У червні минулого року президент України Володимир Зеленський підписав Закон про заборону ввезення та поширення книжок із росії та білорусі, що стало одним із вирішальних кроків на шляху до розв'язання проблем національної видавничої сфери. Проте все не так просто – починаючи з іще не ухвалених підзаконних актів, які дадуть інструменти для реалізації цього Закону, і закінчуючи активною діяльністю книжкових піратів. Очільниця Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій, д.ю.н., професорка кафедри інтелектуальної власності та інформаційного права КНУ імені Тараса Шевченка Олена Орлюк розповіла Mind, які ризики створюють порушники прав інтелектуальної власності та навела судові кейси щодо захисту авторських прав.
Серед українців досі побутує думка про те, що з моменту написання та друку книжки вона стає суспільним надбанням – а якщо тексти дійсно вартісні, то автор і так зможе монетизувати свою популярність. Звісно, прихильники цієї «теорії» не вдаються в подробиці щодо того, як саме автор має заробляти притаманні кошти, і зручно забувають про те, що будь-яка праця має оплачуватися. Щобільше, кожна книжка з'являється на світ зусиллями великої команди людей, серед яких – редактори, перекладачі, верстальники, ілюстратори, технічні працівники та маркетологи. Додайте до зарплат усіх цих спеціалістів сплачені роялті, податки в національний бюджет та вартість матеріалів для друку – і ще один аргумент про невиправдано високу ціну сучасних українських видань, яким часто оперують свідомі споживачі контрафактної продукції, розіб'ється вщент.
Питання про те, чому наше суспільство досі не інтегрувало високі стандарти поваги до об'єктів інтелектуальної власності, вартує окремого ґрунтовного дослідження. Тож наразі сфокусуюся на невтішних наслідках. Точні цифри на цей момент назвати неможливо, проте 2021 року на контрафактну літературу припадало 30–35% книжкового ринку України – інакше кажучи, добросовісні видавці втрачали третину своїх прибутків.
Збитки від піратства не обмежуються лише фінансовими показниками – йдеться про не менш болісні репутаційні втрати, які існують на кількох рівнях. По-перше, це стосується внутрішнього споживача, який не знайомий із феноменом контрафакту й піратства та не вміє відрізняти підробки. Припустимо, що він купує піратську книжку без розуміння її походження та щиро переконаний: книжка створена вказаним на палітурці видавництвом, а низька ціна – це просто розпродаж. Уявляєте розчарування читача, коли всередині на нього чекає урізана версія твору, яка надрукована на низькоякісному папері, блідим нерозбірливим шрифтом та ще й з помилками? Навряд чи в майбутньому він ризикне купувати справжню продукцію видавництва, під яке мімікрували пірати.
По-друге, страждає репутація національних видавців на міжнародному книжковому ринку. Адже після численних випадків нелегального видання того чи іншого тексту в Україні іноземні колеги починають ставити собі запитання: а чи виконуватимуть представники українського бізнесу всі умови укладеного договору? Тож діяльність піратів має набагато більш далекосяжні наслідки, ніж може здатися на перший погляд. І шкодить вона не лише книжковій галузі, а й усій українській культурі, економіці та бренду України як інвестиційно привабливої держави.
А відсутність гідної оплати праці означає нестачу ресурсів і мотивації для подальшого розвитку – видавничого бізнесу загалом та письменників (які часто є й лідерами громадської думки) зокрема. Водночас недоотримані галуззю кошти автоматично перетворюються на недоотримані бюджетом податки та нестачу робочих місць. Нарешті менш очевидна, проте так само важлива річ: масове порушення прав інтелектуальної власності – це перешкода на шляху до нашого повноцінного членства в ЄС і вагомий антиаргумент для іноземних інвесторів, які завжди зважають на позицію країни в Міжнародному індексі IP.
Отже, що робити, якщо правопорушення вже сталося? Чи часто українські правовласники звертаються до суду? Насправді ні. По-перше, не в усіх вистачає для цього ресурсів, насамперед часових і фінансових. По-друге, є альтернативний інструмент вирішення спорів, який наразі активно розвивається у нашій державі – медіація (та це тема для окремої колонки). Однак попри все окремі позитивні кейси захисту прав авторів та видавців у суді таки існують.
