Безплатні таланти закінчилися. Чому бізнесу важливо інвестувати в університети
І що сторони можуть мати від такого партнерства
Україна входить у конкуренцію за людей, яких уже бракує і бізнесу, і державі, і самим університетам. Кваліфіковані кадри і талановита молодь можуть стати одним із найдефіцитніших ресурсів для відбудови вітчизняної економіки. Тож українському бізнесу протягом найближчих двох років доведеться відповісти на три ключових питання: скільки коштує кадровий дефіцит уже сьогодні, скільки треба вкласти, щоб його закрити, і що компанія матиме в обмін на вкладене. Де шукати відповіді на ці запитання і як діяти далі, спеціально для Mind пояснює Ганна Толстанова, доктор біологічних наук, професор КНУ імені Тараса Шевченка, експерт із розвитку дослідницьких університетів.
Кого не вистачає зараз і бракуватиме в майбутньому?
У квітні 2026 року 68% опитаних промислових підприємств назвали брак робочої сили внаслідок призову або виїзду співробітників однією з головних перешкод для ведення бізнесу. Це найвищий показник серед усіх названих перешкод за час щомісячних опитувань Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.
Вступна кампанія 2026 року показує інший бік цієї ж проблеми. За аналізом першої хвилі зарахування, на спеціальність «Фізика та астрономія» рекомендації отримали 56 абітурієнтів у КНУ імені Тараса Шевченка, 15 – у КПІ, 13 – в Одесі; на хімічні технології по всій країні набирають менш як 500 студентів. Для економіки, яка декларує технологічну відбудову, це вже не освітня статистика, а ранній індикатор майбутньої пропозиції кадрів.
Особливо гостро кадровий провал уже видно на природничих та інженерних спеціальностях. Але технологічна країна не будується самими технологіями. Інженеру потрібні економіст і управлінець, інноваціям – право й інституції, штучному інтелекту – етика, суспільству – культура, історична пам’ять, психологія та комунікація.
Нову економіку створюють різнобічні команди, і технології, інституції та смисли народжуються в одному процесі. Саме тому університет не протиставляє науки одна одній: його сила – у здатності їх поєднувати.
Водночас провал на природничих напрямах небезпечний тим, що запускає довгий негативний цикл: менше студентів – менше молодих дослідників і викладачів – менше сильних учителів у школах – ще менше мотивованих абітурієнтів через 5-10 років. Підготовку вчителів фізики та хімії згорнуто майже повністю: групи по 9–12 людей у поодиноких педагогічних університетах.
Як це позначається на бізнесі?
Для бізнесу цей дефіцит уже має конкретну ціну. За дослідженням Європейської Бізнес Асоціації, 74% опитаних компаній відчували значний дефіцит кваліфікованих кадрів, а моніторинг Коаліції бізнес-спільнот за модернізацію України засвідчив, що 32% вакансій залишаються системно не заповненими.
Найважче закривати вакансії технічних спеціальностей. Кожна незакрита інженерна вакансія – це відкладений запуск лінії, довший цикл розробки і премія до зарплати за перехоплення фахівця в конкурента. Достатньо порахувати у ваших бізнесах, скільки коштує компанії шість місяців незакритої позиції технолога та на скільки зросла зарплатна вилка ваших інженерів за останні три роки. Це й буде вартість кадрового дефіциту.
Співпраця з університетом у цій логіці перестає бути благодійністю. Це один зі способів формувати майбутню пропозицію кадрів і технологій ще до того, як випускник виходить на відкритий ринок праці.
Що треба змінити в освітніх підходах?
Європейська модель створення знань давно спирається не лише на державні гроші: за даними Eurostat, у 2024 році ЄС витратив на дослідження та розробки 403 млрд євро, і дві третини цього обсягу – 66,5% – виконав підприємницький сектор. Але вирішальна різниця не у структурі, а в масштабі: сукупна інтенсивність досліджень у Євросоюзі становить близько 2,2% ВВП, тоді як Україна лишається нижче 0,4%. Багаторічне недофінансування виснажило матеріально-технічну базу університетів.
