Уже четвертий рік українці зустрічають свята зі змішаними почуттями. Атмосфера Різдва та Нового року втратила казковість, адже водночас ми відчуваємо біль, втрати й тривогу. Це питання постає майже в кожній родині: чи припустимо радіти та святкувати, коли в країні триває війна? Чи не зраджуємо ми своїх захисників і тих, хто втратив рідних, дозволяючи собі святковий вечір у колі близьких?
Свято сьогодні – це не лише про веселощі. Це про пам’ять і вдячність, про традиції та підтримку, про можливість зберегти людяність. Радість не означає байдужість, наголошує в колонці для Mind керівниця навчального напрямку «СвіТи» ГО Kids of Ukraine Світлана Крот.
Радість є життєво необхідною, щоб мати сили йти далі, допомагати, боротися, жити. Святковий вечір у колі близьких – це спосіб нагадати собі, заради чого ми тримаємося. Це не зрада, а навпаки – підтвердження того, що життя триває, і ми не дозволяємо війні відібрати в нас усе.
Попри дискусії про те, чи «на часі» свята під час війни, для дітей Різдво й Новий рік залишаються не формальною подією, а внутрішньою потребою. Війна є, і ми всі про це пам’ятаємо. З іншого боку, зростає покоління, яке так само має право на свято, на казку й на те, щоб бути щасливими попри те, що навколо них відбувається.
Саме через ритуали й традиції в дітей формується здорова психіка та відчуття стабільності у світі, який постійно змінюється. У розмовах із дітьми я дедалі частіше чую бажання бути в колі близьких і рідних, особливо бабусь та дідусів. Для багатьох мрія зараз – зустріти Новий рік, як раніше, у колі всієї родини. Ця, на перший погляд, проста потреба сьогодні стає символом втраченої нормальності та сильного бажання повернути саме стосунки й зустрічі, які зараз у більшості проходять на відстані.
Хочу звернути увагу на важливість спільного планування, адже через війну немає горизонту планування – як і розуміння, що буде далі. У таких обставинах завдання дорослих – бути точкою опори, навіть якщо вона зовсім невелика. Це можуть бути прості повторювані речі, які не змінюються з дня на день.
Для підлітків стабільність – не абстрактне поняття, а базова потреба. Коли батьки обіцяють щось на завтра й дотримуються слова, дитина відчуває: у мінливому світі є речі, на які можна покластися. Саме так формується відчуття передбачуваності, хоч і мінімальне, але необхідне.
Навіть маленькі ритуали – ялинка, прикрашений простір, символічні подарунки – залишаються важливими. Вони допомагають дітям відчути, що майбутнє все ж існує, а мрії можна не лише озвучувати, а й планувати. Саме тому раджу дотримуватися традиції спільного планування та мрій напередодні Нового року, адже це повертає відчуття контролю й перспективи там, де панує невизначеність.
Ще одна тенденція, яку дедалі частіше помічають психологи, – зміна ролі дитини у святі. Якщо раніше діти радше чекали на заздалегідь підготовлений сценарій від дорослих, то тепер усе частіше хочуть бути співтворцями процесу. Діти запитують, чи можуть самі вигадати формат, запропонувати ідеї, вирішити, яким буде цей день. Для них це вже не просто про святкування, а про відчуття залученості й впливу.
Можливість щось придумати й реалізувати стає способом повернути собі контроль у реальності, де багато рішень ухвалюються без них.
У цій самостійності – не каприз і не примха, а природна реакція на нестабільність і потреба відчути: я можу обирати, я можу впливати, я тут не просто спостерігач. У цьому бажанні самостійності я бачу не лише адаптацію до нових умов, а й спробу повернути контроль над власним життям.
Діти по-різному реагують на зміни, проте завжди ключовим залишається не сам формат свята, а те, як з ними про це говорять. Відмова від свят без пояснень може мати для дитини значно глибші наслідки, ніж здається дорослим. У таких ситуаціях з’являються образа й розчарування, а інколи дитина починає шукати причину в собі. Вона може вирішити, що зробила щось не так або «не заслуговує» на святкування, особливо коли бачить, що в інших родинах свята все ж відбуваються.
Проблема в тому, що діти не завжди здатні самостійно зрозуміти контекст – складну фінансову ситуацію, втому дорослих, відсутність когось із близьких чи постійні зміни в житті родини. Коли контекст не проговорюється, тиша заповнюється фантазіями й самозвинуваченням. Саме тому важливо прямо й чесно пояснювати, що рішення не святкувати або змінити формат свята не пов'язано з поведінкою чи цінностями дитини. Без такої розмови може формуватися відчуття виключеності – ніби дитина випадає із загального досвіду, який для інших є звичним. Це поступово підсилює відчуття самотності й дистанції від родини та світу загалом.
Натомість навіть проста розмова й мінімальна форма спільного проведення часу допомагають зберегти головне – відчуття приналежності й безпеки. Варто не забувати, що святкування немає жорстких рамок. Для дитини святом може стати зовсім інше – піти разом на каток, провести вечір у колі рідних, які поруч, подивитися фільм чи приготувати щось разом. Головне – щоб це було проговорено й прожито спільно.
Через відсутність діалогу порушується базова потреба дитини – потреба приналежності. Діти дуже часто обирають саме її, а також потребу в любові – як відчуття прийняття, включеності у простір і стосунки. Коли цього бракує, виникають «емоції зі знаком мінус», які можуть закріплюватися надовго.
