Епідемія COVID-19 стала справжнім випробуванням на міцність не лише для бізнесу, а й для кожної окремої особистості. Якщо спочатку ми відчували тривогу через коронавірус, то тепер вимушені стримувати злість, викликану ізоляцією. Чому так відбувається та як впоратися з новими «незручними» емоціями, не зіпсувавши стосунків з колегами та сім'єю, спеціально для Mind розповідає Олексій Виноградов, психотерапевт-практик і бізнес-консультант у компанії з організаційного консультування Facilit-8.
Поява коронавірусу та введення карантину відбулися екстремально швидко та викликали у багатьох людей чимало тривоги та стресу. Зазвичай поради про те, як запобігати тривозі та переживати її, зводяться до трьох пунктів:
Хороша новина: ці прийоми працюють. Погана: вони допомагають лише в перші пару тижнів. Зараз же, коли первинний шок минув, у багатьох з нас тривога вщухла. Але причина стресу нікуди не зникла, а випустити накопичену під час ізоляції напругу поки що нема куди.
Тож замість тривоги закономірно маємо тепер нові почуття: роздратування, злість та лють.
Злість – це емоційна реакція організму на фруструючу (небажану) ситуацію. Зростає невдоволення – зростає й злість. Це почуття вказує на те, що важливо змінити ситуацію, і водночас дає сили для цих змін. Наприклад, якщо вам наступити на ногу, то ваша злість не лише вкаже на те, що нозі боляче й потрібно терміново щось зробити, але й мобілізує внутрішню енергію для порятунку ураженої частини тіла.
Під час карантину багато з нас почуваються приблизно так: нам «наступають на ногу», але ми нічого не можемо з цим вдіяти, до того ж вимушені й далі перебувати у фруструючій ситуації. Внутрішня напруга зростає й прагне знайти вихід хоча б кудись – не тільки у нас, але й у наших колег, партнерів, дітей, друзів і родичів.
У стосунках з близькими людьми це може призвести до конфліктів та суперечок. У робочих відносинах, де зазвичай показувати своє роздратування є неприйнятним, агресія приймає альтернативні неусвідомлювані форми: забування, зрив дедлайнів, випадкові помилки, пасивно-агресивна поведінка.
Як же можна проявити агресію екологічно? Найкраще допомагають три прийоми: гра, творчість та балощі. Всі вони допомагають, з одного боку, легалізувати агресію, дозволити їй проявитися, з іншого – зробити це у соціально прийнятній формі.
Сублімація агресії найкраще відбувається через фізичну активність, тож більшість відповідних ігор так чи інакше пов'язані з фізичними рухом. Як правило, такі вправи супроводжуються сміхом, жартами та зніяковілістю незалежно від того, хто грає: команда на роботі, сім'я або людина наодинці з собою.
Для кожної з ситуацій є сім простих прийомів, перевірені практикою.
Команди бувають дуже різного рівня згуртованості і напруженості, тому важливо підібрати саме ті ігри, що не викликають опору в учасників. Також важливо пам'ятати про добровільність: змушувати когось грати неприпустимо. Всі ці вправи можна проводити по скайпу:
У домашніх іграх варто брати участь і дітям, і дорослим. Добре, якщо в сім'ї є маленькі діти – вони легко включаються в ігрову форму та допомагають іншим долати бар'єр незручності. Важливо пам'ятати про різницю в силі і не засуджувати за формальне виконання – швидше за все, в наступних іграх включеність стане вищою. Що можна робити разом в будь-якому віці:
Грати самому з собою спочатку може бути досить непросто, і у багатьох це може викликати зрозумілий опір. Я рекомендую хоча б спробувати: моя практика показує, що людям після таких вправ стає легше, навіть якщо до цього не здавалося, що було щось не так. До речі, ці вправи можна робити не тільки одному, але й в парі з кимось.
Добровільність. Це обов'язково – якщо хтось не хоче брати участь, не варто його силувати, це може зробити тільки гірше. Якщо з команди не хоче грати одна-дві людини, вони можуть спостерігати. Є шанс, що вони з часом розслабляться і приєднаються. Якщо відмовляється багато людей – запропонуйте іншу гру.
Безоціночність. Не оцінюйте один одного, підкреслюйте, що яким би чином людина не виконував вправи – воно так і треба. Тому що у вправах немає правильних або неправильних варіантів.
Власний приклад. Організатор вправ втягується в них більше за всіх і своїм прикладів «заводить» інших.
Безпека. Ігри та вправи потрібно будувати таким чином, щоб не було персональної агресії на конкретну людину. Її потрібно направляти на вигадані зовнішні об'єкти, або всередину групи, в умовне «коло» (так якби все сиділи в колі і агресія спрямовувалась до центру).
Гумор. Активно підтримуємо сміх, жарти і невимушену атмосферу.
Нецензурна лексика. Якщо це дозволяє контекст – варто дозволити нецензурні вирази. Часто це є потужним засобом зняття напруги. Ведучий може подати приклад.
Й, мабуть, найважливіша деталь. Організатор гри повинен сам вміти легко мати справу з відреагуванням власної агресії і допомагати це робити іншим. Тобто вміти легко і без сорому кривлятися, гарчати або кричати не надто пристойні слова, створювати легку і невимушену атмосферу під час гри, м'яко працювати з опором та соромом учасників. В організаціях зазвичай цю роботу призначають HR-фахівцям, яким часто не вистачає досвіду організації психологічних ігор. Щоб така гра не перетворилася на фарс або не викликала відторгнення – краще, щоб її проводили досвідчені психологи.
Якщо ж узяти зовнішнього фахівця немає можливості – HR може спочатку зробити індивідуальні вправи і пограти в ігри зі своєю сім'єю. Це дозволить йому не лише краще зрозуміти суть вправ, але й зменшити власне напруження, яке часто не усвідомлюється.
Сподіваюся, що ці ігри будуть не тільки корисні, але й принесуть масу задоволення, драйву та дитячої енергії. І, звичайно, допоможуть впоратися з накопиченим роздратуванням в ці непрості часи.