Шевченко «на коні»: як образ Кобзаря зашифрували на картинах ХІХ століття
Риси поета можна вгадати на полотнах його друга Платона Бориспольця
Напередодні «Шевченківських днів» (9–10 березня) традиційно підвищується суспільна увага до особистості Тараса Шевченка. Останній місяць, у зв’язку з резонансною виставкою «Квантовий стрибок Шевченка. Метро», в інформаційному просторі жваво обговорюється питання: наскільки вільно можна трактувати образ Тараса в мистецтві? З питанням трактовки художнього образу Великого Кобзаря певним чином була пов’язана подія, яка 6 березня відбулася у Національному заповіднику «Софія Київська».
Праправнучка художника П. Бориспольця – Марина Борисполець ділиться враженням від відреставрованої картини «Проповідь апостола Андрія» з журналістами
У цей день у музеї «Андріївська церква» представникам ЗМІ була продемонстрована картина українського художника Платона Бориспольця «Проповідь апостола Андрія». У 1867 році її було подаровано Андріївській церкві, і рівно 150 років полотно провисіло на західній стіні в південній частині трансепту храму. У 2017-му його вперше зняли зі стіни з метою проведення реставраційних робіт, а у переддень святкування 205-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка – повернули на історичне місце.
Час для офіційного представлення відреставрованого полотна був обраний невипадково.
Уявіть собі друга, з яким би ви разом планували поїхати за кордон з метою навчання. Або друга, до чиїх батьків ви можете спокійно завітати в гості «на чашку чаю» за його відсутності. Уявили? Саме таким приятелем для Тараса Шевченка був художник Платон Борисполець, з яким вони здружилися під час навчання у Петербурзькій академії мистецтв.
Уродженець містечка Гоголів (нині – с. Гоголів, Броварського р-ну Київської обл.), Платон Борисполець міг зробити блискучу кар’єру військового. Талановитий випускник 2-го Петербурзького кадетського корпусу користувався протекцією Великого князя Михаїла Павловича та готувався до морської подорожі у свиті іншої вінценосної особи – Великого князя Костянтина Миколайовича Романова. Утім, пристрасна любов до живопису змусила Бориспольця відмовитися від преференцій офіцера та перспективи в подальшому зайняти «тепленьке місце». У 1839 році в чині підполковника він звільнився зі служби і повністю присвятив себе мистецтву – був зарахований на навчання до класу Карла Брюллова Петербурзької академії мистецтв. До речі, у цьому ж класі навчався і Шевченко.
Для того аби не переобтяжувати шановного читача обставинами біографії художника (доволі яскравої насправді), наведу лишень один цікавий факт, суголосний назві цієї статті. Був у Платона Тимофійовича кінь арабської крові, але… з несподіваним ім’ям. «Красивый конь, прозванный Васькой, доставляя удовольствие своему господину, пользовался полным его расположением и был для него неизменным другом; иногда бегая на свободе, умное животное являлось на зов хозяина и лакомилось из рук его сахаром. В минуты недостатка Платон Тимофеевич говаривал: только бы Васька был сыт, а я-то ничего! Когда же довелось этому художнику ехать на свой счет за границу, он проливал слезы по своем коне, отдавая его на попечение своему брату. Этот же Васька послужил художнику превосходной моделью в картине его «Александр Македонский усмиряет Буцефала», за которую он надеялся получить большую золотую медаль от Академии; но зрелые года лишили его этого права на эту награду. В горячем порыве увидеть Рим, Борисполец серьезно собирался ехать туда на беговых дорожках, на своем Ваське…», – відзначав у своїх спогадах друг Бориспольця художник Микола Рамазанов.
У 1843 році мрія Платона Бориспольця таки здійснилася: він виїхав на Захід – до Європи. Виїхав для того, аби у спогляданні шедеврів живопису минулого вдосконалити свою майстерність. Виїхав сам. Без коня Васьки. І без друга Шевченка.
«Чи ви їздили з Бориспольцем на білому коневі до чужоземців?», – запитували у Тараса. Ні, не їздили. Не судилося. Тарасу випав шлях їхати у зовсім іншому напрямку – на схід, у заслання. У 1847 році Шевченко був заарештований за членство у славнозвісному Кирило-Мефодіївському товаристві. Його звинуватили у написанні віршів «малоросійською мовою», з якими «могли посіятись і згодом укоренитися думки про вигадане блаженство часів Гетьманщини, про щастя повернути ці часи й про можливість України існувати як окремій державі».
Платон Борисполець. Проповідь апостола Андрія. Полотно, олія. 1847 р.
Того самого року в далекому Парижі Платон Борисполець пише своє величне полотно «Проповідь Апостола Андрія». Розміри картини до сих пір вражають – 15 кв. м! Безперечно, художник покладав на неї великі надії. Буквально в переддень презентації відреставрованого полотна в музеї «Андріївська церква», в паризькому каталозі живопису за 1847 рік нам вдалося віднайти запис, який «проливає світло» на мету його написання:
«Пан Борисполець став жертвою журі. Він представив велику картину «Святий Андрій впроваджує християнство на Русі». Члени журі, греки в повній мірі цього слова, знехтували нею, бо художник наївно вважав, що у Франції дозволено зображати руських схожими на руських, а не на римлян чи греків. Біда в тому, що пан Борисполець приїхав з-за кордону і не знайомий зі звичаями, що заведені в Академії».
