В Україні діють десятки програм психологічної підтримки для військових та їхніх родин. Але як зрозуміти, що саме потрібно конкретній людині – індивідуальна терапія, групові зустрічі чи ресурсні практики? Суб’єктивні відчуття не завжди дають чітку картину. Тому все більшого значення набувають інструменти цифрової діагностики, які дозволяють виміряти психоемоційний стан і приймати рішення на основі даних. Про те, як ці інструменти працюють на практиці і як вони впливають на реабілітацію, Mind розповів Максим Рабінович, CEO Healthy Mind.
Фізичний біль можна побачити або описати, а реальний психоемоційний стан дослідити значно складніше. Особливо, коли йдеться про військових, зокрема після полону, та родини полонених, загиблих, зниклих безвісти. Але саме цей стан впливає на подальшу якість життя, рішення та мотивацію досягати цілей.
В Україні за останні три з половиною років з’являється все більше громадських організацій, які реалізують програми психологічної підтримки. Коли спеціалісти працюють із людьми, що пережили втрату, війну чи складні травматичні події, важливо не лише слухати, а й мати інструмент, який точно покаже: що саме зараз потрібно цій людині? Чи йдеться про ПТСР, тривогу, виснаження чи про щось інше?
Сучасні інструменти з оцінки психологічного стану дозволяють отримати не «у середньому все нормально», а чітку аналітику. Наприклад, чи присутні у групі учасників високі показники тривожності, які є ризики залежностей, чи потрібна глибша психотерапевтична допомога. Там, де людина потребує уваги, – інструмент це покаже.
Одне із завдань більшості наявних реабілітаційних програм – вміти вчасно помітити біль, навіть якщо про нього не говорять напряму. Перед стартом роботи організатори можуть запропонувати учасникам спочатку пройти чекап психоемоційного стану.
На прикладі проєкту підтримки оборонців Маріуполя та їхніх родин «Серце Азовсталі», які понад рік використовують систему оцінки психоемоційного стану Healthy Mind, можна побачити як такий підхід економить час. Для учасника це займає в середньому 8 хвилин, а в результаті він бачить зацифрований профіль свого ментального стану, чи є в нього симптоми ПТСР, депресії, тривоги, схильність до певних видів залежностей тощо. А також отримує персональні рекомендації: від практик для самодопомоги до спрямування до спеціаліста певного напряму.
Організатори проєктів бачать при цьому лише знеособлену аналітику по групах. Тож психологи після первинної базової діагностики (замість довготривалого аналізу після трьох-чотирьох зустрічей із кожним) уже на початку роботи мають чіткі орієнтири, а не «оцінку настрою». Вони спираються на конкретні індикатори психоемоційного стану. Коли учасник бачить результати, які точно описують його стан, з’являється довіра. А коли організація має якісні показники змін до і після – з’являється обґрунтування ефективності програми. Це допомагає не лише у звітності донорам, а й у стратегічному плануванні.
Психологи ГО «Серце Азовсталі» мають певну методологію роботи з різними категоріями: захисники, рідні загиблих або полонених. Для кожної категорії ці методології різні. Однак і в межах однієї категорії в різних групах можуть спостерігатися різні психологічні стани. В одній групі варто приділити більше уваги роботі з ПТСР, в іншій – з безсонням або тривожністю. Тож, коли вони мають розуміння, з чим саме потрібно працювати зараз, тоді вони можуть оперативно коригувати програму: залучати потрібних спеціалістів, змінювати формат чи пропонувати адресну підтримку. А значить, підвищити ефективність реабілітаційної програми.
По суті чекап психоемоційного стану допомагає говорити з учасниками однією мовою: без домислів, на основі результатів. І він не є заміною клінічної діагностики терапії, але може стати точним індикатором того, що відбувається з людиною. Якщо можна щось оптимізувати, то варто пробувати це робити за допомогою інноваційних інструментів. Головне при виборі цифрових рішень, дізнаватися, чи адаптовані вони під український контекст і чи мають наукову основу.
Чекап психоемоційного стану не замінює терапії, але стає надійним орієнтиром для психологів і самих учасників програм. Він допомагає побачити проблему швидше, надати допомогу адресно й підтвердити ефективність програм фактами, а не лише враженнями. У підсумку – більше довіри, менше припущень і краща якість підтримки для тих, хто її потребує.