Про зірок Michelin говорять уже понад 100 років. Їхня історія почалася з того, що на початку ХХ століття Андре Мішлен – глава компанії, яка займається випуском шин, вирішив допомогти автомобілістам і видав довідник. У ньому був перелік автостоянок, СТО, готелів та різних кафе. Спершу зірочки біля назв кафе означали лише високі ціни.
Знайти цей довідник можна було на автомобільних заправках. З роками він набував все більшої популярності, і через 30 років концепцію трохи змінили: відтоді й до сьогодні прийнята тризіркова градація рівня ресторанів. Але отримати навіть одну зірку Michelin закладам не так просто. Діма Борисов, бренд-шеф і власник «Сім'ї ресторанів Діми Борисова», розповів Mind про те, чому в Україні досі немає ресторанів з мішленівськими зірками, і які шанси, що вони з'являться.
В Україні немає ресторанів з зірками Michelin, бо в Україні немає доріг. А оскільки немає доріг, то тут не продається 1 млн покришок Michelin на рік. А це важлива умова, за якої французький виробник шин починає видавати свій червоний гід по автодорогах у тій чи іншій країні, де ці рекомендації – зірки – присуджуються готелям, кафе і ресторанам.
Гід – це не що інше, як маркетинговий інструмент виробника покришок, що вигадали 100 років тому лише для того, аби стимулювати автомобілістів більше їздити на машинах між містами, швидше зношувати покришки – і купувати нові.
У щорічному «Червоному гіді Michelin» представлені тисячі й десятки тисяч готелів, кафе, барів та ресторанів. Цікаві заклади, де непоганий сервіс, гарна їжа і відносно чисто в туалеті (якщо він є) – відзначені зірками.
Привабливість закладів, згідно зірок Michelin, оцінюється так:
Ресторанам не рекомендується у своїх рекламних матеріалах акцентувати увагу на мішленівських зірках. Ця інформація призначена лише для «Червоного гіда Michelin», з якого можна дізнатися про наявність зірок у ресторану, придбавши цей путівник у книжковій крамниці.
Зірки і рекомендації присуджуються тільки ресторанам, а не шеф-кухарям. Michelin – це не висока кухня. Це звичайні ресторани, які часто поступаються за рівнем обслуговування та якістю їжі багатьом київським ресторанам. І це при тому, що в Україні відсутня ресторанна школа як така. Молодим кухарям немає у кого вчитися, їм доводиться виїжджати на навчання до інших країн.
Найближчими роками, скоріш за все, українська гастрономічна культура продовжить розвиватися. Якщо раніше основним завданням було «відірвати» українців від плити, вивести з дому в місто – у ресторан, кафе, то зараз головне питання – витягнути українця з суші-піца-кальян-караоке-грузинського ресторану. І привести в ресторани сучасної української кухні.
Крім того, в Україні погано розвинений туризм. В іншому випадку було б більше якісних місць. Українці скоро стануть більш «європейськими» – полюблять національні заклади. Як іспанці ходять в іспанські ресторани, французи – у французькі брассері, так і українці вийдуть з піцерій та суші-барів – і почнуть любити й цінувати своє.