Наскільки потрібні економіці банки з державним капіталом

Mind продовжує серію публікацій на базі досліджень Центру Разумкова щодо викликів та загроз розгортання кризових процесів в Україні. Цього разу зосередимося на особливостях функціонування українських держбанків в умовах нинішньої кризи.

Якщо подивитися на філософію розвитку регуляторів фінансових ринків у різних країнах, то можна знайти багато національних відмінностей, що пов’язані з історичними особливостями розвитку країн. В Україні, у зв’язку зі збільшенням питомої ваги державних банків на ринку банківських послуг, виникли нові ризики і нові можливості розвитку банківського сегмента.

Банківський сектор України з початку 1990-х років розвивався в основному за рахунок приватних інвестицій і в період 2005–2008 років став основним шлюзом для перетоку в економіку країни прямих іноземних інвестицій. Але приватні інвестиції у банківському секторі України часто використовувалися реальними власниками для інсайдерського кредитування обігових коштів споріднених промислово-фінансових груп.

Сформувалася проблема так званих кептивних банків. З одного боку, такі банки надавали можливість залучити довгостроковий капітал в економіку за рахунок короткострокових вкладень домогосподарств, з іншого – для вкладників формувався ризик фінансової піраміди.

З настанням тривалої системної фінансової кризи НБУ за 2014–2017 роки вивів з ринку 88 банків (за кількістю майже 50%, в основному банків з українським капіталом), з них: 14 – за порушення законодавства у сфері фінансового моніторингу; 7 – через реєстрацію і роботу в зоні АТО (Крим, Донбас); 5 – за самостійним рішенням акціонерів банків; 6 – через непрозору структуру власності; 66 – через проблеми зі платоспроможністю та ліквідністю. Виведені з ринку банки в умовах фінансової кризи та збільшення недовіри домогосподарств та бізнесу фактично перетворили ринок на повальне банкрутство фінансових пірамід із завданням великих бюджетних збитків за страховими депозитами.

Крім того, бездіяльність Антимонопольного комітету на банківському ринку призвела до концентрації протягом останніх 10 років ризиків у ПриватБанку, фактичної фінансової бульбашки, яка сконцентрувала у своїх руках контроль над третиною депозитного ринку, а в деяких регіонах – до двох третин. Втрата ліквідності цим банком загрожувала стабільності всієї фінансової системи країни.

Водночас зусилля регулятора щодо оздоровлення банківського сектора шляхом закриття банків протягом останніх трьох років не виправляє ситуацію. Втрата ресурсів у банках позичальниками призвела до ефекту «доміно» в обслуговуванні запозичених ресурсів. Невтішна статистика свідчить, що обсяг непрацюючих кредитів станом на 1 січня 2017 року складав 276 млрд грн, або 26,7% усього кредитного портфеля банківської системи України, чи 11,6% ВВП країни. Улітку 2016 року сума проблемних кредитів складала 260 млрд грн, або 23,5% портфеля по системі, а у 2015 році – взагалі лише 8%. Тобто наразі динаміка вимальовується вкрай незадовільна.

Структура банківської системи. Програма очищення банківської системи від неплатоспроможних банків, що була проведена Національним банком України у 2014–2016 роках, суттєво змінила структуру ринку банківських послуг, якщо кластеризувати банки за походженням капіталу. Як вказувалось, регулятор вивів з ринку 87 неплатоспроможних банків, в основному з національним капіталом, що мали ліцензію.

Крім того, НБУ встановив нові вимоги до капіталу для нових банків, що реєструються, як за обсягом (500 млн грн), так і за прозорістю власності, які необхідні для входу на ринок, що фактично перекрило доступ на ринок для нових гравців. Також регулятор увів нові правила при розрахунку резервів, відповідно до вимог 9 стандарту «Міжнародних стандартів обліку операцій на фінансових ринках».

За рахунок таких заходів НБУ принципово вплинув на розвиток банківського бізнесу. Останній акорд – націоналізація ПриватБанку докорінно змінила структуру банківської системи другого рівня. До рук Міністерства фінансів перейшли важелі та інструменти управління фінансовими ринками, яких ніколи не мав НБУ в попередні роки.

Станом на 1 січня 2017 року в структурі банківської системи банки з державним капіталом контролюють портфелі:

• 59,4% коштів фізичних осіб;
• 46,3% коштів юридичних осіб;
• 52,5% активів банківської системи;
• 48,1% кредитів юридичним особам;
• 76,6% цінних паперів Уряду;
• 48,9% ліквідності у ВКВ і гривні (готівка, коррахунки в інших банках та НБУ);
• 74% всіх платіжних карток;
• 77% торгових терміналів;
• 60% мережі відділень державних банків.

За два роки глибокої фінансової кризи на ринках банківських операцій, що стискаються, банки із західним капіталом втрачали свою питому вагу за рахунок скорочення обсягів операцій, а також за рахунок продажу материнськими структурами своїх українських «дочок».

