BIRUCHIY-ШАРГОРОД. Що далі?
У травні стартувала колаборація проєктів Арт-Шаргород і BIRUCHIY Contemporary Art Project
У травні на території колишнього цукрового заводу, а нині – арт-платформи ЗАВОД у Шаргороді стартувала довгоочікувана і, за планами, довготривала колаборація проєктів Арт-Шаргород (нині представленого місцевим підприємцем та меценатом Григрорієм Саулком) і BIRUCHIY Contemporary Art Project (в особі його організатора Геннадія Козуба). «Арт-Шаргород» і «Бірючий» – проєкти-ровесники, які прийшли до співпраці через 16 років існування і, судячи з усього, не пошкодували.
Шаргород – містечко у Вінницькій області, невеличке, втім із багатим історичним бекґраундом, майданчик зустрічі та гармонійного співіснування різних культур, де практично на одному перехресті знаходяться католицький костел, православний храм та старовинна синагога. Проєкт «Бірючого» був спрямований саме на цей розмаїтий контекст і отримав красномовну назву «Хава Нагіла» (з івриту – «Радіймо»), котра окрім відсилки до локальної історії та культового музичного твору, слугує життєствердним закликом від митців у теперішні непрості часи.
Після того, як із 2006 року в Шаргороді стали гостювати і працювати художники, тут з’явилася ще одна культурна пам’ятка – «Пам’ятник новому пам’ятнику» авторства Жанни Кадирової – гордість місцевих, могутній символ плинності часів, ідеалів та героїв і перманентності мистецтва.
Жанна Кадирова приїхала до Шаргорода і з «Бірючим». Цього разу також не зраджуючи бетону та кахлям, але задіявши як джерело матеріалу стіни та підлогу колишніх цехів заводу. Орнаментовані будівельні «тортики» органічно вписалися у фуршет виставки, що фіналізувала перший заїзд бірючо-шаргородської резиденції.
Із художників, що були учасниками найпершого проєкту в Шаргороді 2006 року, цього разу резиденцію відвідав також Сергій Братков, створивши масштабне життєрадісно-зловісне знамено «Хава Нагіла» та знявши детективну трагікомедію про непросту долю цукрового заводу та його працівників.
Відеовітання від провидиці Ксенії Київської з даху оборонної синагоги записала Ксенія Гнилицька. Також вона створила графіку на знайденому об’єкті – фрагменті залізничної рейки із рештків заводського майна, віддавши належне і живопису.
Часовий місток крізь 15 років перекинули також тандем «Нацпром» (Олег Тістол та Микола Маценко), чиї ліричні «Фасади Шаргорода» (2006) зафіксували характерні зразки місцевої архітектури, значна частина яких залишилася тепер тільки на цих фото. Виставлені на території колишнього заводу в 2021 році, «Фасади» заграли новими сенсами, заодно надавши оточуючим стінам сакральний ореол музейності.
Впізнаванні елементи розмаїтого Шаргородського візуального середовища задіяли у своїх роботах Влада Ралко – у експресивній серії «Образи», де сплелися тілесне і архітектурне, сакральне і профанне, та Володимир Будніков у примарних живописних фасадах закинутої синагоги.
Постіндустріальний привіт своєму першому візиту на Бірючий, де на березі Азовського моря розквітли рослини з металевого профілю, надіслав Олексій Сай. Цього разу стіни в Шаргороді прикрасили абстрактні металеві чи то знаки, чи то герби – синтетичний сплав епох та ідентичностей, нерозрінéнний у стрімкому історичному потоку.
Світлана Ратошнюк у свою чергу створила авторський герб, і цілком конкретний – текстильний колаж із вишивкою на мотив легенди про Святого Флоріана, де святий постав в образі організатора Бірючого Геннадія Козуба, а народ – в образі художників.
Група ArtZebs (Володимир Гуліч та Настя Лойко) освоїла промислову локацію мепінгом, що перетворив закинутий цегляний фасад середини ХІХ сторіччя на яскраве рухоме полотно.
Квінтесенцію «Хава Нагіли», радощів і життєлюбства, втілив Юрій Коваль у яскравому портреті Сергія Браткова, сповненого неприхованої втіхи, на відкритому і насиченому барвистому тлі. Той самий стан піднесення фіксує і «Букет», наданий для проєкту Максимом Мамсіковим – робота з безпомилково впізнаваним мотивом – різнобарвними повітряними кульками, що майорять на тлі глибокої сині неба.
І, нарешті, запитання від дуету Даніїла Ревковського та Андрія Рачинського, що водночас підбиває підсумок і зазирає у невідоме майбутнє, підводить як до тривожного очікування, так і до потенційних можливостей, які відкриває продовження руху. Чорним по білому тлу заводської стіни художники виводять на ідіші (адже саме цією мовою спілкувалися місцеві євреї): «І що далі?»...
Далі планується, щонайменше, експонування створених учасниками і учасницями робіт у Києві та інших містах України, а також продовження резиденції в самому Шаргороді. А щодо подальшого майбутнього це фундаментальне питання, як завжди у плинній реальності сьогодення, лишається відкритим.
Текст: Наталія Маценко
Фото: Геннадій Козуб, Олена Сперанська, Каміла Давлятшина