Відбудова України після перемоги: що маємо робити вже зараз
Стратеги – про народження нової цивілізації, «розтяжки» на шляху, арабоукраїнців та інноваційність
Для відновлення України загалом та імпульсу для зростання економіки та ІТ-індустрії зокрема вкрай потрібен комплекс зовсім не простих рішень. Яких саме? Про це говорили спікери нещодавньої конференції IT Ukraine Legal Conference 2023. Mind занотував найцікавіші думки.
Ганна Маляр,
заступник міністра оборони України:
– Ми сприймаємо війну дуже особисто. Для кожного з нас це особиста трагедія. Але нам варто виходити із цією «ракушки» та оцінювати війну з погляду трансформаційних процесів у світі. Триває еволюційний процес. Ми, як нація, дозріли до рівня свідомості, коли готові раз і назавжди поставити історичну крапку на відносинах із росією. Так співпало, що саме в цей час змінюються геополітичні, трансформаційні, культурні процеси в європейській цивілізації.
Є декілька питань, які і ми, і західне суспільство повинні вирішити протягом цієї війни. Зазнали фіаско всі інструменти протидії війні, які були сформовані після Другої світової. Після тої війни людство постало перед питанням, як можна зупинити таку дикість.
Втім після Нюрнбергу влада жодної держави не була притягнута до відповідальності за злочини агресії. Попри те що всі нібито вдавали, що хочуть боротися з такими злочинами. А війни тривали, декілька десятків одночасно. Але міжнародну відповідальність ніхто не ніс. Цей інструмент не використовувався. Якщо і були вироки міжнародних судових інстанцій – їх виносили тільки за злочини, які виходять із самої агресії: воєнні злочини, злочини проти людяності.
Зараз в України є дуже серйозний шанс створити спеціальний трибунал для притягнення рф до відповідальності. І нарешті взяти на себе політичну сміливість і засудити саме за агресію, а не тільки за злочини, які із неї витікають.
Ще один інструмент – перемовини. Теж свого часу були відпрацьовані як спосіб припинення війни. Зараз вони не працюють. З 2014 року стільки було перемовин... Я навіть за цей час в Голландії встигла закінчити курси перемовника активної фази війни. В цій сфері людство стільки всього винайшло, але нічого не працює. Взагалі.
Третій інструмент – санкції. Схожа «картина».
Тобто на сьогодні в нас немає міжнародних інструментів, які дієво працюють і можуть припинити війну. Тому перше питання, яке ми ставимо перед всім світом: давайте разом знайдемо вихід. Ми готові керувати цим процесом. Це можуть бути не тільки кримінологічні засоби, a й переформатування систем колективної безпеки. Бо вони теж не спрацювали. Жодна міжнародна організація не змогла запобігти війні.
Ще одне серйозне питання – переділ сфер впливу геополітичних центрів. росія не гарантує безпеку, там відбувається мінусова еволюція. У нас навпаки – еволюціонуємо. Зараз ми зайшли в цивілізаційну війну. Переконана, що разом народжуємо новий тип цивілізації: сповідаємо європейські цінності та можемо дати відсіч агресору. На перший погляд, це поєднання непоєднаного, тому що після Другої світової в західному суспільстві була сформована ментальність пацифізму, поваги до всіх, врахування інтересів усіх-усіх.
Зараз західна цивілізація не може захистити себе перед таким варварством, як росія. Вони в шоці, що ми протистоїмо армії, яка більша за нас. Вийти наперед вкрай складно, хіба що технологічною перевагою та нашою мужністю. Тому маємо усвідомити, що стоїмо на піку народження нової цивілізації, яка буде, з одного боку, із західними цінностями, а з іншого – сильною і потужною, яка здатна себе захищати. Думаю, попри всі жахіття, через які проходимо, кожному з нас пощастило, що бачимо цей історичний, епохальний момент.
Валерій Пекар,
викладач Києво-Могилянської бізнес-школи:
– Якщо проаналізувати країни, які після війни отримали шанс на якісний економічний стрибок і змогли цей шанс не змарнували, то побачимо п’ять однакових умов.
