22 лютого 2024 року – другі роковини повномасштабного вторгнення росії на українські території. Протягом цих двох років захисники тримають оборону та продовжують захищати територіальну цілісність нашої держави. Яких результатів вдалося досягти протягом цього періоду, проаналізував спеціально для Mind військовий експерт Михайло Жирохов.
Переклад англійською підготовлено партнером Mind – Бюро перекладів MK: translations
Читайте також: «Завтра» після війни: чого США очікують від росії в разі перемоги України
Друга річниця російського вторгнення в Україну – це привід не тільки згадати хронологію подій, а й хоча б частково проаналізувати процеси, які відбулися в різних сферах. І перш за все це стосується Збройних Сил.
Станом на лютий 2022 року українська армія вже майже вісім років перебувала у стані війни з рф. Щоправда, весь цей період росіяни намагалися діяти асиметрично – підтримували незаконні збройні формування в Донецькій і Луганській областях, але водночас виступали гарантом виконання Мінських угод у форматі 2015 року.
Але війна все ж таки підтримувала бойові можливості – так, у 2014–2016 роках відбулося шість хвиль часткової мобілізації (що давало можливість сформувати обстріляний резерв особового складу). Після 2015 року були сформовані відразу 15 нових бригад, почалася деяка модернізація озброєння. Хоча, звісно, до стандартів НАТО було дуже далеко, а західні союзники не поспішали передавати ЗСУ зброю і боєприпаси.
Російське вторгнення заскочило армію в напіврозгорнутому стані:
На жаль, тільки в січні 2022 року був ухвалений закон про територіальну оборону, але практичних кроків було зроблено дуже мало.
Водночас військове керівництво було стабільним – у 2021 році був призначений Головнокомандувачем ЗСУ Валерій Залужний, який встиг сформувати стійку вертикаль управління.
Перші дні вторгнення були дуже важкими – росіяни за дуже короткий строк змогли вийти на підступи до Києва, Харкова, Сум та Чернігова, взяти під контроль Південь держави. Але перші ракетно-бомбові удари росіян по місцях постійного базування військових частин, складів виявилися здебільшого холостими, адже буквально за пару днів до вторгнення частини були розосереджені. Найбільш показова в цьому плані ситуація з військовою авіацією – бойові літаки перелетіли (дуже часто вже під ворожими ударами) на запасні майданчики, а транспортні – на аеродроми в Польщі.
Витримати перший удар по більшості напрямків (окрім Півдня та Донбасу) армії вдалося завдяки дуже швидкому стихійному формуванню підрозділів територіальної оборони, куди, крім бійців, які вже мали бойовий досвід, увійшли й прості громадяни. І очевидно, що основну роль зіграли швидкі постачання зброї від західних союзників.
Причому дуже вдало був вибраний асортимент – переважно на той момент це були стрілецька зброя, протитанкові засоби та ПЗРК. Ця зброя була дуже проста в освоєнні навіть тими, хто не мав базової військового вишколу. І це дозволило в перші тижні спочатку зупинити агресора та на початок квітня 2022 року відкинути з Київської, Чернігівської, Сумської областей і від Харкова. Водночас росіяни продовжили наступ на Донбасі та взяли в блокаду Маріуполь.
Після стабілізації ситуації західні союзники почали постачання більш потужного озброєння, зокрема легкої бронетехніки, танків та артилерії (спочатку радянських зразків, а згодом – і західних). Також було відновлено часткову мобілізацію.
Все це потребувало створення нових бригад, яких за дуже короткий час стало багато. За відсутності пунктів постійної дислокації вони формувалися відразу на полігоні та «з коліс» відправлялися на фронт.
Саме тоді були закладені певні проблеми, які «відгукуються» і понині – через два роки. Це перш за все недостатня підготовка та мотивація рядового й сержантського складу, фактична відсутність базової воєнної підготовки в офіцерів. Більшість із них закінчили лише військову кафедру цивільного вишу – та й то, як правило, 10-15-20 років тому. Крім того, недостатнє опанування західних зразків озброєння, які до того ж поставлялися стихійно й тому їхнє обслуговування було (і лишається) величезною проблемою.
Намагання розв'язати проблему підготовки особового складу завдяки відправленню цілих батальйонів на полігони в Європу й роботі з ними місцевих інструкторів виявилося «шляхом в нікуди»: європейці 30 років готувалися до проведення миротворчих операцій і тому нічому не могли навчити українців. Виняток – фахова підготовка розрахунків ППО, танкістів, артилеристів та пілотів.
Однак протягом 2022 року українській армії вдалося провести дві успішні наступальні операції, у ході яких був звільнений Херсон і більша частина Харківської області. Була спланована й наступальна операція на 2023 рік, і для неї почали акумулювати допомогу від Заходу у вигляді бронетехніки та формувати штурмові підрозділи з вмотивованих військовослужбовців.
Але влітку 2023 року наступ на Запорізькому напрямку фактично виявися провальним. З причинами такого результату ще довго розбиратимуться військові різних армій світу.
Факт лишається фактом – цілей операції досягти не вдалось. Далі була вкрай невдала оборона Бахмута та Авдіївки. Все це в цілому призвело до того, що на початку 2024 року Президент кардинально змінив вищий щабель військового керівництва. Так, на посаду Головнокомандувача ЗСУ він призначив командувача Сухопутними військами генерала Сирського.
Таким рішенням Президент висунув, по-перше, завдання – сформувати стратегію війни на 2024 рік. А крім того, дав публічні вказівки, які передбачали:
Отже, перед Сирським стоїть величезна кількість завдань, успішне виконання більшості з яких залежить не тільки від внутрішньої перебудови країни «на військові рейки», а й від зовнішніх чинників.
На цьому тлі росіяни просуваються вперед, хоча й доволі повільно. Крім того, очевидно, що росія може готуватися до подальшого посилення наступу навесні. І це в умовах, що законопроєкт про продовження надання пакетів військової допомоги Україні залишається предметом передвиборчих дискусій за океаном і ще досі знаходиться на розгляді в Конгресі США.
Хоча Європа потихеньку «прокидається» і вже оголошено про низку пакетів підтримки з боку таких країн, як Німеччина, Швеція, Фінляндія, Нідерланди, Латвія, Естонія. Крім того, до європейських країн також додалася ще й Канада. Якщо підсумувати всі ці фактори, очевидно, що вони матимуть вплив на українську стратегію на цей рік. А це своєю чергою вплине на те, як Україна реалізовуватиме свої плани у 2024 році.