Контактуючи з митницею, бізнес рік у рік стикається з тими самими проблемами: черги на кордоні, недостатня прозорість і відкритість у роботі митних органів, складність самих правил, неоднакове застосування законодавства та можливість його суб’єктивного трактування, фінансова обтяжливість процедур, включно з додатковими витратами на супровід, простої, спори тощо. Про суттєві складнощі у взаємодії свідчать також й останні опитування підприємців.
Митне оформлення в Україні досі є довгим, дорогим, непередбачуваним і суб'єктивним. Проблеми накопичуються, а недовіра бізнесу до Державної митної служби (ДМС) лише посилюється.
У чому корінь проблем та чи може вирішити усі складнощі у взаємодії з митними органами новий Митний кодекс, який створюється на основі відповідного кодексу ЄС, Mind пояснив Роберт Зелді, керівник експертної групи проєкту «АККОРД», керуючий партнер адвокатського об'єднання Delta International Law.
Рівень довіри до митних органів на початок 2026 року ми б оцінили як 4 з 10 за 10-бальною шкалою. Це не рівень повної недовіри, але й явно не рівень інституції, яку бізнес сприймає як стабільного та передбачуваного партнера.
З одного боку, митниця вже не асоціюється з вертикально інтегрованою системою корупції попередніх років у тому вигляді, у якому вона існувала раніше. З іншого – підстав говорити про системне подолання корупції та зловживань наразі немає.
Публічні кейси останніх двох років радше свідчать, що корупційні ризики значною мірою змістилися на регіональний рівень: НАБУ і САП у 2024–2025 роках розслідували схему «купівлі» керівних посад у кількох митницях, а в січні 2026 року НАБУ під час обшуків на Волинській митниці у справі щодо можливих зловживань 2022–2024 років, виявило понад 800 тис. валюти готівкою.
Другий компонент, який формує недовіру до митних органів, управлінський. Митниця досі значною мірою працює в логіці суцільного контролю та фіскального тиску, а не диференційованого ризик-менеджменту. Це особливо видно у спорах щодо митної вартості: за даними самої Держмитслужби, протягом 2022–2025 років у 9 з 10 випадків суди визнають протиправними оскаржені бізнесом рішення щодо коригування. При цьому опитування бізнесу свідчать, що відсоток бізнесів, для яких коригування митної вартості стало проблемою, з 2022 до 2024 року зросло з 37% до 60% (митний індекс Європейської Бізнес Асоціації).
Окремим чинником низької довіри залишається й недостатня прозорість самої Держмитслужби. На відміну від практики ЄС, у публічній звітності митниці переважають фіскальні показники, насамперед виконання плану надходжень, тоді як операційні метрики, які справді важливі для бізнесу, як-от реальна швидкість оформлення, якість сервісу, сприяння торгівлі та передбачуваність процедур, не подаються або подаються у вигляді, що не дає можливості об’єктивно оцінити стан справ.
Показово, що навіть загалом нейтральні дані, наприклад показники зовнішньої торгівлі, якими користувався не тільки бізнес, а й державні установи, перестали публікуватися через фантомні страхи воєнного періоду – або радше, як зручний привід.
Гострою є також проблема необґрунтованого коригування митної вартості продукції, перекласифікації товарів і донарахування митних платежів при проведенні постаудиту. Але її суть не в самому факті митного контролю: у всьому світі митниця перевіряє митну вартість, класифікацію товарів і правильність сплати платежів, і сам по собі цей контроль не є проблемою для бізнесу. Ключове для компаній не уникнути контролю, а наперед розуміти правила гри.
Проблема виникає тоді, коли контроль здійснюється непередбачувано, без сталої практики та довіри до механізмів перегляду рішень. Саме це бізнес і бачить в Україні.
Цю недовіру добре показує вже сама поведінка бізнесу. Наприклад, в адміністративному порядку до центрального апарату надходять лише кілька сотень скарг на рішення щодо митної вартості, водночас у судах щороку розглядаються в десятки разів більше справ із того самого питання. Тобто бізнес переважно не вірить, що митна система здатна об’єктивно переглядати власні рішення.
Не краща ситуація і з інструментами, які мали б забезпечувати передбачуваність ще до виникнення спору. Попередні рішення з питань митної вартості, які прямо передбачені (ще) чинним Митним кодексом, ніколи фактично не запрацювали. Попередня інформація з класифікації формально існує, але її практична цінність часто вихолощується настільки загальними або нечіткими описами товарів, що бізнесу складно реально покластися на такі рішення (щасти тому, хто захоче прокласифікувати свій товар, зважаючи на опис у рішенні: «демонтаж, переробка, сортування, відход, холод» або «комплект обладнання аквапарку» – це реальні приклади з порталу).
У підсумку проблема полягає не в тому, що митниця контролює, а в тому, що бізнес не може завчасно отримати зрозумілу позицію держави, а якщо виникає спір, не розраховує на швидкий і неупереджений перегляд.
Кабмін наприкінці серпня 2025 року підтримав проєкт нового Митного кодексу та направив його на оцінку Європейській комісії. Документ, розроблений Мінфіном і ДМС за підтримки експертів ЄС, має на меті повну синхронізацію митних процедур України з європейськими стандартами.
