В Україні фактично зупинений процес надання спецдозволів на вивчення та розробку нових ділянок вуглеводнів. А не буде роботи на нових ділянках – не буде нових покладів газу.
У 2017 році Державна служба геології та надр (Держгеонадра), яка відповідає за підготовку та проведення аукціонів, спромоглася провести лише два аукціони з продажу ділянок корисних копалин – у березні та грудні. І лише на одному з них було виставлено одну ділянку вуглеводнів. Натомість, поза аукціонами маловідомі компанії отримали близько 30 ділянок – і це лише те, що попало у відкриті джерела.
Найгучніший скандал розгорівся восени, коли стало відомо, що Держгеонадра протягом 2017 року програли в судах майже 20 спецдозволів на вуглеводневі ділянки, які раніше належали компанії «Golden Derrik». Ця компанія була підконтрольна Едуарду Ставицькому – міністру палива та енергетики (з грудня 2012 по лютий 2014 рр). Після зміни влади в Україні і виїзду Ставицького до Ізраїлю всі згадані ділянки було заарештовані та вилучено судами на користь держави.
Утім, Едуард Ставицький продав «Golden Derrik» не вельми публічному російсько-українському бізнесмену Павлу Фуксу. Останній перейменував компанію на East Europe Petroleum LLC і почав судові процеси з повернення всіх ділянок Ставицького, що йому зрештою вдалося.
Нещодавно керівництво Держгеонадр провело прес-конференцію за підсумками своєї роботи минулого року. Фактично, це була доповідь, що робила Служба, аби не виставити жодну нафтогазову ділянку на аукціон. Раніше свої думки з цього приводу висловлювали українські газовидобувники – державні і незалежні. Тепер є коментарі до ситуації й з боку регулятора. Mind спробує відтворити повну картину подій, що відбуваються в сфері розподілу вуглеводневих родовищ.
Куди зникають ділянки для аукціонів? З одного боку прем’єр-міністр України Володимир Гройсман декларує плани до 2020 року Україні стати енергетично незалежною за рахунок масштабного розвитку власного газовидобутку. Але, в реальності, низка держорганів шукає способи, як цьому завадити. Мова йде як про центральні органи виконавчої влади, так і місцеві.
«Для нас 2018 рік має стати викликом, щоб хоча б змусити державу створити пропозицію ділянок вуглеводнів, які будуть продаватися через аукціон», – заявив Данило Майданик, голова правління Асоціації газовидобувних компаній України на прес-конференції в лютому цього року.
Наприклад, у вересні 2017 року експерти громадської організації «Наука. Розвідка. Видобування» разом із ПрАТ «Геофізичне обладнання «Надра» самостійно підготували документи на 35 ділянок, серед яких 23 вуглеводневі, та надіслали їх до Держгеонадр, щоб служба винесла їх на черговий аукціон. Запропоновані ділянки охоплюють площу у 400 000 га та розташовані на території восьми областей.
Держгеонадра відмовили потенційним надрокористувачам, мотивуючи це тим, що деякі ділянки, зазначені в заяві, перетинаються з ділянками, які Мінпаливенерго хоче виставити на конкурс за процедурою «Угоди про розподіл продукції». Насправді, Мінпаливенерго виділило величезні ділянки під УРП, таким чином, що вони перетинаються з майже усіма ділянками, які можуть бути цікавими для інвесторів.
«За законом України «Про розподіл продукції» при Мінпаливенерго створено комісію, яка відібрала ділянки на майбутній конкурс, який має проводити Кабінет міністрів. Ці ділянки: Варвинська, її площа 5500 кв. км, Решетилівська – 2500 кв. км, і ще три ділянки. Держгеонадра відпрацювали координати, подивилися, чи немає перетину з іншими ділянками, і направили висновки до Мінпаливенерго, – пояснює відмову Олег Кирилюк, т.в.о. голови Держгеонадр. – Згідно з законом про розподіл продукції, якщо розпочалася процедура проведення конкурсу на ділянки по погоджених координатах, то по цих координатах вже не розглядаються питання про проведення аукціонів чи надання спецдозволів».
Хто розподілятиме вуглеводневу продукцію, і що такое угода про розподіл продукції? Свого часу у ЗМІ вже йшлося про те, що чиновники Мінпаливенерго винайшли схему, яка дуже відгонить аферою та політичною корупцією. Її суть проста: масштабноге впровадження угод про розподіл продукції (УРП), що дозволяє в ручному режимі розподіляти ділянки.
