тоні» Сема Пінклтона та оригінальними піснями, написаними самим режисером. А натхнення він черпав у мюзиклах «Золотого століття» та зі своєї реальної поїздки до бункера одного з нафтових магнатів.
Частину зйомок проводили в соляній шахті на Сицилії: світло імітували, щоб уникнути відчуття замкнутості, а картини в інтер'єрі виконували роль вікон у вигаданий світ на поверхні.
Тож інтер’єр бункера як картини-ілюзії у підземному світі без неба нагадує і рай, і клітку.
Світова прем'єра відбулася на Кінофестивалі в Теллурайді з подальшими показами в межах офіційних програм кінофестивалів у Торонто й Сан-Себастьяні.
Видання The Hollywood Reporter описує фільм як «незрівнянний постапокаліптичний мюзикл», а гру акторів – «глибоко відданою». Rolling Stone називає стрічку «культовим фільмом», Empire вважає її «зухвалим і сміливим експериментом із формою», «безкомпромісною апокаліптичною одіссеєю», тоді як The Guardian називає її «постапокаліптичним Ла-Ла Лендом».
Цікаво, що мелодії у фільмі часто звучать умовно, як і складні стани персонажів.
«Пісні – це красиві брехні, які вони собі співають, щоб вижити», – коментує свій задум Оппенгеймер.
Сам стиль мюзиклу він намагається «перевернути»: якщо у класичних мюзиклах персонажі співають, щоб говорити правду, то тут – щоб її приховати.
Рейтинг стрічки на IMDb – 5,4 з 10.
Вам сподобається, якщо: вам цікаво побачити альтернативний сценарій розвитку подій після всесвітньої катастрофи, спостерігаючи за багатіями-бункерниками у свого роду світі в мініатюрі, де зберігаються і навіть ще більше концентруються сімейні драми й загальнолюдські проблеми та питання батьків і дітей.
Вам не сподобається, якщо: ви не полюбляєте жанр мюзиклу, де слова персонажів часто переходять у пісні, а музика стає не тільки способом діалогу чи монологу, а й інструментом самообману.
Головна причина подивитися: стрічка є оригінальним мистецьким висловлюванням про соціальну нерівність, про те, що ультрабагаті ніколи не зрозуміють бідних, про емпатію, довіру та право на помилку.
«Кінець» тримає глядача в напрузі до останнього – здається, ось-ось станеться гучний поворот подій, який переверне історію догори дриґом. Та замість відкритого бунту ми бачимо інше: поступову, майже непомітну трансформацію. Героїня, яка несподівано з’являється в затишно-ізольованому світі родини, стає для них свіжим ковтком повітря. Її присутність змушує замислитися, чи справедливим і чесним є і було їхнє життя – нині у штучному раю, і водночас запускає тиху реформу зсередини. Дівчина стає каталізатором змін, джерелом нового сенсу та – символічно – продовження роду.
«Кінець» – це не просто історія виживання, а глибока притча про провину, привілей, упередження і нав’язливе бажання уникнути правди. Сам режисер називає стрічку не пересторогою щодо майбутнього, а алегорією сьогодення.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
