Напередодні прем'єр-міністр України Денис Шмигаль розповів про зміни у фінансуванні бюджетних програм, через необхідність створення у бюджеті стабілізаційного фонду розміром 124,2 млрд грн для боротьби з коронавірусом.
Одною зі сфер, яку майже не торкнуться ці зміни,є освіта. Адже за словами глави уряду, жодні надзвичайні ситуації не повинні впливати на сферу освіти і науки. Так, з запропонованому проєкті Держбюджету на потреби Міністерства освіти та науки передбачається 126 млрд грн, а зменшення становить лише 4%, та істотно не зачепить найважливіші державні програми.
Попри необхідність і вже звичну нестачу коштів у цій сфері, головне криється у підходах, здатності реагувати на нові виклики часу, змінюватись.
Які зміни можуть очікувати на сферу освіти найближчим часом, і яка в цьому процесі відведена роль державі та бізнесу розповіла Mind операційна директорка ГС «Освіторія» Анна Сидорук. Так, експерт поділилась основними трендами в освіті, які вона побачила на The Education World Forum у Лондоні на початку року.
The Education World Forum у Лондоні – подія найвищого світового рівня, що збирає топових освітніх експертів, змінотворців та міністрів освіти з понад 90 країн.
Відкриваючи цьогорічний форум, його голова Домінік Саваж сказав, що це велика радість – бачити, скільки policy makers об’єднуються навколо питань освіти, адже від якісної освіти виграють усі. Уперше на форум приїхав міністр освіти Сомалі. І доки всі навколо обговорюють інновації, штучний інтелект і роботизацію, у цій країні досі лише 20% дітей відвідують школи. Увесь бюджет, який Сомалі виділяє на розвиток освіти в країні, дорівнює річному бюджету середньостатистичної британської школи.
У більшості з нас Сомалі асоціюється з піратами. Цілком можливо, що явище піратства можна подолати, якщо загальний рівень освіти в Сомалі буде вищим.
Звісно, розвивати освіту – це дорого, довго, а результат видно далеко не одразу. Але освіта – мабуть, єдина сфера, де інвестиції завжди будуть меншими, ніж та ціна, яку доведеться заплатити, якщо в неї не інвестувати.
У грудні минулого року світ дізнався результати найбільшого міжнародного дослідження PISA 2018, що демонструє здатність сучасних підлітків застосовувати отримані у школі знання та навички. На форумі в Лондоні презентували загальний світовий звіт, що показав розрив в якості освіти між розвиненими країнами й тими, що розвиваються, а також значну нерівність між школами всередині країн. В Україні, наприклад, учні з сільської місцевості на 2,5 року відстають у компетентностях від учнів у великих містах. На мою думку, подолання цього розриву має стати нашим національним пріоритетом.
У цьому аспекті цікавим є досвід Китаю, де близько 10 % населення – це люди з низьким соціальним рівнем. Проте діти з таких родин показують дуже високі результати на рівні з учнями освітніх супердержав, таких як Сінгапур і Канада. Тож попри соціальну нерівність, усі країни мають прагнути рівного доступу до якісної освіти. Цьому значно сприяють єдині стандарти якості освіти та навчальних програм для всіх шкіл країни.
У боротьбі з нерівністю Естонія та Британія делегують найкращих вчителів працювати у найпроблемніші регіони й школи.
До прикладу, у Великій Британії найкращі результати завжди показували учні елітних заміських boarding schools, а лондонські школи зазвичай пасли задніх. Але у 2003 році уряд запустив програму «Виклики Лондона»: найкращі вчителі Великої Британії почали «підіймати» найгірші школи міста. За кілька років роботи програми найпроблемніші школи Лондона показали фантастичний результат, а деякі з них навіть відкрили в себе тренінгові центри та навчають інших педагогів.
«Ранні інвестиції дають найбільшу віддачу». Цей вислів американського економіста і нобелівського лауреата Джеймса Хекмана найкраще ілюструє вплив дошкільної освіти на всю подальшу освітню траєкторію людини. Світові експерти переконані, що період раннього дитинства є надважливим, адже саме до трьох років у дитини закладається фундамент до life-long learning.
