Будь-які реформи, навіть ті, що мають полегшувати життя, бувають болючими. Особливо якщо захисники старих правил та традицій не хочуть прощатися з минулим. І діджиталізація – не виняток. З якими складностями у процесі цифровізації стикаються українці, розповів Mind Євген Саранцов – засновник Платформи відкритих інновацій Reactor.ua та один з менторів навчального проєкту UNEW, запущеного для жінок, які драйвують діджитальні проєкти в регіонах України.
Бажаємо ми того чи ні, але цифрові технології стрімко витісняють аналогові. Без диджиталізації сьогодні вже неможливо уявити собі телеком; цифра підкорила сферу фінансів, ритейл, агро й багато інших і підбирається до таких громіздких та інертних галузей, як державні послуги, медицина, освіта. Хоча чому «підбирається»? У багатьох країнах, де диджитал-хвиля рухається рівномірно, перехід у цифру здійснюається комплексно та максимально безболісно для суспільства.
В Україні, на жаль, не так. Ми отримуємо одночасно два взаємовиключні досвіди. З одного боку, ми практично щогодини, у режимі реального часу, взаємодіємо з першокласними глобальними продуктами. Користуємося соцмережами і необанками, працюємо з великими даними, аналітикою та статистикою, самостійно створюємо складні візуалізації, стежимо за основними показниками організму, з легкістю замовляємо й отримуємо всі необхідні товари, керуємо своїми переміщеннями.
З іншого боку, стикаємося із ситуаціями, які на тлі позитивного диджитал-досвіду викликають здивування та фрустрацію. У багатьох державних адміністраціях, особливо регіональних, досі відвідувача можуть піддати «допиту з пристрастю» з подальшим записом персональних даних до журналу відвідувачів. Власник біометричного паспорта не може отримати грошовий переказ, якщо він забув «папірець А4» з довідкою про реєстрацію. Безготівковий розрахунок на ринку залишається мрією, а поодинокі винятки сприймаються як диво. І чим більший цей геп, тим сильнішим є відчуття обурення та розчарування.
Усі ці та багато інших схожих ситуацій – яскраві приклади безглуздого марнування часу. Сучасний українець думає: у мене в смартфоні є «Дія», де зберігаються мій паспорт або ID-картка, ІПН, сертифікат про вакцинацію, права водія; до смартфону прив'язана моя банківська картка, чому на прохідній немає QR-коду, який я просто відсканую і мої дані відобразяться в системі? Чому на ринку я не можу прикласти смартфон до NFC-пристрою, як у супермаркеті чи в ресторані? Навіщо мені носити якісь папірці, коли це може бути в моєму смартфоні?
Проаналізуйте свій типовий день і побачите, що невідповідність цих двох досвідів – використання висококласних цифрових продуктів і переважно «аналогова» повсякденна взаємодія – призводять до неефективного розподілу вашого часу.
Замість того, щоб стояти в черзі, можна було б розвивати бізнес, заробити додаткові гроші та створити нові робочі місця. Замість того, щоб заповнювати безкінечні папери, можна було б присвячувати час сім’ї та рідним.
Навіть не кажучи про великі пафосні міжнародні проєкти та програми, ми щодня бачимо побутові процеси, які давно можна й треба було цифровізувати! Це сьогодні і здійснює Міністерство цифрової трансформації. Проходження прохідних, надання державних послуг, взаємодія структур місцевого й державного управління з мешканцями міста, району, об’єднаної територіальної громади, робота з петиціями, громадськими слуханнями – усе це має стати оптимально швидким та ефективним.
Переконаний, що за держсектором потягнуться й інші сфери.
Першим у цифру піде малий бізнес, і це відкине безліч «чому?» і «навіщо?», які сьогодні виникають у нас буквально повсюди.
З нетерпінням чекаю того часу, коли зможу легко та зручно розплачуватися в маршрутках і магазинах біля будинку та робити багато інших «цифрових» речей, які сьогодні нереальні.
Україна більше не може ігнорувати глобальну цифровізацію. Ми мусимо поспішати – світ стрімко розвиває та щодня вдосконалює цифровий досвід кожної людини. На легковажне ставлення до глобального тренду просто не залишилося часу.