Ці непроговорені переживання не зникають самі по собі. Вони мають властивість повертатися вже в дорослому віці – у вигляді гіперкомпенсації, внутрішніх конфліктів і складнощів у побудові власної родини. Дитина згодом буде формувати так само свою родину, і те, як вона пережила свята в дитинстві, напряму впливатиме на її поведінку та рішення в майбутньому.
Досить часто ці запитання навпаки постають найбільш гостро. «Чому тато не вдома на свято?», «Чому лунає повітряна тривога, коли має бути свято?» Уникання цих розмов – хибна стратегія. Навпаки, дитині важливо отримати чесну й зрозумілу відповідь, яка не руйнує відчуття безпеки.
Пропоную скористатися простою схемою, що допомагає зберегти відчуття безпеки: факт, емоція, підтримка. Наприклад: дорослий може сказати, що йому сумно через переїзд або неможливість святкувати так, як раніше, але водночас наголосити: «Ми зараз тут, ми можемо бути в безпеці, ми можемо з тобою щось вигадати разом».
Ключове – не замовчувати та не фантазувати. Дитина повинна чути правду про обставини, але відповідно до її віку. Для молодших пояснення прості й конкретні: «Ми переїхали, бо тут безпечно», «Тато зараз не може приїхати, він нас захищає». Старшим підліткам можна давати більше деталей, говорити про складні почуття, сумніви й невизначеність, залучати до планування свята або обговорення планів на майбутнє.
Важливим є і чесне проговорювання власних емоцій батьків – але без перевантаження дитини. Треба пояснювати дітям, що мені також буває сумно, що я також плачу. І це нормально, що дорослі можуть плакати. Але, навіть коли я сумую, я завжди люблю тебе. Так дитина розуміє, що переживання дорослих не руйнують любов й опору, і що в цих переживаннях дорослих діти не винні.
Водночас важливо не лише визнавати свої почуття, а й не переносити їх на дитину. Нормально визнавати свої емоції, але плакати протягом цілого дня – теж нормально. Це знак того, що вам потрібно подбати про своє ментальне здоров’я.
Якщо дорослий стабільний і «в ресурсі», дитина теж матиме опору. Натомість фальшиві обіцянки на кшталт «ми скоро повернемося додому» або «тато через два тижні повернеться» можуть зруйнувати довіру, якщо не справдяться.
Правильний баланс між правдою, емоційною підтримкою та віком дитини допомагає зберегти відчуття безпеки навіть у складні часи, дозволяє святу бути місцем тепла й стабільності, а не джерелом тривоги.
Важливо не лише те, що говорити дітям, а й чого варто уникати. Часті обіцянки, які неможливо виконати, або постійне нагнітання лише підсилюють тривогу. Діти дуже чутливо реагують на стан батьків: коли дорослий постійно перебуває в напруженості або демонструє страх, це швидко передається й дитині.
Тому батькам важливо подбати про своє ментальне здоров’я та не перекладати емоційний тягар на дитину. Якщо ви відчуваєте, що вам погано, і не можете вирішити це самостійно, треба звернутися до психолога. Дитина – це не ваш психолог.
Ще один ключовий момент – відповідність пояснень віку дитини. Інформація має бути чесною, але дозованою: без зайвих деталей, з проговорюванням фактів і визнанням емоцій. Водночас дитина має відчувати опору й захищеність. Навіть у складних обставинах дитині важливо розуміти, що вона в безпеці, о її почуттях знають.
Не менш руйнівними для психологічного стану дітей є знецінення та порівняння. Коли дитячі переживання ставлять «на ваги» з дорослими проблемами або використовують як аргумент у вихованні, це руйнує відчуття безпеки. Фрази на кшталт «що там твої труднощі, коли в мене таке на роботі» або «якби ти краще поводився, ми б святкували Новий рік» можуть залишити глибокий слід. У такі моменти дитина починає сприймати себе як причину сімейної напруженості.
Натомість варто слухати дитину, визнавати її переживання та показувати, що її почуття важливі: «Я тебе розумію, дякую, що ділишся зі мною своїми переживаннями». У такому середовищі дитина не замикається в собі й не шукає підтримки деінде. Не важливо, що саме ви оберете: святкувати чи не святкувати. Важливо те, як ви зможете говорити про це зі своєю дитиною.
Наприкінці статті хочу наголосити на важливості турботи про себе та пошуку внутрішнього ресурсу навіть у складні часи. Потрібно пам’ятати, що любов до себе, піклування про своє ментальне та фізичне здоров’я дозволяє не лише підтримувати себе, а й створювати безпечне середовище для дітей.
Будь-які події мають сенс лише тоді, коли ми шукаємо в собі ресурс. Я всім бажаю знаходити цей ресурс, щоб відчувати себе хоч трішки щасливішими, надихати інших і зберігати внутрішню стійкість. Якщо ти любиш життя, завжди можна знайти щось, що тримає на плаву навіть у складний час.
Ці прості настанови стають особливо актуальними під час свят, коли діти та дорослі прагнуть відчути тепло, радість і безпеку. В умовах війни та невизначеності важливо пам’ятати: свято – це не лише прикраси та подарунки, а й моменти підтримки, взаєморозуміння та спільного переживання радості. Свята – це не лише прикраси та подарунки, а й можливість бути разом, підтримувати одне одного та розділяти маленькі радощі. Саме це допомагає дітям і дорослим відчувати теплоту та спокій навіть у непрості моменти.