Mind продовжує публікацію редакційного аналізу рішень, які пропонують (або частіше – не пропонують) кандидати в президенти України щодо окремих галузей. З повним переліком запитань, на які ми шукали «відповіді» у кандидатів, можна ознайомитись тут; усі матеріали спеціального проекту Mind «Кандидатська з економіки» – тут.
Читайте також: Кандидатська з економіки. Володимир Зеленський, інновації, технології та телеком
Передвиборчий штаб Володимира Зеленського не обтяжив себе відповідями на запит Mind. Тому ми аналізуємо слова і дії як самого кандидата, так і персон, які асоціюються з його командою, спираючись на відкриті джерела.
Володимир Зеленський з перших днів своєї екстраординарної передвиборчої кампанії був небагатослівний щодо планів і конкретних кроків, які він, як президент України, має намір робити в різних галузях.
«Команда Зе» зосереджена більшою мірою на візуальних компонентах, в яких не має собі рівних – спроба ж зіграти на економічному полі обертається найчастіше непорозуміннями формату «зарплата вчителя – 4000 доларів».
Питанням АПК у передвиборчій програмі Володимира Зеленського присвячено буквально одну пропозицію: «Формування прозорого ринку землі». Непропорційно мало, враховуючи, що в сільській місцевості проживає третина українських виборців.
Трохи ширше, але настільки ж неконкретно, кандидат висловився – знову ж таки на тему ринку землі – на зустрічі з бізнесом близько місяця тому: «Це дуже непопулярно, говорити про зняття мораторію на землю... давайте дамо преференції українському підприємцеві... припустимо, у нього є рік, два, три. Швидше за все, спочатку гроші буде брати у різних компаній, банку... мені здається, це було б справедливо. Спочатку – переговори. З суспільством, з юристами», – сказав Зеленський.
Відповіді на Анкету Mind ситуацію не прояснили. У прес-службі взяли запит, але після цього просто ігнорували будь-які звернення редакції.
Тому погляди Володимира Зеленського аналізувати практично неможливо.
Щоб спростити завдання, ми пішли тим самим шляхом, яким іде лідер передвиборчих перегонів. Він уже запросив до своєї команди кількох колишніх урядовців. Найактивніші з них – екс-міністр фінансів Олександр Данилюк і екс-міністр економіки Айварас Абромавічус. Припустимо, що вони матимуть певні впливи на дії президента Зеленського, серед іншого й в аграрній галузі.
Тому ми аналізуємо можливі кроки у сфері АПК на підставі публічних заяв як самого кандидата (як уже зазначалося, надто нечисленних), так і новоспечених членів його команди – на щастя, набагато балакучіших і з досвідом роботи у виконавчій владі.
З передвиборчої програми Володимира Зеленського:
Формування прозорого ринку землі.
Колишній міністр фінансів України Олександр Данилюк, у коментарі агентству «Укрінформ», Вашингтон, березень 2017 року:
Скільки років ринок землі у нас майже не існує в дійсності, де-юре. На практиці він є, землі купуються і продаються, все відбувається за сірими, дивними схемами... Це наша конкурентна перевага – агросектор, але через обмеження, які ми самі встановили, ми не тільки робимо наших громадян біднішими, але також штучно обмежуємо потенціал агросектору.
Олександр Данилюк, на інвестиційній конференції, березень 2018 року:
У нас є модель земельної реформи – питання тільки, коли її починати. Потрібно зрозуміти правильну тональність. Процес має розпочатися з правильної комунікаційної кампанії. Це дозволить подолати негативний опір у суспільстві, який наростав роками. Потрібно коректно людям, які роками чули про негатив, пояснити всі плюси введення ринку землі.
Айварас Абромавічус, на IX Міжнародній конференції «Ефективне управління агрокомпаніями», вересень 2018 року:
На першому етапі право на купівлю землі повинні мати лише українські фізичні та юридичні особи. На другому етапі, через 10 років, ринок потрібно відкрити і для іноземців. Орендар, який здійснював інвестиції у фізичну і соціальну інфраструктуру протягом багатьох років, повинен мати переважне право в разі продажу земельного паю.
Обмеження 200 га в одні руки – безумство, політичні гасла тих, хто дуже далекий від проблематики сектору в нашій країні. Україна вже пішла шляхом індустріального землеробства, і нам в жодному разі не можна втрачати сильні світові позиції. Для вирощування фруктів, овочів потрібні десятки, сотні гектарів, а не сотні тисяч – саме тому в нас можуть і будуть співіснувати дрібні, середні та великі господарства. Ціна при відкритті ринку землі повинна бути встановлена ринком, але не нижче нормативної оцінки, яка існує зараз.