Отже, питання не в тому, щоб перекласти фінансування науки з держави на бізнес. Україні потрібно збільшити сам ресурс, який суспільство – держава, компанії, міжнародні партнери й університети – вкладає у створення знань, технологій і людей. Модель, у якій можна було просто вийти на ринок і знайти готового фахівця, закінчується.
Змінюється і те, як молодь оцінює університет. У 2026 році професор економіки Кардіффського університету Пен Чжоу оприлюднив результати опитування, у якому студенти в середньому пов’язували 62,7% цінності вищої освіти з її «сигнальною» функцією – тим, наскільки диплом допомагає на ринку праці. На цінність самих знань припадало 21,5%, на соціальну складову – 15,8%. Сам автор застерігає від надмірного узагальнення цих результатів, але тренд важливий: студент дедалі уважніше рахує віддачу від років, вкладених в освіту.
Для бізнесу це пряма підказка. Компанія, яка входить в університет не з вакансією на останньому курсі, а значно раніше – через практику, дослідницькі завдання, лабораторії, стипендії та стажування, – починає конкурувати за таланти раніше за інших.
Звісно, інтерактивні навчальні платформи, на зразок Coursera чи edX, є чудовими засобами підвищення кваліфікації, а корпоративні університети й академії дозволяють бізнесу швидко формувати необхідні компетентності. Проте вони не відтворюють середовища дослідницького університету, де фундаментальні знання поєднуються з критичним мисленням, міждисциплінарністю та дослідженнями, формуючи світогляд випускника та сприяючи його особистісному зростанню.
Класичний університет тримається на напрямах, віддача яких вимірюється не кварталами й навіть не роками, а десятиліттями – і якістю самого суспільства. Фундаментальна наука, гуманітарні та соціальні дисципліни не зобов’язані щороку показувати комерційну віддачу. Це ядро університету.
Але поруч із цим ядром університет має навчитися значно швидше перетворювати знання на інновації, винаходи, нові компанії та суспільні рішення, і для цього йому потрібні нові ресурси та нові партнери. Підготовка майбутнього фахівця має відбуватися фактично ще з першого курсу в тісній кооперації з майбутнім роботодавцем (як приватним, так і державним) саме у провідних вишах.
У цьому контексті особлива відповідальність саме університетів – створювати відкриту платформу для діалогу з бізнес-середовищем, бути готовими адаптувати освітні програми до сучасних викликів і шукати механізми подолання надмірної бюрократії.
Як нові підходи адаптувати до українських реалій?
Тут можна навести декілька прикладів і готових рішень. У багатьох землях Німеччини стандартною вимогою до професорської посади в університеті прикладних наук (Fachhochschule für angewandte Wissenschaften) є щонайменше п’ять років професійного досвіду, з яких три – поза університетським сектором. Це дозволяє викладачам встигати за змінами технологічних трендів і розуміти реальні завдання бізнесу.
Така циркуляція має бути двосторонньою: викладачі повинні набувати досвіду в реальному секторі, а до прикладу інженери, технологи й керівники R&D компаній тощо – приходити в університетські аудиторії та лабораторії.
Найперспективнішим у цьому контексті в українських умовах є досвід німецького ZEISS Innovation Hub @ KIT – корпоративного R&D-центру. Його особливість полягає в тому, що партнерство між технологічною компанією ZEISS ы Karlsruhe Institute of Technology (KIT) має конкретне просторове та організаційне втілення на території університету: Кампус Північ KIT, 12 000 кв. м, інвестиція близько 30 млн євро, функціонує із січня 2020 року.
Фактично ZEISS інвестував у постійну близькість до талантів, дослідників і технологій та скоротив шлях від наукової ідеї до потенційного продукту. Для українського бізнесу тут цікава не сума в 30 млн євро, а сама логіка: компанія інвестує не лише в обладнання чи будівлю, а в постійну присутність усередині середовища, де виникають люди, знання та технології.
Умовно партнерство можна розділити на три рівні, і кожен власник упізнає свій масштаб. Точні суми залежать від галузі: лабораторія в data science і лабораторія електронної мікроскопії мають принципово різну економіку.
Перший рівень – талант. Стипендії, обладнання для практикумів, курси за участі фахівців компанії, оплачувані практики й стажування. Порядок величин – десятки тисяч доларів на рік. Що компанія матиме: можливість побудувати відносини з майбутніми фахівцями задовго до їхнього виходу на ринок праці.