Естонія, лідер рейтингу PISA 2018, приділяє дошкільній освіті велику увагу: там вихователі садочків – це високопрофесійні педагоги. Естонські експерти наголошують, що дошкільна освіта не повинна навчати hard skills: читання, писання, лічби тощо. Дитячий садок має розвивати соціальні й когнітивні навички, робити великий акцент на емпатії та розвитку пізнавального інтересу дитини. В Естонії вихователі садочків отримують таку ж заробітну плату, що й вчителі початкової школи. Це дало змогу залучити висококваліфіковані кадри в дошкільну освіту. Ефективність цього стратегічного рішення Естонія довела власним прикладом.
В Україні, говорячи про інклюзію в освіті, часто мають на увазі доступ дітей з інвалідністю до навчання. Тоді як світові експерти визначають, що інклюзія – це право бути рівним і різним. Тобто саме поняття інклюзії складається з багатьох компонентів. Один з них – доступ до освіти дітей з інвалідністю. Інший – доступ до освіти, незалежно від регіону чи соціального статусу родини: діти з віддалених регіонів чи неблагополучних сімей повинні бути ефективно інтегровані в якісну освіту. Окремою складовою інклюзії є мігранти – як зовнішні, так і внутрішні. Це теж актуально для України, адже маємо багато внутрішньо переміщених осіб.
Стать – ще одна складова інклюзії: на жаль, у багатьох країнах і досі доступ до освіти залежить від статі дитини. Це справді звучить як дикість у ХХІ столітті, але цю тему виносять на обговорення на світовому рівні, отже проблема залишається актуальною.
Технології – унікальна річ: вони здатні поєднати людей з різних континентів і роз’єднати людей в одній кімнаті. Вони знищують одні робочі місця і створюють зовсім нові професії. Експерти вважають, що самі собою технології не здатні кардинально змінити освіту. Але мають допомогти впоратися із сучасними викликами. Наприклад, досі лише 7% учнів здатні відрізнити факт від чиєїсь думки. На фоні сучасної діджиталізації й панування соціальних мереж – навички діджитальної і медіаграмотності, критичного мислення, а також фактчекінгу стають надважливими.
Технології – не панацея, а інструмент для досягнення мети. Міністр освіти Естонії ділилася досвідом ставлення в країні до технологій в освіті. 99% державних послуг в Естонії діджиталізовані, освіта в тому числі: там працюють сотні освітніх стартапів, з’являються нові навчальні програми, посібники тощо.
При цьому держава не дає жодних вказівок, якими матеріалами, програмами, застосунками користуватися вчителям. У школи є бюджет і повна свобода вибору техніки і софту. Держава ж мотивує і відзначає всілякі ініціативи: якщо школа реалізувала крутий проєкт завдяки якійсь програмі чи інновації, їй аплодують, винагороджують і ставлять у приклад. Так розвивається здорова конкуренція між школами – кожна хоче вирізнятися, пробує щось нове, експериментує. Держава довіряє вчителеві як професіоналу і дає йому свободу.
Зазвичай ми сприймаємо освіту як трикутник: дитина, родина, школа. Але живемо в такий час, коли цей трикутник має стати п’ятикутником і включити державу і бізнес. Бізнес – майбутні роботодавці, отже школи, діти і батьки мають цікавитися тим, які навички потрібні сьогодні великим роботодавцям. Держава ж має створювати освітні стандарти відповідно до вимог сучасного світу і потреб дітей.
У 2030 році понад половина сучасних учнів працюватимуть у професіях, яких ще не існує. Отже, школа має вчити гнучкості, щоб люди вміли швидко пристосовуватися до змін і зрештою могли самі створювати професії і робочі місця для себе та інших.
Звісно, hard skills залишаються важливими – ніхто з нас не хоче потрапити до хірурга, який гуглить, як зробити операцію. Проте школа не повинна бути окремим світом, що дає лише знання, а має цікавитися і запитувати в бізнесу, що саме потрібно розвивати в дітях вже сьогодні, щоб завтра вони були успішними. Недаремно The Education World Forum цього року мав тему «Одне покоління: що потрібно зробити, аби змінити освіту».