Приватні ж банки з національним капіталом втрачали питому вагу тому, що вилучалися регулятором з ринку, а також за рахунок націоналізації ПриватБанку. Банки з російським капіталом збільшили свою питому вагу за рахунок того, що їхні активи були розміщені в основному у валютних коштах, а не за рахунок збільшення обсягів операцій, а також за рахунок того, що власники Альфа-Банку викупили Укрсоцбанк, що належав італійській банківській структурі. Банки за участю держави збільшували питому вагу на ринку як за рахунок розміщення нових ресурсів, які були отримані у тому числі завдяки збільшенню статутних капіталів, так і за рахунок націоналізації найбільшого приватного банку.

На сьогодні історично склалося, що банківський ринок контролюють фактично два регулятори, причому Міністерство фінансів має на банківський ринок прямий ресурсний і адміністративний вплив. Ця ситуація має тимчасовий характер, адже за Стратегією сталого розвитку «Україна-2020» державні банки повинні продати частину акцій іноземному інвестору.

Зміни у розподілі питомої ваги активів банківської системи
у структурі за походженням капіталу, 
% від загального

Розрахунки авторів за даними офіційного сайту НБУ

Проте, до Міністерства фінансів, що формує керівний склад Наглядових рад, а через них менеджмент державних банків, перейшли основні важелі управління як тарифною, так і процентною політикою на банківському ринку. Але цей чинник може мати позитивні наслідки в разі проведення банками з державним капіталом узгоджених дій. Це принципово нова ситуація на ринку, що потребує переосмислення і нових управлінських рішень.

Контролюючи майже 60% сегмента депозитів фізичних осіб, Міністерство фінансів має можливість гармонізувати відсоткові ставки основних ресурсних ринків: облігацій внутрішньої державної позики з обліковою ставкою НБУ та ринковими депозитними ставками як для фізичних, так і юридичних осіб. Якщо політика таргетування інфляції, що задекларована НБУ, матиме своє відображення в динаміці облікової ставки, то процентна ставка українського ринку банківських кредитів може досить швидко наблизитись до показників історичного мінімуму, зону спротиву яких ніколи не вдавалося пройти НБУ як регулятору самостійно. Але є ризик.

Вільна ліквідність банків, що знаходиться в розміщених на депозитних сертифікатах НБУ, може спрямуватись на валютний ринок і створити додатковий тиск на обмінний курс національної валюти. Хоча заборгованість банків перед нерезидентами зменшилась за останні роки з $40 млрд до $10 млрд, якщо порівнювати з обсягом валютних резервів НБУ, це є значна сума. Аналізуючи тенденції, здається парадоксальним, але банківський сектор за період кризи 2008–2016 років зменшив свої заборгованості перед нерезидентами більше, ніж на $30 млрд.

Кошти нерезидентів, що обліковуються в балансах банків,
екв. $ млрд

Розрахунки авторів за даними офіційного сайту НБУ 

Сконцентрувавши у власних руках монополію на ринку карткових продуктів та проведення розрахунків по карткам, Міністерство фінансів через свої банки має можливість змінити парадигму тарифної політики роботи з готівкою та безготівковими розрахунками у народному господарстві. Так, зараз населенню, згідно з діючими тарифами, вигідніше розраховуватися за комунальні послуги готівкою.

Потрібна узгоджена продумана політика з метою зміни тарифів таким чином, щоб платежі для населення з карткових рахунків стали дешевшими, ніж готівкою. Це є логічним, якщо порахувати витрати на інкасацію, утримання касових підрозділів банків, ризики роботи з готівкою. Це інструмент, використання якого надасть державі можливість зробити суттєвий крок у напрямку збільшення безготівкових розрахунків і таким чином позитивно вплинути на структуру грошової маси та контролю за її обігом. Вирішення цього завдання завжди було поза можливостями НБУ як регулятора.

Ще один позитивний момент від націоналізації ПриватБанку – те, що з  ринку пішов один з найбільших гравців, що мав досвід отримання прибутків при використанні «гойдалок» обмінного курсу гривні. Зокрема завдяки цьому чиннику, динаміка валютного курсу у 2017 року є більш прогнозованою. Гравців, які можуть зважитись на «заробітки» спекулятивними операціями, можна знайти хіба що серед російських банків, які й так перебувають у не найкращому фінансовому стані.

Практика виведення банків з ринку показала, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) не є ефективним розпорядником активів банків, що знаходяться у ліквідаційній процедурі. За фактом на сьогодні відбувається не тільки очищення банківської системи від неплатоспроможних банків, а й очищення позичальників банків від своїх зобов’язань. За слабкої судової гілки влади ФГВФО виступає не справедливим рефері, який захищає інтереси кредиторів банківської системи, а інструментом перерозподілу активів, що були в кредитних заставах банків.

Політика НБУ з «очищення» банківської системи у 2016 році проявила всі ознаки невдалої інституційної спроможності. З 435 млрд грн активів, які є у розпорядженні ФГВФО від банків, що перейшли під його управління, за 2016 рік отримано доходів: за процентами від діючих кредитів – 3,2 млрд грн, продано активів на 3,1 млрд грн, а від оренди майна отримано 0,1 млрд грн. Ще 3,3 млрд грн банки сплатили внесків у Фонд. Цих коштів майже не вистачає на обслуговування відсотків за кредитами, що отримані від Міністерства фінансів та НБУ на виплату страхових депозитів фізичним особам та на утримання самого Фонду.