Айварас Абромавічус в інтерв'ю «Голосу Америки», квітень 2015 року:
Це [введення ринку землі] дуже чутливе питання, і це всі розуміють. Потрібно починати дискусію. Україна є єдиною державою регіону, в якому немає вільного ринку землі. Це недобре, це не дозволяє більш швидкими темпами розвиватися в цій сфері, це також не дозволяє банку мати якісну заставу.
Айварас Абромавічус в інтерв'ю AgroPortal, серпень 2017 року:
Я завжди просував максимально ліберальний сценарій проведення реформи, але зараз, напевно, погодився б на будь-який варіант з чітко прописаними датами запуску ринку.
Коментар Mind
Володимир Зеленський і його команда виступають за введення ринку сільгоспземлі. І якщо позиція Олександра Данилюка, коли він обіймав посаду міністра фінансів, могла бути обумовлена вимогами МВФ у межах надання чергового траншу, то Айварас Абромавічус – послідовний прихильник зняття мораторію.
Ця єдність, за умови посилення вимог міжнародних донорів (а кандидат Зеленський вже дав зрозуміти, що не має наміру, на відміну від свого телевізійного персонажа Голобородька, відмовлятися від співпраці з МВФ), а також з урахуванням того, що в перший рік у нового парламенту відкривається вікно можливостей для прийняття непопулярних рішень, – все це робить можливість введення ринку землі в діапазоні 2020 року як мінімум не ілюзорною.
Яким він може бути? Якщо орієнтуватися на більш-менш комплексну модель, яку виклав кілька років тому Айварас Абромавічус, то це максимально ліберальний варіант реформи, який допускав навіть присутність іноземців – з тим аргументом, що штучне звуження кола потенційних покупців автоматично знижує ціну, яку можуть отримати за свої ділянки власники паїв.
Також, швидше за все, обмеження на концентрацію, якщо вони і будуть, то їх буде істотно лібералізовано порівняно з пропонованим нинішнім Кабміном лімітом у 200 га. З точки зору збереження лідерських позицій в індустріальному аграрному виробництві – це, безумовно, правильний підхід, однак він сумнівний з точки зору забезпечення рівноцінної присутності дрібних і великих гравців у секторі та їх доступу до купівлі землі.
Однак з огляду на те, що питання ринку землі рекордно заполітизоване, будь-яким діям у цій сфері передуватиме широка громадська дискусія – чи її імітація. Та й сам Абромавічус заявляв, що готовий пожертвувати ліберальністю реформи на користь її просування, усі гострі параметри моделі, швидше за все, будуть пом'якшені для забезпечення її проходження.
Олександр Данилюк, в інтерв'ю «Дзеркалу тижня», квітень 2016 року:
Я категорично проти будь-яких податкових пільг [для аграріїв]. По-перше, пільгами завжди зловживають. Цей інструментарій – неефективний і неправильний.
Айварас Абромавічус, на IX Міжнародній конференції «Ефективне управління агрокомпаніями», вересень 2018 року:
Будь-які дотації, які вимагають ручного управління, у країні з високим рівнем корупції будуть використовуватися неефективно і для «обраних». Саме тому я вважаю відсутність податку на прибуток ефективною підтримкою сектору. Звичайно ж, потрібен цілий набір механізмів допомоги малим фермерам і фермерам-початківцям. А для великих і середніх фермерів головне, щоб держава не заважала, але не вводила нових мит, податків і не створювала дискримінаційних умов покупки землі після закінчення мораторію.
Айварас Абромавічус, на конференції Large Farm Management Conference, вересень 2018 року:
Держпідтримка, звичайно, потрібна. Однак у випадку з Україною доцільно, щоб держава просто не заважала розвиватися бізнесу... Я безумовний адвокат твердження, що потрібно копіювати кращі практики Швеції, Литви, Польщі, а не винаходити свій «велосипед». Немає ніякого українського економічного шляху. Якби був, його теж копіювали б. Але поки я не бачив жодної країни, яка б хотіла брати з нас приклад...
...усім відомі великі підприємства забрали її [держпідтримку] практично всю. Тим часом у ЄС в одні руки можна отримати 20 000, максимум 50 000 євро підтримки, а великі субсидії складають 2% від загального обсягу дотацій. Якщо держава не здатна допомагати в тих же обсягах, що і в США, ЄС і навіть у Росії, то, будь ласка, краще просто не заважайте.
Коментар Mind
Звичайно, тезу екс-міністра фінансів про те, що «пільги – зло» навряд чи буде взято на озброєння і повною мірою застосовано на практиці. Однак каденція Володимира Зеленського навряд чи запам'ятається як апогей щедрості до аграріїв.