Як бачимо, у 1847 році Борисполець написав цю картину для представлення її у Паризькій академії мистецтв на конкурсній основі. Проте художник зазнав гучного фіаско через надання полотну яскравого національного колориту. Ось тільки не російського, а українського.
Дійсно, дівчина на передньому плані, що простягає руку до апостола, вбрана у картату спідницю (елемент традиційного українського жіночого вбрання), у її косу вплетена блакитна стрічка. Також звертає на себе увагу воїн у римському шоломі, який допомагає Андрію встановити хрест. Його зовнішність нагадує традиційний і всім добре знайомий образ козака з пишними вусами. Таким чином Платон Борисполець прагнув наголосити, що пророцтво апостола Андрія про виникнення в майбутньому Києва як потужного центру світового християнства було виголошене в I ст. н. е. на землях України. Певним чином Борисполець, так само як і Шевченко, у 1847 році постраждав за любов до рідної землі.
Але варто придивитися до полотна уважніше. Деякі дослідники вважають, що на ньому присутнє портретне зображення Тараса Шевченка – на коні! Мовляв, таким чином Платон Борисполець висловив солідарність із побратимом, який був засуджений саме у рік написання цього полотна. Давайте пошукаємо Шевченка на картині Платона Бориспольця разом.
У центрі полотна ми бачимо сивобородого апостола, який правицею благословляє дніпровські пагорби, а лівою рукою підтримує хрест. Поряд із ним – учень з великою книгою в руках. Він так само, як і апостол, одягнений в античну тогу. Воїн у шоломі легіонера допомагає встановити велетенський хрест на дніпровських пагорбах. Отже, перед нами Первозванний апостол і його оточення. Вони прибули здалеку – про це виразно «говорить» їхній одяг.
Аж раптом у затягнутім свинцевими хмарами небі з’являється просвіт, через який сонячне проміння падає на хрест і, ніби відбиваючись від нього, «ллється» на групу людей з елементами українського національного вбрання. Вони представлені в лівій нижній частині полотна (чоловік, дві жінки, маленькі хлопчик та дівчинка). Сивочолий чоловік впав на землю.
Світло… Падіння на землю… Навернення до віри Христової… Вам це нічого не нагадує? Саме так титани європейського живопису зображували навернення «апостола язичників» Павла (Савла) по дорозі в Дамаск. Маємо пам’ятати, що до Західної Європи (Франції та Італії) Платон Борисполець виїхав саме з метою всотувати надбання європейського живопису. На наш погляд, цей сюжет був йому знайомий.
Мікеланджело де Караваджо. Навернення Савла. Полотно, олія. 1601 р.
Франческо Парміджаніно. Навернення Савла. Полотно, олія. Бл. 1528 р.
Але є на полотні персонаж, який ніби знаходиться поза сюжетом. Це – людина на коні, що «прихована» у напівтемряві в лівій частині картини. Цей вершник не входить до оточення апостола, у той же час він не «освітлений» словами його проповіді. Складається враження, ніби він існує у зовсім іншому часі, не в подіях I ст. н. е., яким присвячений сюжет картини Бориспольця. Вершник ніби символізує щось особисте для автора полотна.
Риси обличчя вершника багатьом нагадують Тараса Шевченка. А комусь не нагадують. Кожен відвідувач музею «Андріївська церква» зможе для себе особисто вирішити це питання після завершення реставрації храму.
Платон Борисполець.
Змучений вершник на чорному коні – у темряві в лівому куті картини. Він уважно дивиться на сивочолого апостола Андрія, який підійняв праву руку для благословення, та на його учня, що прийняв від апостола велетенську книгу. Вершник ніби промовляє:
«…я лину у віки давноминулі і бачу його, сивоголового, поважного, смиренного старця; з писаною великою книгою в руках, він проповідує здивованим дикунам своїм і кровожерним, корисливим поклонникам Одіна. Який ти прекрасний був у цій ризі смирення і любомудрія, святий мій і незабутній старче!
І ми зрозуміли твої короткі глаголи, і тебе, як старого й непотрібного вчителя, не вигнали, не забули, а одягли тебе як Гориню-богатиря, в кріпкий панцир.
Спочатку ми очерствили твоє серце усобицями, кровозмішеннями і братовбивством, зробили з тебе справжнього варяга, а потім уже одягли в панцир і поставили стерегти поневолене плем’я й зайдами зневажену, самим Богом заповідану тобі святиню».
Це – слова Тараса Шевченка про апостола Андрія Первозванного. Вони були написані у 1855 році в Новопетрівському укріпленні (сучасний Казахстан) під час перебування поета у засланні…
Тарас Шевченко. Казах на коні. Папір, акварель. 1848–1849 рр.