Астрономічні суми, заморожені комерційними банками в депозитних сертифікатах Національного банку, викликають усе більше запитань. Так, журналіст «Економічної правди» спробував допомогти НБУ поставити крапки над «і» і довести, що так і має бути не тільки щодо сертифікатів, а й щодо облікової ставки. Про це йдеться в матеріалі Ярослава Вінокурова «У банках лежать «зайві» 400 мільярдів. Чому вони не кредитують економіку та державу?». Багато в чому це фактично опонує іншим публікаціям із цієї проблематики, і тому головні тези опонента заслуговують на увагу. То що ж не так із цим фінансовим інструментом і чи може він працювати повноцінно, розповів Mind фулбрайтівський професор Університету штату Іллінойс, США Володимир Рябошлик.
Мовляв, усе це через рекордну емісію перших місяців, щодо якої згодом з’ясувалося, що її нема куди вкладати.
«У мирні часи депозитні сертифікати були інструментом для розміщення тимчасово вільних коштів. Туди під мінімальний процент банк клав гроші [за залишковим принципом] після того, як видав усі заплановані кредити чи здійснив інші інвестиції». А от із війною «ситуація з наявністю вільних коштів у банках не просто повернулася на довоєнні показники, а й кратно їх перевершила».
Насправді, ця проблема є породженням і продовженням політики минулих років. Для цього свого часу максимально спростили процедуру встановлення дохідності сертифікатів, точніше будь-які процедури просто скасували, а сертифікати напряму прив’язали до облікової ставки, типу сьогоднішньої формули: ставка мінус два; крім того, були зняті будь-які обмеження на обсяг сертифікатів; і ще це поєднали з принципом тримання ставки вище або на рівні інфляції та з наднадійністю сплати відсотків по сертифікатах емісією НБУ.
У результаті весь цей системний комплекс заходів роздмухав наш маловідомий другорядний допоміжний і «мінімальний» фінансовий інструмент у найпривабливіший об’єкт «інвестицій», після чого саме кредитування й здорове інвестування могло животіти лише за залишковим принципом. І вже років з три тому сертифікати, як зозулятка, багато чого витісняли, перевищивши 180 млрд грн.
Тож правильно зрозуміти сьогоднішні події можна лише в контексті наполегливих повторень Національним банком помилок минулого. Особливе загострення почалося не 24 лютого (після цієї дати сертифікати помірно зростали по 0,9 млрд грн за робочий день), а після підвищення ставки до 25%, коли зростання прискорилося до 1,5 млрд грн, і наразі сертифікати вже подвоїлися.
І відбулося це не стільки тому, що більше не було куди вкладати, скільки тому, що інші вкладання стали менш вигідними, і це стосувалося не лише ОВДП. Дані за період від 3 червня до кінця жовтня свідчать, що за цей час сертифікати зросли на 120 млрд грн.
Приріст депозитів на 70 млрд грн опинився в сертифікатах, оскільки середня депозитна ставка клієнтів банків у 10% легко сплачується депозитами самих банків, покладеними в НБУ за 23%.
Читати також: Жадібність чи обачливість: чому ставки за депозитами так і не зросли
ОВДП у власності банків скоротилися на 52 млрд грн внаслідок погашення облігацій, у яких сплив термін. Знову купувати ОВДП за ці вивільнені кошти під 13,5 – 18,5%, банки не хотіли, і теж вкладали їх у сертифікати під 23%. До того ж перевага цього кроку ще й у тому, що чекати погашення облігацій приходиться досить довго, а сертифікати вкладають лише на добу, що дуже зручно: сьогодні поклав гроші в сертифікат, а вже завтра вони знову у твоєму повному розпорядженні (та ще й з відсотками). Щоправда, зараз усі розпоряджаються так, щоб ці кошти були прокручені в сертифікатах ще і ще. І в цьому звинувачують Мінфін, який, бач, не бажає піднімати ставки по ОВДП через те, що тоді бюджет на сплату відсотків може перевищити бюджет на оборону.
Аналогічно за кредитами. Вони скоротилися на 34 млрд грн, оскільки охочих брати корпоративні (бізнесові) кредити за 20% не дуже багато, а кредити для домашніх господарств за 38% – і поготів. До того ж ще й банки неохоче беруть у НБУ кредити на рефінансування за 27% для наступного фінансування клієнтів; і рефінанс скоротився в рази.
Сума цих коштів сягає 156 млрд грн, з яких 120 млрд грн перетекли в сертифікати, а решта 36 млрд, імовірно, у закупівлю валюти.