Чиновники залучають до видобутку компанію, що буде вести всі роботи на ділянці, але частину своєї продукції віддавати місцевій владі – селищним, районним, обласним чиновникам.
А місцеві чиновники вже вирішуватимуть: який відсоток компанія віддаватиме, а також – брати його грошима чи продукцією (газом або нафтою чи конденсатом). Найактивніше цю ініціативу підтримали у Полтавській області, причому відразу «накинули око» на вже вивчені ділянки та на діючі родовища держкомпанії «Укргазвидобування». І Держгеонадра заходилися їм допомагати.
Як трактувати законодавство на свою користь? Щодо цього питання є один нюанс: відповідно до закону «Про угоди про розподіл продукції», претендувати на частку з видобутого може лише держава в особі Кабінету міністрів, а жодних юридичних норм щодо місцевої влади – немає. І жодних змін до закону «Про УРП» парламент не приймав. Тому Кабмін ніяк не може розпочати процедуру конкурсу, бо він не відповідатиме схемі, вибудованій в Мінпаливенерго.
Більше того, минулого року Верховна рада прийняла закон №3038, за яким місцева влада отримуватиме 5% ренти з кожного родовища. Наразі йде відпрацювання механізму перерахувань від компаній-видобувників місцевим громадам. Та дехто все ще плекає надію особисто «розподіляти продукцію».
«Ініціатива Міненерго стосується угод про розподіл продукції, і там йде періодичне загострення, такі закиди йдуть: «а давайте влаштуємо УРП на родовищах УГВ». Давайте, а з ким? Вони кажуть: «давайте влаштуємо, а потім знайдемо з ким» – ось так це зараз виглядає. Закиди Міненерго – це не системна робота, я не бачу там конкретики», – розповів про ініціативу міненерго Олег Прохоренко, голова правління «Укргазвидобування».
Також не слід забувати про закон «Про засади запобігання корупції», де є стаття про потенційний конфлікт інтересів. А ще Держгеонадра порушила власну нормативну базу, яка визначена постановами КМ №594 та №615: якщо на ділянку подані заявки потенційних надрокористувачів, і на цю ділянку не видано ліцензію або спецдозвіл, то має відбуватися аукціон.
Чому Держгеонадра стають на бік тих, хто анулює ліцензії? Крім того, що Держгеонадра програє всі суди, у службі також з готовністю підтримують усі судові рішення, ініційовані місцевою владою. І знову тут найактивніша – Полтавська облрада. У вересні 2017 року з ініціативи полтавських депутатів Держгеонадра підтримали припинення дії трьох спецдозволів НАК «Нафтогаз України». Мова йде про ліцензії на розробку родовищ на Оболонську та Будищансько-Чутівську площі, а також ліцензію на видобуток газу на родовищі Писарівська площа.
Держгеонадра вже заявила, що ці ділянки збирається виставляти на торги.
«Я хотів би попередити всіх інвесторів, що те, що їм будуть продавати – це «валіза без ручки», у ці площі «Нафтогаз» вклав приблизно 1 млрд грн. Ми будемо позиватися через суд до будь-якого нового ліцензіата щодо повернення нам, як мінімум, цих коштів, – попереджав в ЗМІ Андрій Коболєв, голова НАК «Нафтогаз України». – Як показує життя в нашій країні, з циклом приблизно у три роки всі подібні рішення ми «відкручуємо».
У травні 2017 року Держгеонадра поза аукціоном продали за 3,8 млн грн маловідомій фірмі «Аркона Газ-Енергія» газоконденсатне Свистунківсько-Червонолуцьке родовище, знов-таки розташоване в Полтавській області. Ліцензію на вивчення цього родовища мала «Укрнафта» і проводила там активні роботи з 2004 по 2010 роки. Тоді ж Держкомісія по запасах корисних копалин (ДКЗ) затвердила поклади: видобувні запаси газу – 1,06 млрд кубів, конденсат – 96 000 тон.
«Укрнафта»готувала документи на промислову розробку цього родовища і оцінила вартість ліцензії у 100 млн грн. Натомість, для фірми «Аркона Газ-Енергія» Держгеонадра виправили запаси – 320 млн кубів газу та 17 000 конденсату, і, відповідно, вартість ліцензії впала у 25 разів.
Та 28 лютого вже цього року «Укрнафта» програла Держгеонадрам розгляд у Київському апеляційному адмінсуді. Згодом вона спробувала залучити до розслідування Генеральну прокуратуру, але та передоручила всі перевірки прокуратурі Києва.
