Бекграунд: Автор книги Джо Стадвел – репортер Financial Times, засновник та головний редактор журналу «China Economic Quarterly», а в минулому – директор консалтингового агентства «Dragonomics». Він понад 20 років працював журналістом в Азії, завдяки чому досконало вивчив усі тонкощі східного управління. У першій його книзі, яка має назву «Китайська мрія» (2002 рік), розповідається про інвестиційні хвилі, які мали місце у Китаї в 90-ті роки ХХ століття. Наступна книга виходить у 2007 році під назвою «Хрещені батьки Азії», де розповідається про провали економічного розвитку країн Південно-Східної Азії. І нарешті у 2013 році світ побачила книга «Чому Азії вдалося?». Вона увійшла до списку найкращих бізнес-книг за версією «Financial Times», стала книгою року за версією «Economist», а також цю книгу радить до читання Білл Ґейтс. У ній Джо Стадвел пояснює причини економічного злету найрозвинутіших країн Азії та, грунтуючись на економічному аналізі, показує, що спрацювало в Азії, а що – ні.
Оригінальна назва: «How Asia Works»
Видавництво: «Наш формат»
Наклад: 3000 примірників
Сюжет: У ретроспективі економічної історії автор ділиться своїми думками про те, як Японія, Тайвань, Китай і Південна Корея досягли такого стійкого економічного зростання та стають впливовими гравцями ринку. І чому іншим країнам – таким, як Філіппіни, Індонезія, Таїланд – не вдається повторити успіх своїх сусідів. Відповіді на ці питання можуть принести користь мільярдам людей, які живуть у нерозвинених країнах або у країнах, що розвиваються, до яких належить і Україна. Стадвел пропонує просту формулу, яка має три складові: гідні умови для процвітання дрібних фермерів, орієнтація залишків сільського господарства на експорт та підпорядкування вищезазначеного фінансовим установам, що контролюються урядом.
Земля: тріумф городництва. Сільське господарство відіграє ключову роль у розвитку держави. У бідних країнах близько 75% населення зайняті у сільському господарстві. У випадку надання фермерам можливості володіти маленькими ділянками та отримувати з них прибуток – врожайність сільськогосподарських культур стає у рази більшою.
У Японії влада викупала надлишки землі у поміщиків та продавала їх на пільговій основі селянам. Ці зростаючі доходи допомагають країнам накопичити надлишки та заощадження, необхідні для увімкнення свого виробничого двигуна. Не слід забувати, що в азіатських країнах несприятливі умови для ведення сільського господарства. Не дивлячись на те, що територія Японії більша за Німеччину – ¾ непридатні для життя, і лише 13% можна використовувати у сільському господарстві, на Тайвані – 75%, у Північній Кореї – 78%. Азіатські гравці спеціалізуються на високорентабельних нішевих сільськогосподарських продуктах. Тайвань – лідер з виробництва консервованих продуктів, Японія – експортує м'ясо, рибу та фрукти.
Промисловість: перемога істориків. Як тільки країна починає виробляти сільськогосподарську продукцію з надлишком, необхідно переходити на нову фазу еволюції. Східні країни покладаються не лише на «невидиму руку ринку» та порівняльні торгові переваги. Вони доповнюють ринкові сили «важкою рукою» державної промислової політики. Якщо Японія, а потім Корея, Тайвань і Китай розвивалися би, виходячи з теорії Адама Сміта та Давида Рікардо, світова економіка отримала чотирьох великих виробників рису, а не високотехнологічних індустріальних гравців.
Спочатку країна повинна здійснити внутрішню індустріалізацію, а потім атакувати експортні ринки. Це в якомусь сенсі антитеза імпортозаміщення – експортоорієнтованість. Усі ці країни надавали пріоритет експортоорієнтованим галузям з максимально мультиплікативним ефектом: сталеливарному сектору, суднобудуванню, автомобілебудуванню, високим технологіям. Еволюцію німецько-японсько-корейсько-китайських ідей розвитку промисловості можна умовно ілюструвати, наприклад, торговими марками Mercedes-Toyota-Hyundai – Geely, або ж Siemens – Sony – Samsung – Xiaomi.
Фінанси: переваги короткого поводка. Країни, що дуже швидко розвиваються, до яких і належать азійські тигри, зазвичай надають перевагу принципам вільного ринку у той час, як тримають усі свої фінансові інституції на «короткому поводку». Їм притаманна політика захисту від потрясінь та руйнувань потоків глобального капіталу. І вони переконані, що їхні фінансові інститути слугують країні у довгостроковій перспективі, на відміну від короткострокових інтересів фінансистів. І Японія, і Південна Корея, і Китай ведуть серйозну політику контролю потоків капіталу, в першу чергу контролюючи курс національної валюти. Азійські гравці досить успішно працюють з ринками капіталу, створюючи тим самим можливості для нового якісного ривка азійських економік. Особливу роль в налагодженні їхнього доступу до світових ринків капіталу відіграють Гонконг та Сингапур.
Вам сподобається, якщо: ви хочете побудувати бізнес з урахуванням невдач найдинамічнішого регіону у світі. А також, якщо цікавитесь історією, економікою, політикою та прагнете зрозуміти, що насправді визначає успішність розвитку країни.
Вам не сподобається, якщо: ви не визнаєте недоліків інституціоналізму, а ваша душа тяжіє виключно до художньої літератури.
Головна причина прочитати: нарешті зруйнувати для себе міфи про безпідставне та раптове «економічне диво» розвинених країн і зрозуміти недоліки управління економікою держави на помилках східних країн.У своїй книзі, спираючись на дані про врожайність сільськогосподарських культур і загальну статистику сільськогосподарської продукції, автор наголошує на тому, що швидкий розвиток сільського господарства потребує більш рівномірного розподілу землі серед сільського населення.
Книгу можна придбати на сайті видавництва «Наш Формат».