Днями уряд ухвалив рішення щодо запровадження на рівні міністерств та обласних адміністрацій заступників із питань відновлення регіонів, територій та інфраструктури. Відповідну постанову Кабмін затвердив, але наразі документ не опубліковано. Проте головною ідеєю уряд називає прискорення всіх процесів відбудови України. Чим можуть опікуватися зазначені посадові особи та чи дійсно це поліпшить координацію відповідних дій влади на місцях, розбиралася для Mind керівниця департаменту аналітики Інституту аналітики та адвокації Олена Дмитренко.
Читайте також: Відбудова України після перемоги: що маємо робити вже зараз
У контексті відбудови України ключове місце належить питанню ресурсів, оскільки збитки, завдані Україні російським вторгненням, за оцінками Світового банку, ще навесні сягнули $400 млрд. Очевидно, що над фінансовим забезпеченням відбудови Україна працюватиме не один рік та у співпраці з міжнародними партнерами. Крім цього, уже впроваджуються проєкти швидкої відбудови, зокрема цьогоріч планується реалізувати таких проєктів на $14 млрд та апробувати комплексний підхід до відбудови на 6 населених пунктах із 5 різних областей, які постраждали внаслідок російського вторгнення.
Утім, окрім питання ресурсів, над пошуком яких Україна працює фактично з початку повномасштабного вторгнення, важливим залишається вибір підходу до відбудови та її інституційна архітектура.
У публічному просторі неодноразово наголошується на принципі «built back better», тобто мається на увазі, що відновлене має бути кращим, «зеленим», орієнтованим на людину, а не просто зведене замість зруйнованого. Саме тут важливо зрозуміти, як спланувати, організувати й реалізувати відбудову за системним підходом, охопити всі аспекти та заощадити час.
Якщо розглядати концепцію інституційної архітектури відбудови предметно, то ми говоримо про процедури, інститути й процеси, які мають бути визначені та зрозумілі. Одним із перших кроків у цьому напрямку стали визначення профільного Міністерства та Агентства з відновлення, тобто фактично визначення відповідальних виконавців на стратегічному рівні. У забезпеченні процесу ключова роль належатиме електронній екосистемі управління відбудовою, яка, крім іншого, є одним із показових кейсів синергії держави та громадянського суспільства.
Процедурні ж аспекти на сьогодні перебувають у процесі розробки, фактично саме процедури і їхні гаранти є тією складовою, яка забезпечуватиме роботоздатність усієї системи відбудови. Наскільки прозорим буде процес, наскільки неупередженими будуть рішення, якою мірою громада буде залучена до формування політик, як відбуватиметься взаємодія всіх стейкхолдерів тощо – усі ці питання потребуватимуть розв'язання. І зрозуміло, що кейс централізованого вирішення всього й шаблонних рішень, які спускаються згори, – це не український кейс.
Реформа децентралізації показала, що, хоча не кожна громада швидко стала інституційно спроможною та самостійною, рішення, сформовані на місцях, рішення – оптимальні, оскільки вони враховують контекст.
Читайте також: Від кризи до розвитку: Індонезія як приклад відновлення для України
Отже, для нас важливо, аби процедури були гнучкими й виваженими, які дозволяють різним рівням управління координуватися та взаємодіяти з громадою. Один із найважливіших кроків у цьому напрямку – це рішення щодо запровадження посад заступників із відновлення для профільних міністерств та ОВА.
Ідея концентрованої мережі з фахівців із питань відбудови має врегулювати одразу кілька аспектів:
Читайте також: Відновити країну: як виклики нової реальності перетворити на можливості
Хоча запровадження посад заступників із відновлення обговорюється вже давно, остаточне рішення було ухвалене 13 червня. Наразі широка громадськість не має повної інформації щодо того, хто займатиме відповідні посади та які конкретно повноваження вони матимуть.
Втім ми, як представники громадянського суспільства, маємо наголосити на важливості прозорості та підзвітності не лише в діяльності запроваджених посад, а й у самому процесі їх формування та призначення.
Зокрема, доцільним був би відкритий конкурс, рейтингове голосування в громадах або, щонайменше, публічне обговорення НПА, яким призначатимуться відповідні фахівці. І хоча, на нашу думку, це рішення є конструктивним, його впровадження має відбуватися у співпраці з громадянським суспільством.