Напрошується висновок, що цей вузол проблем легко розв’язати зниженням облікової ставки разом зі зниженням привабливості сертифікатів; сюди входить також і розв’язання конфлікту між НБУ і Мінфіном. Але до цього ми повернемося трохи пізніше.
Наразі активні операції банків відсутні і «кредитування майже немає (крім кредитів, які видаються в межах державних програм)», з чого робиться висновок, що активізація кредитування відбудеться не раніше початку «активної повоєнної відбудови». Проте говорити, що зараз гривневого кредитування майже немає, не дуже правильно.
Попри те що залишки кредитування скорочуються, їхній обсяг наприкінці жовтня ще був 740 млрд грн. При цьому найважливішим є те, що у складі цієї суми кредити за згаданими державними програмами здешевлення зросли на 9%, на відміну від скорочення на 3% решти кредитів, що були видані на загальних засадах. Однак масштаби державних підтримок досить малі, і ще й за них розплачується бюджет. За програмами «Доступні кредити 5-7-9%» і «Доступна іпотека 7%» поточна заборгованість становить менше 95 млрд грн, або 13% від всього кредитування.
Водночас опитування показують, що й усі інші теж залюбки б брали кредити, якщо б кредитування подешевшало й для них. Стратегічний План відновлення України за напрямом «Відновлення та розвиток економіки» намагається задовольнити цей попит шляхом розширення та спрощення доступу до державної підтримки. Наприклад, від розширення програми «5-7-9%» очікується зростання виробництва на 10%, що надає уяву й про заплановані масштаби збільшення кредитування. Пораховано, що компенсація відсотків для забезпечення цього розширення коштуватиме бюджету (і, можливо, донорам) понад 24 млрд грн. Крім того, у центрі уваги все ще переважає лише малий та середній бізнес, МСБ.
Таке мислення випливає з недостатньої віри в можливість жити в цивілізованій країні, де загальні ринкові ставки є доступними ДЛЯ ВСІХ без державної підтримки, а не лише для тих, кому пощастило підпасти під численні вимоги програм.
Це знову повертає нас до необхідності зменшення облікової ставки як системного та всеохопного заходу, який без будь-яких витрат надасть найпершого імпульсу економіці вже зараз, а не після війни.
Опонент визнає, що в публічному просторі лунають заклики знизити ставку, для досягнення цієї мети, проте одразу ж і відкидає їх, бо для НБУ «такий крок може поставити під питання його здатність впливати на ціни».
І тут ми підійшли до каменя спотикання не фінансів, а всієї реальної економіки. Коли на дворі вирує інфляція, про «здатність впливати на ціни» не згадують.
Відмовка, що без ставки 25% було б ще гірше, не проходить. Тому що емісія на сплату надвідсотків за сертифікати очікується цього року понад 37 млрд грн, а це прямий внесок у інфляцію. Навіть опонент припустився натяку на це: «У наступні роки витрати на виплату процентів банкам [за сертифікати] перекриватимуть проценти, які Нацбанк отримає за придбаними в держави ОВДП».
Крім того, охолодження економіки ставкою скорочує товарну масу на додаток до скорочень, заподіяних повномасштабною війною. Тож «здатність впливати на ціни» незаперечно є, тільки не з того кінця.
Назріла навіть не європейська, а загальносвітова інтеграція до практики маніпулювання обліковою ставкою в зоні, дуже далекої від інфляції; разом з усвідомленням, що гіперінфляції 1990-х від цього не буде.
Усі схиляють Мінфін піти назустріч НБУ та підняти дохідність ОВДП до облікової ставки. А чому б НБУ не піти до Мінфіну й облікову ставку опустити?
Це не лише помирило б НБУ з Мінфіном, а ще й покінчило б з привабливістю сертифікатів разом із самими надмірними сертифікатами. Їм просто повернуть їх залишкову й мінімальну сутність. А ставці – її головну функцію сприяти розквіту, а не занепаду економіки.
Опонент тримається протилежної думки – великі обсяги сертифікатів наразі є навіть корисними, спочатку слід дочекатися перемоги, і тільки потім можна буде повернутися до цього питання. Нижче – більш детально.