Перша – парасолька безпеки. Без неї країна не зможе спокійно розвиватися. Бо інакше більшість ресурсів іде на забезпечення національної оборони. Така парасолька безпеки була розкрита над Західною Європою після 1945-го, пізніше над Японією, Південною Кореєю. І така парасолька після перемоги, безумовно, буде розкрита й над Україною.
Друга – верховенство права. З цим у нас поки що проблеми. Бачимо, що в рейтингу верховенства права Україна навіть не дотягує до 70-го місця. У такі країни інвестори не приходять. Якраз зараз триває судова реформа.
На жаль, суспільство сфокусоване на виживанні під час війни, тож не бачить, що відбувається у судовій системі. А це важливіша річ, тому що із 7000 з гаком суддівських посад в Україні приблизно 3000 вакантні. Це унікальна ситуація. Ми можемо змінити країну, помінявши майже половину суддів. І саме тому зараз іде величезна бійка за ту невеличку кількість стільців в органах суддівського порядку, які визначатимуть, хто будуть ті 3000 суддів, що керуватимуть Україною впродовж наступного покоління.
Третя – економічна свобода. Тут ситуація ще більш жахлива. Станом на 1 січня 2022 року Україна посідала 130-те місце у світі за рейтингом економічної свободи. Країни з таким рівнем не мають шансів відновитися після перемоги. Гарна новина в тому, що уряд це добре розуміє та планує великий пакет змін після перемоги. Хоча, на жаль, не завжди уряд є центром ухвалення економічних рішень.
Четвертою умовою українського стрибка є демократія. Це специфічна умова для України. Не всі країни, які зробили економічний стрибок після війни, були демократіями. Свого часу Японія, Південна Корея були автократіями. А наша ситуація специфічна. У нас середній клас виріс ще до того, як ми підходимо до євроінтеграції та економічного стрибка. Наш середній клас є єдиною соціальною групою, яка створює запит на демократію. Дуже легко було б вбити цей середній клас через негайне запровадження європейських регуляцій, наприклад через скасування тієї системи оподаткування, яка існує сьогодні для ІТ-індустрії.
П'ята умова – людський капітал. У нас є проблеми як з якістю, так і з кількістю. Нам потрібне покоління об'єднаних і впевнених у собі переможців, а не покоління ображених та травмованих переможців. Нам потрібно із цього покоління вичавити полонену спадщину, викривлену історичну пам'ять, радянські уявлення про економіку, державу, право та інші наслідки «совка».
Демографічна проблема буде найбільшою у повоєнній Україні. Зараз соціології кажуть, що 70% (80%, 90%) людей планують повернутися. Ці цифри наразі нічого не означають. Мігранти ухвалюватимуть рішення в майбутньому. Люди, які виїхали з дітьми, мислять не календарними, а навчальними роками. І кожен навчальний рік, схоже, вдвічі зменшує імовірність повернення. Люди будуть дивитися на безпеку, наявність робочих місць, шкіл, садочків, лікарень, можливостей для бізнесу. Але навіть за умови повернення значної кількості людей нам їх не вистачить в економіці. Скоро буде два пенсіонери на одного працівника.
Це означає що нам буде потрібна велика міграція. Українське суспільство навряд чи прийме етнічних українців, які живуть у росії. Значить, приїжджають люди іншої раси, культури, мови, релігії. Значить, нам потрібні дуже потужна мова та культура, щоб дати цим людям можливість асимілюватися. А ще нам потрібна інклюзивність української ідентичності, суспільства, готовність прийняти цих нових людей – афроукраїнців, арабоукраїнців, узбекоукраїнців, якщо та коли вони будуть готові стати новими українцями. Наразі не факт, що суспільство готове на це. Але дослідження відновлення української економіки показують, що саме збереження демократії та готовність прийняти нових людей, є ключовими для розвитку.
Після війни на нас чекає багато викликів і «розтяжок» – протиріч, у яких доведеться знаходити баланс. Наприклад, баланс між короткостроковими та довгостроковими рішеннями. Хрущовки були тимчасовим рішенням після Другої світової війни. Але вони й досі визначають обличчя наших міст. Як каже українська архітекторка Анна Кирій: «Переможці не будують хрущевок. Переможці мають простір свободи для вибору рішень та обирають довгострокові варіанти».
