На початку серпня газета The New York Times оприлюднила результати власного розслідування про те, як працює заборона США на експорт іранської нафти. За даними видання, ймовірно, 12 танкерів Ірану ігнорують американські санкції та продовжують експортувати нафтову продукцію Китаю й низки інших країн.
Крім того, США планують й надалі залишатись одним із лідерів газовидобування й також продовжить впливати на цінову політику в цій сфері.
У свою чергу НАК «Нафтогаз України», за власною стратегією газовидобування, планує утримувати базовий рівень видобутку газу через продовження операцій з інтенсифікації та інвестиції в розширення вузьких місць в інфраструктурі.
Про те, як всі вищезазначені фактори вплинуть на ситуацію на світовому та українському нафтогазовому ринках і на що варто звернути увагу НАК, розповів Mind член Наглядової ради АТ «Європейський промисловий банк» Єгор Перелигін.
Перша основна проблема, з якою стикається світова нафтогазова галузь, – це постійна волатильність цін на сировину. У цілому в період з початку 2008-го до початку 2014 року світовий нафтогазовий сектор демонстрував стабільні темпи зростання, що перевищують темпи зростання індексу S&P 500. Дійсно, нафтогазова галузь йшла нога в ногу зі «світовим товарним циклом» (який мав місце бути з грудня 2007 року до середини 2014-го). З'явилася певна безтурботність. У 2014 році світовий нафтогазовий сектор увійшов у епоху волатильності, яка триває і донині.
У найближчі 18 місяців загальні тренди формуватимуться навколо зниження цін на нафту і газ – але це до першого серйозного регіонального конфлікту і перших серйозних економічних розбіжностей (приклад – нинішня торгова війна між Китаєм і США).
Це друга серйозна проблема, яку можна позначити як наростаючу кількість протистоянь по всій земній кулі (як економічних, так і військових). Необхідно звернути увагу на той факт, що вже сьогодні Китай демонструє явне небажання йти на компроміс із США з приводу іранської нафти.
КНР активно продовжує ввозити іранську нафту (країні необхідна важка іранська нафта для своїх НПЗ) і зливати її в стратегічні сховища на своїх МЛС (митних ліцензійних складах. – Mind), і таким чином тимчасово обходить санкції США.
Нещодавно агентства Bloomberg і Reuters публікували серію статей з цього питання, в яких чітко вказувалося на факт ввезення іранської нафти на китайську територію. У результаті відстеження руху танкерів, яке здійснювали декілька профільних компаній, зроблено висновки, що в липні Китай увіз і злив на МЛС від 4,4 млн до 11 млн барелів іранської нафти, обійшовши таким хитрим способом санкції США.
В Адміністрації президента Трампа є думка, що 50–70% всього експорту іранської нафти йде в Китай і десь 30% – у Сирію.
Така ситуація може ще більше дестабілізувати двосторонні відносини між економічними гігантами і збільшити рівень волатильності на світових сировинних ринках. Існує також думка, що в цьому питанні Індія займе підтримуватиме ослаблення нафтових санкцій проти Ірану (адже традиційно вона входила в трійку найбільших імпортерів іранської нафти разом з Китаєм і Південною Кореєю).
Перемога Китаю в протистоянні за право імпортувати іранську нафту може обрушити ціни на чорне золото до $30–40 за барель.
Паралельно наростаюча напруженість в Ормузькій протоці, політична і соціальна дестабілізація у Венесуелі, зусилля країн ОПЕК щодо збільшення своєї прибутковості, продовження громадянської війни в Сирії та техногенні проблеми в Росії вноситимуть корективи на користь зростання цін.
Третя проблема – більш технічна. Мене, як фінансиста і банкіра, який добре розуміє конструкцію будь-якої кризи і спекулятивних циклів, лякає вибухове зростання шельфового видобутку в США. Подібна динаміка небезпечна, бо постає питання досягнення пікового рівня видобутку найближчим часом і відповідно можливості підтримування подібних темпів видобутку.
Застосовувані сьогодні технології дозволяють більш ефективно видобувати нафту і газ. Нові підходи до горизонтального буріння і закачування розчину сприяють швидшому вилученню нафти і, найголовніше, дозволяють добувати більший обсяг (вимиваючи і піднімаючи те, що раніше здавалося неможливим).
Але є одна проблема: більш ефективний і стрімкий видобуток швидше «з'їдає» родовища, що призводить до виснаження ресурсів і резервів.
Адже зростання ефективності видобутку і вибухове зростання обсягів явно наближають кінець життєвого циклу свердловин, а також і самого бізнесу, побудованого на цих ресурсах і резервах.