При явній неспроможності забезпечити дотації на європейському рівні нова команда не буде й намагатися це зробити – що, звичайно, чесніше, ніж навколоаграрний популізм в еквіваленті декількох мільярдів гривень, однак навряд чи потішить учасників сільськогосподарського ринку.
Економічний дарвінізм, що спокійно сприймається в інших галузях, трансформується в бурхливу реакцію, коли йдеться про аграріїв, які перебувають в ілюзії, що держпідтримка їм належить за замовчуванням. Тому, аби припинити практику «дотації заради дотацій», команді президента будуть потрібні міцні нерви і готовність до протестів представників галузі в столиці.
У частині програм підтримки фермерства можна очікувати їх збереження, особливо для фермерів-початківців. Причому реалізовуватися вони будуть, швидше за все, не в матеріальній формі, а у «просвітницькій» – у вигляді тренінгів, семінарів та консалтингу.
Однак глобально в секторі ставку буде зроблено на корпоративний принцип «розвиваємо ефективне». Слово «агрохолдинг» перестане бути лайливим, великий бізнес нарешті позбавиться докорів у своїй успішності та зможе розраховувати на черговий виток дерегуляції. Іноземні інвестори отримають найактивніше сприяння.
Держава і зараз не дуже активно втручається в аграрний ринок, однак за президента Зеленського може і взагалі самоусунутися з благою метою «не нашкодити». Інше питання – чи можна залишити без нагляду, розраховуючи на самоорганізацію, сектор, від якого залежить стабільність національної валюти, 15% ВВП і, нарешті, продовольча безпека держави.
Айварас Абромавічус в інтерв'ю AgroPortal, серпень 2017 року:
Мені не подобається демонізація великих аграрних компаній... Деякі популісти кричать, що агрохолдинги скуплять всю землю. У нас уже є компанії із земельним банком 400–600 тис. га, навіть якщо це буде компанія з 700 тис. га – це 1% всієї землі в Україні. Монополії від агрохолдингів чекати не варто.
Якщо ми надаємо якісь пільги дрібним виробникам, то фактично податки городян віддаємо неефективним дрібним фермерам. Але це справа часу, і дрібний фермер стане великим. Я виступаю за рівні умови роботи для всіх компаній. Так, дрібних виробників потрібно підтримати, але з розумом.
Айварас Абромавічус, на IX Міжнародній конференції «Ефективне управління агрокомпаніями», вересень 2018 року:
Звичайно ж, потрібен цілий набір механізмів допомоги малим фермерам і фермерам-початківцям. А для великих і середніх фермерів головне, щоб держава не заважала і не вводила нових митних зборів, податків і не створювала дискримінаційних умов покупки землі після закінчення мораторію.
Коментар Mind
Навіть найбільш неформальний і зухвалий український політик, якщо він, звісно, цінує своє політичне майбутнє, не зазіхне на статус фермера як «священної корови» українського АПК. Тому підтримка фермерського укладу і декларуватиметься, і навіть втілюватиметься, проте на перше місце буде поставлено все ж ефективність, в якій виграють агрохолдинги.
Ставка на переможця виглядає логічною. В Україні фермери виробляють лише 6% від ВВП, що генерується аграрною галуззю. Для порівняння: у Росії фермери та приватні селянські господарства забезпечують майже половину – 48% – продукції, виробленої в АПК. При цьому кількість агрохолдингів (10 000 га + землі) в Україні продовжує збільшуватися, а їхній земельний банк – розширюватися, хоч і менш активно, ніж у період першої половини нульових.
Безперечно, що великий бізнес (не лише аграрний) в українській громадській думці наділяється усіма можливими недоліками при повному ігноруванні його заслуг: вихід вітчизняного АПК у топ-3 світових постачальників соняшникової олії, кукурудзи і зернових, забезпечення стабільності гривні, привнесення в сектор технологій тощо.
Однак спираючись на мовчазну (або не дуже) підтримку влади, діючі великі гравці можуть ще більше змістити ринковий баланс на свою користь. У цього ризику є два обмежувача.
Перший сформулював Абромавічус, і він зводиться до «місця вистачить усім», оскільки у відносних цифрах агрохолдинги займають об'єктивно невелику частку земельного банку (хоча і превалюють у багатьох галузях).
Другий – те, що надвеликому бізнесу вже затісно на українському ринку, і він дедалі частіше вважає за краще розвиватися у форматі іноземної експансії. Останні угоди, зокрема МХП з купівлі сербської Perutnina Ptuj, це підтверджують.
Отже не виключено, що і без особливої підтримки «згори» великі гравці залишать місцевий ринок на відкуп своїм менш масштабним колегам, якщо вважатимуть, що в Україні їхній бізнес досяг межі ефективності.