Днями Верховна Рада ухвалила закон «Про медіацію» (відповідний законопроєкт №3504). Цьому передувало багато років спроб врегулювати цю процедуру, і було зареєстровано низку відповідних законопроєктів. Наразі, ухвалений документ очікує на підпис президента, а набере він чинності з дня наступного після його опублікування. Хто такі медіатори, де навчають цій професії та чим вони можуть допомогти двом сторонам конфлікту, розповіла Mind адвокат, експерт з питань ЄСПЛ та судової практики, сертифікований медіатор Тетяна Ігнатенко.
Навіщо запроваджувати цей інститут, Mind розповідав у матеріалі «Між двох вогнів: як медіація дозволить бізнесу ефективніше розв'язувати конфлікти».
Конфліктні ситуації можуть виникати в різних сферах нашого життя – у сім’ї, на роботі, у відносинах з бізнес-партнерами, друзями та інколи просто на вулиці. Як не піддатися емоціям із такою силою, щоб вони не взяли гору над здоровим глуздом? Дуже часто в конфлікті одна сторона абсолютно не чує іншу, не враховує її точку зору та інтереси. Єдине бажання, яке найчастіше всього виникає в таких ситуаціях, – боротися та доводити свою правоту до останнього, чого б це не коштувало (навіть якщо це стосується інтересів дитини, коли йдеться про сімейний конфлікт).
На допомогу в таких ситуаціях приходять медіатори, які на професійному рівні допомагають уникнути або розв'язати вже наявний конфлікт.
Серед спільноти, що причетна до питань медіації як альтернативного вирішення спорів, тривалий час жваво обговорювалося питання необхідності ухвалення закону, який би регулював інститут медіації. Український центр медіації докладав і докладає чималих зусиль, щоб «прищепити» українцям культуру альтернативного вирішення конфліктів, і йому знадобилося багато років, щоб діяльність медіаторів все ж таки була врегульована на законодавчому рівні.
Достатньо довго законодавець протистояв ухваленню закону. Та вже 16 листопада цього року Верховна Рада прийняла закон «Про медіацію» у другому читанні. Наразі виникає питання, чи дійсно закон якісно поліпшить діяльність медіаторів і чи запроваджений законом інститут медіації матиме позитивний вплив на вирішення конфліктів – як на стадії, коли сторони ще не звернулися до суду, так і при вирішенні спору в судовому порядку.
Існують різні точки зору з приводу того, чи допоможе/ускладнить закон діяльність з альтернативного вирішення конфліктів.
Проте, якщо не зовсім скептично ставитися до будь-яких нововведень, можна сказати, що одним із важливих моментів законодавчого врегулювання інституту медіації, зокрема, є його популяризація та більш серйозне ставлення конфліктуючих сторін до його застосування.
Якщо спір вирішується в судовому порядку, не завжди можна спрогнозувати результат спору та скільки часу буде витрачено на розгляд справи. Якщо ж йдеться про корпоративний спір – під час розгляду справи може кардинально змінитися судова практика, що взагалі матиме наслідком ухвалення рішення не на користь позивача. Тож потрібно завжди зважено й без емоцій підходити до вирішення конфлікту. Медіація здатна допомогти, і за умови, якщо сторони готові спробувати домовитися, цей процес може бути значно коротшим, ніж судова тяганина.
Медіатором, згідно із законом, може бути особа, яка пройшла базову підготовку медіатора в Україні або за кордоном. Така підготовка передбачає не менше 90 годин навчання, зокрема не менше 45 годин практики. Також медіаторами визнаються особи, які пройшли навчання базовим навичкам медіатора – не менше 48 годин, що підтверджується відповідними сертифікатами.
Проте бути медіатором – це непроста задача, оскільки потрібно ще й мати неабиякий життєвий досвід, щоб зрозуміти інтереси кожної сторони та вміло донести їх до протилежної сторони.
Медіатор у жодному разі не стоїть на позиції будь-якої зі сторін конфлікту і є (хоч як це іноді й важко) незалежною та неупередженою особою.
Такий спеціаліст допоможе виявити інтереси кожної з конфліктуючих сторін і донести їх іншій стороні, враховуючи всю ситуацію загалом. Надалі сторони самостійно вирішують, або почути іншу сторону та врегулювати питання на взаємовигідних умовах, або все ж таки наполягати на своєму і йти до кінця. Іноді навіть незважаючи на те, що це може бути абсолютно не вигідно.
Також необхідно розуміти, що не завжди можна вирішити конфліктну ситуацію шляхом медіації. Бувають випадки, коли конфліктна ситуація заходить у глухий кут, і сторони взагалі не готові до переговорів, доки самі, отримавши те чи інше судове рішення, не зрозуміють, що потрібно сідати за стіл переговорів.
Згідно із законом, медіація не визначена як обов’язкова процедура вирішення конфлікту, якщо вже справа розглядається в судовому порядку. Водночас законодавець цим законом вносить зміни до процесуальних кодексів. Отже, після підписання документу та набрання ним законної сили, якщо сторони погодяться вирішити конфлікт шляхом медіації, суд зобов’язаний буде зупинити провадження, але не більш ніж на 90 днів з моменту винесення ухвали про зупинення провадження у справі. За результатами проведеної медіації сторони можуть укласти мирову угоду, яку суд має затвердити у випадку, якщо вона не порушує права третіх осіб.
Цей інститут аналогічний процесуальному інституту «Врегулювання спору за участю судді». Однак у випадку медіації виявляти інтереси кожної із сторін і віднаходити способи мирного врегулювання спору буде професійний медіатор, який володіє спеціальними техніками та є абсолютно незалежним і об’єктивним. До того ж сторони самі обирають, хто виступатиме їх медіатором.
На практиці інститут «Врегулювання спору за участю судді» не набув широкого розповсюдження, бо сторони почали зловживати такою можливістю і часто мали на меті відвести суддю. Так, якщо сторони не досягли консенсусу за участі судді, такий суддя підлягає відводу.
З огляду на наведену практику не виключаю, що сторона в судовій праві зловживатиме й інститутом медіації. Як приклад, сторона погодиться на врегулювання конфлікту за участі медіатора, але не матиме на це жодного дійсного наміру, а лише в такий спосіб намагатиметься затягнути процес і зупинити провадження.
Інше питання, яке виникає під час аналізу положень закону, – щодо реєстру медіаторів: хто його вестиме, який порядок внесення даних щодо тих медіаторів, які пройшли курси багато років тому, тощо.
Попри вищезазначене загалом ухвалений закон може мати позитивний вплив на вирішення спорів (зокрема, тих, що вже знаходяться на розгляді в суді). Проте наразі важко прогнозувати, чи зменшить запровадження інституту медіації кількість судових спорів. Усе залежатиме від готовності суспільства його застосовувати та від кваліфікації медіаторів.
Отже, необхідно популяризувати процедуру альтернативного вирішення конфліктів (спорів). Своєю чергою професійний рівень і рівень моральних якостей медіаторів має бути гідним того, щоб до них зверталися за кваліфікованою допомогою.
За наведених умов інститут медіації має шанс стати дієвим інструментом у вирішенні конфліктів та користуватиметься попитом.