Нещодавні страйки шахтарів в окупованому Донбасі – лише початок серйозного невдоволення гірників ситуацією, яка складається навколо вугільної галузі самопроголошених республік. У ГО «Східна правозахисна група» вважають, що мітинги відновляться найближчим часом, тому що коштів на виплати заборгованості, яка вже склала близько 8 млрд рублів, ні в окупаційних адміністраціях Луганська й Донецька, ні в Москві просто немає.
Чому склалася така ситуація в «ЛНР» і «ДНР», хто за цим стоїть і заробляє мільярди доларів, і як Україна може знизити градус агресивності північного сусіда, спеціально для Mind розмірковує військовий експерт Михайло Жирохов.
Утримання окупованих територій – дуже дороге задоволення. Тим більше, коли йдеться про такий густонаселений регіон, як Донбас. Тому після хаосу літніх боїв 2014-го і встановлення більш-менш стабільної лінії розмежування, російські куратори почали створювати виробничо-торговельні ланцюжки, які могли б компенсувати хоча б якісь витрати й перевести захоплену територію Донецької та Луганської областей на певну подобу самоокупності.
Варіантів було небагато – вугілля та метал. І, якщо виробництво металу було більшою мірою зав'язане на зовнішні чинники, то вугілля можна було добувати навіть при повній ізоляції цих регіонів. На підконтрольних росіянами шматках двох областей залишилося 115 зі 150 вугільних шахт Донбасу, які видобувають важливий для України вид вугілля – антрацит. На сьогодні шахт, що працюють, залишилося значно менше, але через інформаційну закритість ОРДЛО сказати, скільки саме – складно.
Антрацит був украй необхідний для роботи теплових електростанцій – ТЕС – по всій Україні, тому майже до 2017 року частина донбаського вугілля йшла до нас. І тоді склалася унікальна ситуація: частина вугільних підприємств (насамперед тих, що належали олігархові Рінату Ахметову), фізично перебуваючи на підконтрольних Росії територіях, працювала під повною юрисдикцією України. Потім більшість ТЕС перевели на вугілля марки «Г» – газове, яке в достатній кількості видобувається на всій території України. І окупаційна влада почала терміново «націоналізувати» підприємства. У результаті бізнес олігарха, який де-юре нібито «стояв над сутичкою», отримуючи свої вигоди, зійшов нанівець.
Довідка: 90% газового вугілля видобувається в східній Україні, на тих же шахтах Ахметова – «Павлоградвугілля» (понад 20 млн тонн), «Добропіллявугілля» (понад 2 млн тонн). А на інших шахтах, зокрема Львівсько-Волинського басейну, – у кращому разі 3 млн тонн на рік.
Зате з'явилася можливість запустити на повну потужність канал для експорту всього донбаського вугілля в Росію і далі – в обхід санкцій – по всьому світу. Для організації такої масштабної схеми росіянам знадобилися зв'язки й можливості українського президента-втікача Віктора Януковича та його соратників, які раніше відпрацювали подібні схеми через свій «гаманець» – виниклого нізвідки «молодоолігарха» Сергія Курченка.
Під Курченка терміново були створені десятки підставних компаній із реєстрацією в Москві, Ростові-на-Дону, а також у невизнаних Абхазії та Південній Осетії. Через них і проходять колосальні обсяги вугілля, металу та грошей. Особливо цінними для цієї схеми є фірми з Південної Осетії, оскільки ця територія визнана лише Російською Федерацією і кількома країнами-сателітами. Зате Південна Осетія визнала «ЛНР» і «ДНР», що й дозволяє Росії без проблем торгувати з донбаськими «республіками» за посередництва південноосетинських компаній, які виступають звичайними «прокладками».
Видобуте на офіційних шахтах, або навіть копанках вугілля завантажується в товарні потяги на окупованих територіях, перетинає кордон із Російською Федерацією, а на російських залізничних станціях супровідну документацію фальсифікують. Там вугілля стає добутим на «одній із російських шахт». І, що цікаво, найчастіше це шахти, які довгий час не працюють або видають на-гора мінімум вугілля.
Але з цього моменту вугілля Донбасу отримує абсолютно легальний статус, з яким може їхати в Східну Європу через кілька кордонів без жодних проблем і зайвих питань. Або в один із російських портів, звідки вантажні судна доправляють його по всьому світу.