Читати також: Збитки та два банкрутства: НБУ оцінив роботу банків за час війни
Висунуто парадокс: якщо всі сертифікатні гроші повитрачати, то їх обсяг все одно не скоротиться. Про це сказано так: «Навіть якщо банки… перенесуть усі гроші з депозитних сертифікатів в [первинні] ОВДП», то Мінфін одразу їх витратить «і вони знову потраплять у банківську систему, і банки знову вкладуть їх у депозитні сертифікати».
Це цілком слушно, якщо облікову ставку так і залишати незмінною разом із надпривабливістю сертифікатів. Тут не парадокс, а тривіальність – скільки б сертифікатних грошей не витрачали, усе повертатиметься на круги своя. При цьому так само очевидним є і те, що щойно сертифікатів позбавлять привабливості, не буде жодного сенсу знову туди вкладати після їх витрачання. Витрачання сертифікатів викине в обіг величезні суми, це бомба уповільненої дії, яка підірве ціни?
З чим тут можна погодитися, так це з тим, що випуск сертифікатних грошей у обіг у деяких випадках може відбуватися, і це загрожує спричинити одноразове посилення інфляції. Але барви надто загущено.
Забуто, що найбільш очевидним витрачанням сертифікатів без випуску грошей є купівля вторинних ОВДП у Національного банку. У крайньому разі це виглядає так. Якщо після чергового повернення всіх вкладень у сертифікати комерційні банки не стануть, як раніше, знову їх туди ж повертати, а на всю суму в 385 млрд грн (на 29 листопада) закуплять у Нацбанку ОВДП, то тоді, умовне, дуже витратне квазівилучення грошей у вигляді тимчасової передачі їх у сертифікати лише на добу, нарешті стане справжнім стандартним вилученням Національним банком навічно. Жодного випуску в обіг сертифікатних грошей не відбудеться, і щодо інфляції ця операція буде нейтральною. І на відміну від деяких інших напрямів витрачання це, за доцільності, можна здійснити миттєво.
Згадане опонентом придбання в Мінфіну первинних ОВДП на аукціонах первинного розміщеннях дійсно призведе до випуску грошей в обіг. Проте загрозу миттєвого виплеснення усіх сертифікатів дуже перебільшено. За попереднім досвідом, на первинне розміщення ОВДП у комерційних банках (не у НБУ) на суму 385 млрд грн у Мінфіну йшли роки. Це розтягнеться в часі та в будь-якому разі суттєво пом’якшить наслідки для інфляції.
До того ж НБУ може вилучати ці гроші шляхом продажу своїх ОВДП на вторинному ринку та іншими інструментами абсорбції. Варіант спрямування всіх сертифікатів у кредити є аналогічним спрямуванню в первинні ОВДП.
Читати також: Інвестуємо в перемогу України: як купити ОВДП через «ДіЯ». Покрокова інструкція
Варіант купівлі валюти у НБУ буде таким самим вилученням сертифікатів з обігу, як і купівля у НБУ ОВДП. Тут слід визнати, що цей напрям вкладання сертифікатів має шанс стати новим конкурентом інвестуванню у виробництво. За останнім прогнозом уряду, наприкінці 2023 року долар очікується у 45,8 грн, і на різниці курсів можна заробити 25%. А за іншим прогнозом, у 50 грн – 37%. Втім, за бажання, ці апетити можна суттєво стримати.
Крім того, навіть у крайньому варіанті, банки зможуть закупити понад $9 млрд, і якщо здійсниться половина, то це під силу золотовалютним резервам. Імовірно, що реальність виявиться десь посередині цих крайнощів. При цьому слід також взяти до уваги, що якась частка сертифікатних грошей неодмінно залишиться в банках невитраченою, наприклад, для підтримки обов’язкових резервів, вимоги до яких зростатимуть разом із пожвавленням економічної активності завдяки скороченню облікової ставки.
І ще. Зачепивши вище тему валютного курсу, варто її трохи розвинути. Обіцянки НБУ, що ставка 25% посприяє розв'язанню проблеми множинності курсів, теж не виправдалися. Вирішення цієї проблеми могло б полягати в тому, щоб залишити тільки фіксований курс, але не простий, а з необмеженим обміном.
Річ у тім, що зараз розмови і дії стосовно допомоги обмежуються лише потребами економіки й бюджету, і менше – грошово-валютною сферою. Кредити МВФ Національному банку часто зводяться до мінімуму для покриття сплати відсотків. Тоді як інвестування у створення середовища сприятливого для відновлення й розвитку має не меншу матеріальну силу, ніж – безпосередньо у виробництво, і до того ж потребує незрівнянно менших витрат. Конкретно йдеться про інвестування в запровадження режиму фіксованого курсу без обмежень десь $20 млрд.