А значить, доведеться більше бурити і збільшувати кількість вишок, відповідно стрімко зростатимуть витрати на розвідку та CAPEX, але це вже інший ефект на P&L (доходи і витрати. – Mind) або на прибутковість підприємства.
Паралельно існує інший ризик. Занадто сильна концентрація вишок і свердловин загрожує технологічним вичерпанням і падаючим тиском на нафтовому полі, а значить, і втратою ефективності. Наприклад, той самий Bakken (американська легка нафта. – Mind) вже починає відчувати деякі перераховані вище проблеми. Тому я б очікував «дуже цікаву ситуацію» на світових сировинних ринках через три-чотири роки.
Існує деяка схожість ситуації з видобутком газу в США і ситуації з видобутком шельфової нафти. Permian (басейн видобутку в США. – Mind) продовжує демонструвати рекордні рівні видобутку природного газу, штовхаючи світові ціни вниз і допомагаючи США нарощувати експорт газу LNG (зрідженого природного газу. – Mind).
Сьогодні США є найбільшим гравцем на ринку природного газу (як з видобутку, так і зі споживання). Енергобезпека США здається непохитною, враховуючи рекордні рівні спалювання надлишку видобутку (видобувається більше природного газу, ніж місцеві трубопроводи здатні прокачати, зокрема через шалені темпи видобутку шельфової нафти), але багато «шельфових» компаній знаходяться в досить складному становищі з точки зору довгострокових фінансів. Існує гостра необхідність у зниженні фінансового leverage багатьох представників шельфового видобутку і балансування ключових фінансових показників. Звертаємо особливу увагу на те, що ціни spot наприкінці липня впали в США до рівня $2,20/MMBtu.
У цілому необхідно відзначити, що на світовій арені спостерігається нова хвиля балансування традиційного енергетичного кошика.
Природний газ все більше відвойовує позиції у вугілля і все частіше привертає світові корпорації з категорії Big Oil у серйозні та дорогі проекти. США продовжують зміцнюватися як світовий гегемон у поставках скрапленого газу. Ця тенденція, безумовно, продовжиться, і за цією експансією буде дуже цікаво спостерігати на тлі зростаючих проблем для «обхідних» потоків РФ.
НАК «Нафтогаз України» у своєму річному звіті говорить про видобуток у 20,95 млрд куб. м газу за 2018 рік. Із них 4,4 млрд куб. м забезпечили приватні оператори, 1,1 млрд – «Укрнафта». Відбулося збільшення загального видобутку на майже 0,5 млрд куб. м порівняно з 2017 роком. На цьому тлі імпорт газу знизився на 25% у 2018 році поти 2017-го (у 2018 році загальний імпорт газу в Україну склав 10,6 млрд куб. м). Одночасно вдалося змінити негативний тренд з видобутку нафти і газового конденсату. У 2018 році, вперше за 12 років, видобуток нафти і газового конденсату збільшилася в Україні на 4% – до 2,1 млн тонн. «Укрнафта» показала зростання видобутку на 5% порівняно з 2017 роком. Так, з одного боку, це позитивний тренд, але з іншого – з огляду на жахливу динаміку останніх 12 років і низьку порівняльну базу, цей факт не можна назвати досягненням.
Необхідно звернути увагу на те, що темпи видобутку природного газу незначно збільшувалися з 2015 року (тоді загальна цифра становила 19,9 млрд куб. м) і демонстрували певну «пробуксовку». Позиція «Нафтогазу» – програма нарощування видобутку виявилася під загрозою зриву, бо період отримання спеціального дозволу і старт промислового освоєння родовища забирають від 3 до 6 років.
«Нафтогаз» наводить як приклад подачу «Укргазвидобування» заявок 145 разів і отримання відмов 135 разів. Як наслідок, держкомпанія «Укргазвидобування» залишилася без нових родовищ і не змогла витримати необхідну динаміку нарощування видобутку. Такий приклад говорить про те, що загальний видобуток газу в Україні показує дуже низькі темпи зростання, і підтверджує наявність глибоких структурних, політичних і юридичних проблем у цій сфері.
Нафтогазова галузь України є стратегічною і визначає основи державної безпеки і національних інтересів.
Нарощування власного видобутку є стратегічним суверенним інтересом України як мінімум для забезпечення власної енергонезалежності, як максимум – для ефективної переробки і прокачування на експорт. Україна все ще може посісти своє місце на світовому нафтогазовому ринку, але без конкретних дій, заходів і реформ – занепад неминучий.