За оцінкою аналітиків американської дослідницької організації C4ADS, обсяги такої нелегальної торгівлі за 3,5 року (з 2016 по травень 2019) перевищують $286 млн. Але, навіть якщо просто оцінити масштаби видобутку вугілля на окупованих територіях (а вони складають, за оцінками фахівців, приблизно 50% від довоєнних показників) і суми, отримані від продажу вугілля за межі Росії фірмами з орбіти Курченка, то слід визнати, що ця цифра занижена на порядок. Причина може полягати в тому, що американці оперують виключно доступними їм документами, які є у відкритому доступі. І то – досить обережно, з огляду на можливі ризики судових розглядів.
Основою вугільного бізнесу Сергія Курченка є ТОВ «Газ Альянс», яке станом на минулий рік посіло 9-е місце серед найбільших постачальників антрациту «в» і «з» Росії. Для компанії, яка виникла буквально нізвідки і не має жодних виробничих потужностей, результат феноменальний.
Як показує аналіз митних декларацій, що провели американські фахівці, донбаський антрацит становив 97% імпорту в Росію, причому пік постачань за цими ж даними припав на 2017 рік.
За офіційними документами схема продажу вугілля виглядає досить просто. «Державні» компанії «Республіканський центр «Торговий дім «Вугілля Донбасу» і «Державне унітарне підприємство Луганської народної республіки «Антрацит» продають вугілля з «державних» шахт компаніям «Газ Альянс» та афілійованим з ними структурам (як-то Перша логістична компанія та Центр ефективних логістичних рішень). Потім «Газ Альянс» із підконтрольними фірмами, після серії нехитрих комбінацій, описаних вище, продає його за кордон як російське.
Продає з розмахом, якщо судити з документів. Серед покупців – Гонконг, Нідерланди, Великобританія, Польща, Туреччина. Є навіть російсько-північнокорейське спільне підприємство «РасонКонТран». І це не рахуючи відверто «мутних контор» з Абхазії. Причому суми вражають – лише з 2016 року по травень 2019-го вони склали близько $2,9 млрд.
Саме на ці гроші досі функціонує окупаційна адміністрація ОРДЛО, саме так виплачуються пенсії та інші соціальні виплати на окупованих територіях. Російська сторона, по суті, опікується лише одним – постачанням зброї і боєприпасів, а також фінансовим утриманням двох армійських корпусів. Теж чималі кошти, але не такі вже непідйомні для російського бюджету.
Американський уряд в особі Управління контролю за іноземними активами США (OFAC) наклав цілу низку санкцій на компанії, які займаються подібною діяльністю. Проте це жодним чином не вплинуло на їхню економічну активність, оскільки все відбувається за роками відпрацьованими схемами.
І довести, що вугілля має донбаське походження, почасти досить проблематично. За своїми якісними характеристиками вугілля з окупованих територій Донецької і Луганської областей повністю ідентичне російському з тієї ж Ростовської області, оскільки видобувається фактично з одного природного басейну.
Українські спецслужби теж докладають певних зусиль, аби відстежити й зупинити нелегальні постачання. Так, у 2017 році СБУ закрила один із численних невеликих каналів продажу вугілля в Польщу. Офіційно пунктом відправлення вантажів значилася російська залізнична станція «Несветай» (м. Новошахтинськ), звідки через прикордонну станцію «Соловей» (Білгородська область) вагони потрапляли на територію України (станція «Тополя» на Харківщині). І, проїхавши всю територію країни, вугілля діставалося Польщі через прикордонний перехід «Ізов-Хрубешув». Як стверджували наші спецслужби, за цією схемою до Польщі поставили, щонайменше, 11 000 тонн антрациту.
Ще одну кримінальну справу про незаконний продаж вугілля, видобутого на окупованих територіях Донецької області, було відкрито слідчим управлінням СБУ в травні 2019 року. У матеріалах розслідування згадуються дві білоруські компанії – ТОВ «ЕколайнСистемс» і ТОВ «Екойл Кемікал». Фігуранти справи використовували ці фірми як транзитерів для постачань вугілля в Європу. Також там фігурують юрособи з Польщі, Чехії, Великобританії, Росії та України.
Попри зусилля як офіційних державних структур, так і незалежних ЗМІ, цей брудний вугільний бізнес активно працює, виступаючи одним із серйозних чинників продовження бойових дій на Донбасі. Адже, як відомо, саме гроші є кров'ю будь-якої війни.