Обґрунтування просте. Грошова база на кінець жовтня становила 734,4 млрд грн (переважно там готівка). Вона показує всю кількість гривень, яку можна витратити одномоментно. Це так звана вузька грошова маса, від якої широка маса відрізняється тим, що ще містить депозити, які одномоментно повністю витратити неможливо.
Якщо припустити, що після оголошення вільного обміну за твердим курсом усі кинуться купувати валюту на всю суму грошової бази, тобто всі гривні, які тільки є, обміняють на долари, то потреба в додаткових резервах НБУ становить 734,4 / 36,6 = $20,1 млрд.
Від цієї відправної точки можна було б починати переговори про допомогу в запровадженні фіксованого курсу. Парадоксально, але легкі масштаби української економіки суттєво полегшують її стабілізацію вже зараз, навіть в умовах війни. З урахуванням цього могла б бути скорегована поточна позиція МВФ – що для нарощування допомог спочатку слід «дочекатися більшої стабільності», оскільки в такий час «є нереалістичним (unfair) сподіватися від української влади розробки і запровадження далекосяжного пакету реформ».
У дійсності ситуація трохи інша – сама міжнародна допомога може суттєво пришвидшити очікувану «більшу стабільність». Такими є рамки шляхів розмороження сертифікатів уже сьогодні. Проте позиція опонента геть інша.
Логіка така: оскільки «наразі активні операції банків відсутні», то поки що сертифікатні гроші немає куди вкладати. А загуде все після війни. Лише тоді «населення та підприємства активніше витрачатимуть кошти.. з початком активної повоєнної відбудови активізуються кредитування та імпорт…». І лише тоді виникне необхідність звернутися і до сертифікатів.
Але й тут є велике але. «Депозитні сертифікати – це наче дамба, яку може прорвати …щойно почнеться активна відбудова економіки. Тоді гривня, яку НБУ абсорбував за допомогою депозитних сертифікатів, виллється в обіг, створюючи додатковий тиск на ціни та курс валют. Це серйозний ризик. Що з ним робити, наразі незрозуміло. Актуального досвіду боротьби з інфляцією після війни немає… надлишкова ліквідність банківської системи [може стати] бомбою уповільненої дії, яка підірве платоспроможність українців одразу після довгоочікуваної перемоги».
Коментарі зайві. Хіба що можна зауважити, що високопарне величання банального підгодовування комбанків сертифікатами: «абсорбцією та стерилізацією ліквідності» – оце дійсно, такого досвіду ніде у світі немає, Як немає і такого, щоб регулятора контролювали ті, кого він регулює.
Заохочувати українців, щоб відбувалося «перетікання коштів із рахунків до запитання в строкові інструменти». Це добре діло, однак для важкої хвороби це легка припарка.
Усе це виглядає як намагання списати на війну і початок, і кінець історії із сертифікатами, щоб більше не було запитань. Ба більше, НБУ спробував додатково обілити сертифікати ще й шляхом підбірки міжнародних порівнянь. У Інфляційному звіті за жовтень, доведено, що в Україні частка депозитних сертифікатів у ВВП є найнижчою, з натяком на висновок, що проблеми сертифікатів не існує.
Тільки от забули додати, що більш показовим є співвідношення між сертифікатами та кредитами, а в цьому аспекті через наднизькі обсяги кредитування, які продовжують скорочуватися, ми найгірші – наприкінці жовтня це співвідношення зашкалювало за 0,39 грн сертифікатів на 1 грн кредитів. Тобто ставка 25% суттєво урізала фактичне кредитування відносно потенціалу та ще й переломила тенденцію до зростання кредитування на протилежну.
До цієї самої серії можна віднести і спробу довести, що й проблеми облікової ставки не існує, спираючись на некоректне порівняння з Туреччиною.
Така потужна кампанія є не найкращим засобом підтримувати свій статус єдиного в Україні «острівця стабільності».
На останок залишається, у зв’язку з пропозицією Національному банку піти назустріч Мінфіну, відповісти на запитання, як далеко знижувати назустріч облікову ставку. За сьогоднішніх форсмажорних обставин, коли інфляційна функція ставки обернулася у свою протилежність, пропонується її обнулити та встановити на рівні 0%, маючи на увазі, що обставини для продовження її звичайного функціювання відновляться пізніше. А негайно – буде надано імпульс реальному відновленню й розвитку після тривалого хронічного пригнічення.