Як готувати документи, щоб отримувати самі лише відмови? У 2017 році до Держгеонадр надійшло на розгляд близько 58 000 заяв на вивчення ділянок корисних копалин. Спеціалістами служби було підготовлено 1300 листів на погодження в обласних радах та Мінприроди.
І до кінця року Держгеонадра отримали з органів місцевого самоврядування близько 70 відмов на погодження розробки родовищ вуглеводнів. Серед них і відмова Одеської облради на дозвіл на розробку шельфу Чорного моря. І тут виникає риторичне питання: як були сформульовані ці запити Держгеонадр на дозволи по вуглеводнях, що їм усі відмовляють? Та й мотив відмови Одеської облради викликає неабияку цікавість.
Після анексії Криму в України на шельфі Чорного моря залишилося лише 40 000 кв.км економічної зони – з понад 130 000 раніше. Початкові запаси сягали від 100 до 300 млрд кубів газу. Наразі залишилися ділянки на північому заході біля Одеси та на морському кордоні з Румунією – 37 млрд кубометрів, і ще близько 10 млрд – на Азовському шельфі. Заявки на розробку цих територій надходили лише від «Укргазвидобування» (УГВ).
У квітні 2017 року УГВ отримали відмову від Держгеонадр через негативну відповідь Одеської облради. Як заявив Олег Кирилюк, Одеська облрада наполягає, щоб на ці ділянки проводився відкритий аукціон, а УГВ хоче їх отримати поза аукціоном.
«Ми тут вже два роки намагаємося довести уряду і Службі геології, що треба добувати газ на офшорній ділянці Чорного моря. Влаштовували конференції, запрошували чиновників, переконували, а віз і нині там. Я не розумію, чому так. Тож, вперше в історії змушені судитися з Держгеослужбою, доводячи, що маємо право на офшорні ділянки Чорного моря», – пояснює Олег Прохоренко.
Як пояснити логіку українських чиновників: майже готове до розробки газове родовище в Полтавській області Держгеонадра продають за безцінь з «чорного ходу» маловідомій фірмі. А територію, що межує з військовим флотом країни-агресора, який будь-якої миті може почати стріляти – хочуть продати виключно на аукціоні? Варіантів відповіді напрошується три: жадібність, некомпетентність або саботаж.
Відповідальність мають нести всі. Від безвідповідальних дій місцевої влади потерпають не лише державні газовидобувники, такі ж самі незручності з отриманням нових ділянок мають і незалежні компанії.
«Прем’єр-міністр Володимир Гройсман на нарадах неодноразово попереджав: якщо не буде співпраці місцевих громад з компаніями-видобувниками, це можна вважати підставою, щоб подати на звільнення місцевих чиновників, розмовляти з ними в іншому тоні. Нафта і газ – це ресурси державного значення, є державна політика, і вона передбачає перехід України до енергонезалежності. Не можуть державними ресурсами в односторонньому порядку розпоряджатися ті ж полтавчани, чи чиновники інших областей», – вважає Роман Опімах, виконавчий директор Асоціації газовидобувних компаній України.
«Іноді виникає враження, що ми для когось стараємося… а ми ж працюємо для українців: люди отримують газ, отримують зарплати, держава отримує податки. Я, навіть, запропонував прем’єр-міністру прив’язати відсоток зростання нашого видобутку до дій і рішень обласних рад і адміністрацій. Нехай і вони відповідають за газовидобуток і енергонезалежність країни», – підтримує колегу і Олег Прохоренко.
Роман Опімах нагадав, що в жодній країні світу держорган, який керує видачею геологічних дозволів, не може бути більше 2,5 років без постійного керівника. Це призводить до того, що тимчасовий очільник стає дуже залежним від різних політичних впливів вищих чиновників.
На сьогодні в Україні, навіть без постійного керівника, Держгеонадра мають всю законодавчу базу для проведення аукціонів з продажу ліцензій і спецдозволів. От тільки для цього потрібна політична воля. А в українських владних кабінетах цього не хочуть розуміти.
Наприкінці грудня 2017 року в Конгресі США провели слухання щодо стану розвитку нафтогазової галузі України, і дійшли висновку, що під дахом Держгеонадр створена «чорна каса», через яку йде блокування роботи нафтогазовидобувних компаній на користь певного кола осіб. І щоб отримати ліцензію, необхідно внести неофіційну плату – $1 млн. Інформація була надрукована в польському виданні wschodnik.
І тут постає риторичне запитання: невже, наші чиновники знову чекають на публічну офіційну заяву від колег із США, щоб почати наводити лад у видачі ліцензій з видобутку вуглеводнів у власній країні.