Також є велика суперечність у розвитку проєктів відновлення. Українська влада каже міжнародним партнерам, що Україна має бути у пріоритеті. Партнери чують: «Дайте грошей та нічого не питайте» і наполягають на прозорості та підзвітності. Українське вухо чує: «Ми грошей вам не дамо».
Цей діалог один український філософ назвав спілкуванням автопілота та автовідповідача. Очевидно немає перспективи виходу у третій вимір без застосування принципу Ейнштейна: жодна проблема не може бути вирішена на тому рівні, на якому вона дозріла. Треба додати наступний вимір, і тоді рівняння буде розв'язане. Тобто потрібно додати «точку», якою має стати український бізнес. Він солідарний із владою в питанні українського пріоритету та згодний з міжнародними партнерами в питанні прозорості та підзвітності.
Є ще складніші виклики. Наприклад, вибір у стратегічному трикутнику: відбудова зруйнованого, модернізація, євроінтеграція. Нам вкрай потрібні все ці три «речі». Але поки трикутник нагадує класичний приклад бізнес-шкіл: «Наша лікарня лікує швидко, дешево, якісно. Оберіть будь-які два пункти з трьох». Може бути відбудова з модернізацією, але без євроінтеграції. Тоді отримуємо відсталу країну – просто відновимо, що було в минулому столітті. Може бути модернізація з євроінтеграцією без відбудови – країна в руїнах на 15 років. Нарешті, може бути відбудова з євроінтеграцію… Тут потрібні складні рішення та люди, які готові їх впровадити. Можливо, саме технологічні рішення дозволить це зробити.
Степан Мітіш,
віцепрезидент, голова «EPAM Україна»:
– Майбутнє України – це про інноваційність. Поки що ми перебуваємо в штормі: війна росії проти України, закінчення буму цифровізації та уповільнення зростання світової економіки.
Давайте пригадаємо ковідну кризу. Тоді весь світ вважав, що це буде щось критичне й шокове для всіх. Втім для ІТ-індустрії то були золоті часи. З 2021-го до другої половини 2022 року ІТ як в Україні, так і у світі мало шалене експансійне зростання. Важливо це пам'ятати.
Безумовно, у 2022 році війна була основним чинником уповільнення росту індустрії. Але варто враховувати дещо ширшу картину, бо у другій половині минулого року ми почали бачити й ознаки макроситуації – уповільнення зростання світової економіки. Зараз облікова ставка знаходиться на найвищому рівні за останні 15 років з моменту кризи 2008-го.
2023 рік може бути дуже важким – важчим, ніж 2022-й. Тоді ми по інерції показували зростання. Але впевнений, що ми його прийдемо гідно. Зараз, на мою особисту думку, вплив війни на індустрію вже відходить на другий план (хоча це не надає «апетиту» нашим клієнтам та інвесторам заходити в Україну). Але на перше місце виходять макропоказники та поведінка гравців на глобальному ринку.
Коли гроші дорогі, СЕО бізнесів задаються питанням, а чи варто зараз інвестувати в щось нове, складне, інноваційне. Можливо, ні. Ми спостерігаємо, як багато компаній зараз ставлять на паузу розробку нових інноваційних продуктів. Вони чекають куди піде ринок, чи розвернеться він та чи почне поступово знижуватися облікова ставка. Зараз це б'є по ІТ-індустрії.
З іншого боку, така ситуація не може тривати роками. Будь-який бізнес зараз дуже сильно прив'язаний до IТ. Якщо світові гравці поставить на паузу розробку нових ІТ-систем, то це зробить хтось інший і отримує перевагу. Тому вважаємо, що будемо мати, швидше за все, квартали, а не роки гальмування. Є стримувані очікування, що макропоказники почнуть пом'якшуватися. Сподіваємося, наприкінці 2023-го – на початку 2024 року знову побачимо поштовх до зростання.
У будь якому разі війна закінчиться нашою перемогою. І вже зараз настає той правильний момент, щоб інвестувати нове в майбутнє, інноваційні речі, які нададуть нам перевагу.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