Другий рівень – спільна спроможність. Корпоративна або спільна лабораторія, освітня програма, PhD-позиції під ваші завдання, спільне використання дорогого обладнання. Порядок величин – від сотень тисяч до кількох мільйонів. Що компанія матиме: доступ до дослідницької інфраструктури замість купівлі власної і результати досліджень, які інакше довелося б замовляти назовні.
Третій рівень – спільна інноваційна інфраструктура. Повноцінний R&D або Innovation hub за моделлю ZEISS і KIT. В українських умовах це поки що сценарій для консорціуму: кілька великих компаній разом з університетом створюють технологічний центр, яким користуються всі учасники. Жодна з них не потягне його поодинці, і жодній із них він не потрібен на сто відсотків завантаження.
І головне питання, на яке в Україні досі майже ніхто не рахував відповідь: що є поверненням на інвестицію в університет. Це не дивіденд. Це потенційне зниження вартості наймання й часу закриття позиції; доступ до дослідницької інфраструктури; патенти та технології, створені спільно; spin-off компанії; розвиток корпоративного R&D; утримання працівників, які бачать професійну перспективу; створена інтелектуальна власність. Кожен із цих пунктів вимірюється, і кожен уже сьогодні є рядком у вашому бюджеті – просто з іншим знаком.
Водночас нова освітня парадигма – це не лише приватна справа університетів і компаній. Такі програми, як французька France 2030, показують роль держави у співфінансуванні стратегічних технологій, дослідницької інфраструктури та інноваційних екосистем.
Що партнерство дає сторонам?
Довгі роки український бізнес міг виходити на ринок праці з упевненістю, що потрібний фахівець там уже є. Ця модель закінчується. Тепер конкуренція за талант починається задовго до першої співбесіди. Виграють компанії, які вже сьогодні формують свій кадровий і технологічний потенціал разом з університетами – не замінюючи їх і не підпорядковуючи собі, а інвестуючи у спільну екосистему знань, досліджень та інновацій. Ось наші приклади такої співпраці.
Перспективні спільні проєкти в дусі моделі University-Business Innovation Hub уже зараз втілюються в КНУ імені Тараса Шевченка. Так, 2026 року заплановано старт першого безоплатного пілотного курсу практичного навчання для наших аспірантів на сканувальному електронному мікроскопі (KNU SEM summer school) у центрі колективного користування науковим обладнанням, який створено на засадах партнерства з ТОВ «Новації» та об’єднання ресурсів компанії, грантового співфінансування й незалежних міжнародних грантів науковців університету. У перспективі центр працюватиме і як майданчик підвищення кваліфікації для зовнішніх слухачів.
Другий рік поспіль в університеті реалізується міждисциплінарна бакалаврська програма «Хімія біомолекул», створена Навчально-науковим інститутом високих технологій разом із компаніями Biopharma Plasma та Preci. Вона поєднує хімію, біологію, інженерні підходи і сучасні цифрові інструменти, передбачає елементи дуального навчання й участь студентів у реальних дослідницьких проєктах.
Показова деталь: при відкриті програми місць державного замовлення не було – навчання студентів фінансувалося коштом гранту від роботодавців. Для компаній-партнерів цінність полягає не лише в потенційному найманні випускника. А ще й в тому, що вони чотири роки працюють поруч із майбутніми фахівцями, бачать їх у реальних проєктах і водночас допомагають формувати ті компетентності, які самі шукатимуть на ринку.
Для університету партнерство теж повинно мати вимірюваний результат: сучасне обладнання, нові дослідницькі можливості, фінансування студентів і молодих науковців, реальні завдання для досліджень і – принципово – ресурси, частина яких посилює університет як ціле, а не лише конкретну лабораторію.
У цьому контексті для українських університетів виклик ще більший: стати середовищем, заради якого талановитий абітурієнт вирішує залишитися в Україні, молодий науковець – повернутися, а сильний дослідник – не шукати лабораторію в іншій країні. Бо головна конкуренція відбудови буде не лише за капітал. Вона буде за людей, здатних перетворити цей капітал на нову країну.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