У проєкті нового Митного кодексу справді видно великий обсяг роботи з наближення до Митного кодексу ЄС, але проблема в тому, що ця імплементація є нерівномірною: швидше просуваються рішення, які посилюють контроль і дискрецію митниці, а механізми, що мали б підвищувати правову визначеність для добросовісного бізнесу, або послаблюються, або відкладаються.
Наприклад, під приводом наближення до МК ЄС із проєкту прибираються процесуальні гарантії взаємодії між декларантом і митницею у спорах щодо митної вартості. Але в Україні при цьому немає тих допоміжних інструментів, на яких фактично тримається європейська система: немає збірника практики (у ЄС цю роль виконує Компендіум з митної оцінки), сталої інтегрованої практики Суду справедливості ЄС як джерела однакового тлумачення, а українська судова практика роками будувалася саме на чинних нормах кодексу. Якщо прибрати наявні процесуальні запобіжники, не створивши натомість нових, це не модернізація, а повернення до старої моделі початку 2000-х, де питання митної вартості просто стає широковживаним способом адміністративного тиску.
Інший приклад: з проєкту нового Митного кодексу пропонується прибрати чинне обмеження тривалості митного оформлення в чотири години як таке, що не відповідає європейській моделі. Формально це дійсно гармонізація з МК ЄС, але для бізнесу питання не в тому, чи є в кодексі саме така цифра, а в тому, чи буде оформлення швидким і передбачуваним на практиці.
Якщо в ЄС понад 97% декларацій без спрощених процедур оформлюються менш ніж за годину, а в Україні цей показник становить ледве 40%, то просте скасування часового орієнтира без одночасного запуску автоматизації, прозорих KPI, жорсткого управління ризиками та сервісних стандартів є не реформою чи зближенням з ЄС, а узаконенням наявної повільності.
Тому в логіці проєкту нового МКУ є значний ризик, що він зробить митницю сильнішою, але не зробить систему передбачуванішою для добросовісного бізнесу.
Доцільно, але лише за чітких запобіжників. На рівні принципу така модель є виправданою. У більшості країн ЄС митні органи мають правоохоронні або квазіправоохоронні повноваження у сфері виявлення, припинення та розслідування митних правопорушень і митного шахрайства, оскільки транскордонна злочинність потребує спеціалізованої експертизи, якої неспеціалізовані правоохоронні органи часто не мають.
Наприклад, співробітники функціональних підрозділів СБУ, які протидіють контрабанді, дуже часто проходять курси митних брокерів, що, правда, не сильно допомагає, як свідчить стан справ. Це стосується як схем із митною вартістю, класифікацією товарів за митним тарифом і походженням товарів, так і складних багатоланкових схем із транзитом, фіктивними документами та підміною товарів.
Український досвід криміналізації контрабанди лише підтверджує цю логіку – кількість вироків залишається низькою, немає прикладів припинення масштабної контрабанди або викриття організованих груп, а також відсутні кейси з нейтралізацією складних «інтелектуальних» схем. Єврокомісія у звіті про розширення за 2025 рік прямо пов’язує спроможності митниці захищати фінансові інтереси ЄС з повноваженнями на розслідування митного шахрайства.
Водночас на практичному рівні надання таких повноважень нинішній митниці без завершення внутрішньої реформи було б, безперечно, ризикованим.
Тому питання полягає не в тому, чи потрібні митниці такі повноваження, а в тому, за яких умов їх надавати. А саме: після реального, а не формального перезавантаження кадрів, з дієвим внутрішнім контролем, зовнішнім наглядом, чітким процесуальним розмежуванням і мінімізацією можливостей для зловживань. Інакше існує ризик, що нові повноваження лише підсилять старі практики.
Було б неправильно стверджувати, що митниця не завдає втрат контрабандним і «сірим» схемам: порушення виявляють, товари вилучають, штрафи за окремі порушення сягають сотень мільйонів гривень.
Найбільша проблема в тому, що хоча контрабандисти та «сірий» імпорт, безумовно, несуть втрати, але легальний бізнес значно частіше стикається з митницею як із щоденним адміністратором і тому гостріше відчуває затримки, додаткові вимоги та конфлікти під час митного оформлення.
Через це в практичному вимірі складається враження, що митниця досі краще вміє ускладнювати життя тим, хто перебуває в полі офіційного оформлення, ніж вибірково й системно виводити з ринку справді ризикові схеми.
Але для зміни цього митниці потрібно не впровадження європейських ІТ-систем і нового МК, а зміна парадигми мислення: не поводитися як дільничний радянських часів, який зупиняє всіх підряд «про всяк випадок», а працювати як аналітична служба, що б’є точно по справді небезпечних схемах, там, де є реальне ухилення від податків, ризики для безпеки чи проблемної якості імпорт.
На жаль, такої зміни не буде, доки Мінфін і публічний дискурс вимагають від митниці лише одного – ще більше грошей до бюджету, зводячи її роль до касира, тоді як у європейській моделі митниця давно виконує значно ширшу функцію – захисту ринку, безпеки ланцюгів постачання та сприяння доброчесній торгівлі.