Наприклад, це справа №757/53177/17-ц, у межах якої відповідач незаконно опублікував на вебсайті 8 підручників ТОВ «Учбово-видавничий центр «Школяр». У підсумку суд зобов’язав відповідача не відтворювати й не розповсюджувати ці підручники, а також сплатити компенсацію в розмірі 256 000 грн. Приблизно тоді ж видавництво подало позов про захист авторського права до іншого відповідача й знову виграло: суд призначив стягнути компенсацію за порушення права на використання творів у розмірі 332 989,86 грн (справа №127/23941/20).
Своєю чергою в межах справи №348/1532/19 відповідач незаконно (без отримання згоди та укладання відповідного авторського договору) використав для написання книжки частину твору позивача, опублікованого в загальному доступі в інтернеті. Щобільше, книжка відповідача розповсюджувалася на комерційній основі через мережу книгарень та інтернет-магазинів. За підсумками судового розгляду правопорушника зобов'язали сплатити позивачу потроєну суму авторської винагороди (182 724,84 грн), а також компенсувати моральні збитки в розмірі 10 000 грн.
Безумовно, Україні слід подбати про вдосконалення правових механізмів захисту інтелектуальної власності, включно з розробкою системи співмірних покарань. Якщо говорити про законодавчі зміни, то насамперед доцільно було б доповнити Кримінальний кодекс, запровадивши безальтернативне знищення контрафактної та піратської продукції, а також обладнання та сировини, що використовується для її виробництва (стаття 176). Крім того, варто суттєво збільшити штрафи та відновити покарання у вигляді позбавлення волі за виробництво контрафактної продукції (стаття 229), а також притягувати до відповідальності осіб, які сприяють продажу піратських копій, зокрема рекламуючи їх.
На кого орієнтуватися? Наприклад, на Іспанію, яка 2015 року провела реформу свого кримінального кодексу та запровадила нові положення щодо IP. Одна з нових статей (270) криміналізувала дії тих, хто активно сприяє доступу до захищених авторським правом творів, розміщених в інтернеті без дозволу правовласників, надаючи секретні списки гіперпосилань. Тоді ж було конкретизовано поняття прямої та непрямої фінансової вигоди як елементів основного злочину. Своєю чергою це дозволило мінімізувати розбіжності в судовій практиці та поширити сферу застосування кримінального законодавства на ситуації, у яких прибуток генерується шляхом, що безпосередньо не пов’язаний з правопорушною поведінкою. Якщо ж дії порушника не спрямовані на отримання прибутку, але завдають матеріальної шкоди авторам, такі справи розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Інші країни, які можуть стати role model у цьому контексті – Португалія, Швеція та Данія. Всі вони ідентифікують злочин піратства в авторському праві кожного разу, коли відбувається несанкціоноване використання виключних прав автора будь-яким зі способів, передбачених національним законодавством, незалежно від того, чи мав намір порушник отримати економічну вигоду. Інакше кажучи, криміналізація піратства авторського права ґрунтується винятково на вчиненні правопорушної дії – і не важливо, чи хотів правопорушник збагатитися, чи просто «випадково» завантажив книжку на піратському ресурсі.
Якою б суворою чи недосконалою не була правова система, без належної IP-культури попит на піратську продукцію так само існуватиме – а пірати знаходитимуть нові й нові лазівки для поширення своїх товарів та уникнення відповідальності. Так, після початку повномасштабного вторгнення популярність української книжки зросла, а наші видавці успішно освоюють нішу, яку традиційно займала друкована продукція держави-терориста. Однак ситуація з книжковим піратством залишається приблизно на тому самому рівні. На жаль, цікавість до всього українського не тотожна цікавості до всього оригінального. І IP офіс систематично працює над тим, щоб вилучити із цього формулювання частку «не» – та викорінити надзвичайно шкідливий і живучий стереотип про те, що «митець має бути голодним».
Змінити усталену ситуацію складно, але можливо. Команда УКРНОІВІ та партнерів – Українського інституту книги й Української асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів запустили інформаційну кампанію ANTI-PIRACY: BOOKS: проведення флешмобів, публікація пізнавальних відеороликів, де розповідають, як російські підробки знищують українську історію та книговидавничу галузь, як відрізнити підробку від оригіналу, а також як діяти та куди звертатись, якщо натрапили на контрафакт.
Важливо донести до широкого загалу українців думку про те, що автор і правовласник гідні поваги, а купівля оригінальних книжок за ринковою ціною – це єдина опція для цивілізованого суспільства, яке власною кров'ю виборює право називатися європейським.