Але спостерігання за процесом «виведення з ринку неплатоспроможних банків» поступово вказує на іншу тенденцію – готовність до «заробітків» колишніх реальних власників банків за рахунок банкрутства. Юридична процедура «банкрутства – ліквідації – пошуку нового власника» активу, що знаходиться під кредитною заставою, призводить до того, що «новим» власником стає через підставні фірми «старий», але уже без зобов’язань за попередніми кредитами. Великою проблемою є повернення навіть кредитів, що надавав НБУ на рефінансування банків попередніми роками. На сьогодні за відсутності банківського кредитування розпродаж активів за найпрозорішими схемами стикається з відсутністю платоспроможного попиту на активи, і тому все частіше проводиться ідея дозволу «новим» власникам викупати активи, що знаходяться під управлінням Фонду за рахунок нових кредитних запозичень.

Результати діяльності. Банківська система за 2016 рік показала рекордні 160 млрд грн збитків. Після того як з ринку пішло 86 банків, ще 35 банків показали збитки за результатами роботи 2016 року, з яких 135 млрд грн збитків ПриватБанку – це плата за непрацююче антимонопольне законодавство і неналежну якість банківського нагляду. У 2017 році назріла проблема функціонування російських банків, збиткових у 2016 році. Це плата банківської системи за дефолтами позичальників з Криму та Донбасу. Банківський бізнес на сьогодні втрачає як на звуженні ринку і на дефолтах позичальників, так і на втраті багатих клієнтів, які шукають інші ніші для своїх капіталів, наприклад, ринок нерухомості.

В економіці за 2016 рік відбулося зростання ВВП на 1,5–1,8%. Це зростання сталося на тлі скорочення кредитування банками. Що є економічним парадоксом, а не нормальним економічним явищем, і потребує додаткового дослідження. Таким чином, має місце небезпечна тенденція збільшення питомої ваги тіньового грошового обігу та втрати банківською системою контролю над грошовими потоками, що, відповідно, зменшує податкову базу для формування бюджету.

Обсяг кредитних портфелів банків
(юридичні особи, фізичні особи, міжбанківські), що мають ліцензію НБУ,
в перерахунку на долари США за офіційним курсом на дату складання балансу,
$ млрд

Розрахунки авторів за даними офіційного сайту НБУ

Для подолання кризи від регулятора необхідні ініціативи інституційного розвитку банківської системи. Це стосується створення Фонду, який би очистив хоча б державні банки від негативно класифікованих активів, обсяг яких навіть за офіційною статистикою перевищує 30%. У 2014 році була проведена значна законодавча робота зі створення такого банку на базі Родовід-банку, який би взяв на себе частку негативно класифікованих активів хоча б державних банків. Але ця ініціатива не була втілена в життя.

Банківська система протягом 2016 року мала ліквідний ресурс для кредитування, але вкладала гроші в цінні папери уряду та депозитні сертифікати НБУ. Так, на депозитних сертифікатах НБУ (безризикове кредитування регулятора) протягом року обліковувалося від 50 до 70 млрд грн ресурсів. Ці високоліквідні кошти в основному контролювали банки з іноземним та державним капіталом. Для стимуляції кредитної активності банків як з боку регулятора, так, передусім, з боку судової системи необхідні рішучі кроки щодо захисту прав кредиторів та розвитку інституційної складової такого захисту, зокрема, налагодження повноцінної роботи Єдиного реєстру позичальників, так, як це працює у всіх найближчих сусідів.

Давно настала потреба створення Єдиного реєстру великих позичальників під орудою НБУ як інструменту нагляду, так й інструменту боротьби із шахрайством. У рамках такого реєстру позичальників необхідно створити запобіжники, щоб ті, хто не розрахувалися за своїми попередніми боргами, завтра не з’явилися в ролі нових інвесторів.

Висока питома вага банків з державним капіталом на даному етапі розвитку країни надає державі можливість розставити пріоритети в розвитку і переорієнтувати кожний з банків на власну нішу. Один з них повинен бути націлений на інвестиційну діяльність, інший – на програми з підтримки експортерів тощо. Взагалі не зайнята ніша з державної підтримки малого та середнього бізнесу.

Це не нормально, що чотири найбільші банки з державним капіталом конкурують між собою як універсальні банківські установи. Що дійсно потрібно – для всіх банків необхідно зміцнити якість корпоративного управління, зробити наглядові органи незалежними від політичного впливу, а звітність банків – більш транспарентною.

Матеріал підготовлено в співавторстві з:

Олександр Любіч, завідувач відділу координації бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики ДННУ «Академія фінансового управління»

Андрій Свистун, начальник відділу з питань участі держави у капіталізації банків Департаменту фінансової політики Міністерства фінансів України