30 березня 2020 року Верховна Рада України 267 голосами прийняла у першому читанні законопроєкт «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення деяких механізмів регулювання банківської діяльності» під №2571-д, який медійна спільнота прозвала «антиколомойським».
Окрім цього, парламентарі проголосували за проведення другого читання законопроєкту за скороченою процедурою.
Міжнародний валютний фонд (МВФ) чомусь пов’язує подальшу співпрацю з Україною та майбутнє фінансового сектору нашої економіки із прийняттям цього законопроєкту. Про що він та чому є настільки важливим, розповів Mind партнер ЮК SLS Group Олег Паракуда.
18 грудня 2016 року Нацбанк ухвалив рішення про націоналізацію ПриватБанку у зв’язку з його неплатоспроможністю. Ставши одноособовим власником банку, держава здійснила його дофінансування, щоб забезпечити стабільність банківської системи.
Загалом на ПриватБанк пішло близько 150 млрд грн, це приблизно $5,5 млрд. До речі, саме стільки Україна розраховує отримати від МВФ цього року.
Однак через два роки судових розглядів, у квітні 2019-го, Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив рішення про незаконність націоналізації ПриватБанку. Це, в свою чергу, тягне необхідність повернення банку його колишнім власникам та ще і виплату компенсацій на їх користь за завдані «незручності».
Такий варіант розвитку подій явно не міг сподобатися міжнародним кредиторам. Адже гроші вони дають на забезпечення стабільності макроекономічної ситуації в Україні, а не на компенсацію порушених прав приватних осіб.
Враховуючи невідповідність чинного законодавства економічним викликам, що стоять перед Україною сьогодні, існує нагальна необхідність законодавчої модернізації механізму виведення банків з ринку, зокрема в частині визнання їх неплатоспроможними, введення тимчасової адміністрації та ліквідації.
Незважаючи на те що в проєкті закону жодного разу не вживається власна назва хоча б одного з ліквідованих чи націоналізованих банків, усі чудово знають бенефіціарів, яким проєкт закону має завдячувати своєю появою.
Ключовий меседж проєкту – «заборона повернення банку його попереднім власникам після визнання його неплатоспроможним, введення тимчасової адміністрації та/або прийняття рішення про ліквідацію».
Інструменти, завдяки яким планується досягти поставленої мети:
Чесно кажучи, запропоновані новели є доволі неоднозначними. Особливо в українських реаліях, де рішення органів державної влади не завжди базуються на букві закону чи принципі верховенства права.
Після прийняття даного законопроєкту Нацбанк, Мінфін та інші уповноважені органи державної влади зможуть ухвалювати рішення щодо банків відповідно до нової модернізованої процедури.
І у випадку протиправності таких рішень учасники банків фактично будуть позбавлені одного з основних способів захисту порушеного права власника – повернення незаконно відчужених активів/майна поза їхньою волею.
Формально, юридичне закріплення на рівні закону імунітету рішень згаданих державних органів від перегляду судовою владою є обмеженням конституційного права на судовий захист.
Це фактично гарантуватиме незмінність (бетонуватиме) рішення регуляторів на фінансовому ринку щодо визнання банків неплатоспроможними, введення до них тимчасової адміністрації та їх ліквідації.
Варто зазначити, що і до прийняття запропонованих змін Нацбанк не поспішав виконувати рішення судів щодо поновлення ліцензії банкам, відносно яких рішення про ліквідацію були визнані протиправними.
Відтепер будь-якому власнику банківської установи у випадку прийняття рішення регулятором про виведення його банку з ринку дозволено буде лише просити відшкодувати завдану шкоду протиправним рішенням. Чи забезпечує запропонований проєкт гарантії непорушності права власності, визначеної Конституцією? Питання риторичне. Покаже майбутнє.
Однак зважаючи на інтригу під час збору голосів за підтримку законопроєкту, відповідь на порушене питання очевидно надаватиме Конституційний Суд України, а крапку в гарячій дискусії ставитиме Європейський суд з прав людини.
Ексклюзивна компенсація ексучаснику банку буде можлива лише за умови виконання доволі жорстких умов.
Так, обов’язок доказування, який за загальним правилом у адміністративному процесі лежить на відповідачеві, у спорах між ексвласниками банків та НБУ пропонується покласти на позивача – ексвласник має в окремому судовому процесі довести та обґрунтувати свої вимоги виключно аудиторськими висновками міжнародних компаній зі списку Нацбанку.
Крім того, для унеможливлення збагачення власників за рахунок компенсацій від НБУ в проєкті закону пропонується внести новелу, відповідно до якої на «день врегулювання» (дати обрахунку, з якої виникає право на компенсацію) повинні вираховуватися суми будь-якої фінансової підтримки. У тому числі стабілізаційні кредити, рефінансування або інші кредити, надані Національним банком України як кредитором останньої надії.
Після умовного повернення НБУ всіх кредитів, має відбутись переоцінка дотримання банком нормативів: якщо вони порушені – компенсації не буде. Якщо розмір активів банку все ж таки перевищуватиме розмір зобов’язань, таке перевищення все ще не буде достатнім доказом, що акції банку чогось варті.
Серед іншого проєкт закону посилює вимоги в питанні дотримання нормативів та відповідальності за їх порушення для банків. Запропонованими змінами значно скорочується строк на подолання банками фінансових труднощів. Раніше вони мали 180 днів перед тим, як будуть визнані неплатоспроможними, тепер – лише 90.
Протягом останніх п’яти років в Україні виведено з ринку близько сотні банків. Частина власників з цим змирились. Однак були й ті, хто не сприйняв нових офіційних правил, запроваджених регулятором, та не привів свою діяльність у відповідність до нових вимог.
Багато ексвласників банків, фактично зловживаючи своїми правами власника, систематично умисно чи несвідомо щонайменше не сприяли дотриманню вимог регулятора, будучи впевненими, що будь якого моменту забезпечать своєму банку status quo, тримаючи в заручниках мільйони вкладників та клієнтів банку.
Необхідною умовою вдалого проходження країною економічної кризи є законодавча модернізація процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку. Наявна модель на практиці показала свою недосконалість, що може призвести до невідворотних наслідків для усього фінансового сектору.
Будь-які подальші багатомільярдні вливання у вітчизняну фінансову систему з боку іноземних кредиторів будуть малоефективними за умови наявності законодавчих можливостей для зловживання з боку власників банку та відсутності справедливого балансу інтересів між власниками банку – державою – мільйонами фізичних та юридичних осіб клієнтів банку.
З урахуванням того, що світ зіткнувся з епідемією COVID-19 та породженою нею економічною кризою, кошти МВФ є вкрай потрібними для вітчизняної економіки. У випадку виконання вимог МВФ Україна має отримати від $5,5 млрд до $8 млрд допомоги, з яких близько половини мають бути надані першим траншем найближчим часом. У випадку провалу голосування допомога може зменшитися до $1,5 млрд і те, як виняток, у зв’язку із пандемією.
Вони потрібні для поповнення резервів НБУ. Без них на вітчизняну валюту може очікувати галопуюча інфляція та девальвація. Співпраця з МВФ є знаковою подією та сигналом для залучення іноземних інвестицій.