Mind продовжує публікацію редакційного аналізу рішень, які пропонують (або частіше – не пропонують) кандидати в президенти України щодо окремих галузей. З повним переліком запитань, на які ми шукали «відповіді» у кандидатів, можна ознайомитись тут; усі матеріали спеціального проекту Mind «Кандидатська з економіки» – тут.
Читайте також: Кандидатська з економіки. Відповіді Юлії Тимошенко: державні фінанси, ринки та макроекономіка
Читайте також: Кандидатська з економіки: підводне каміння програми лідера БЮТ, рецензія Mind
Читайте також: Кандидатська з економіки. Юлія Тимошенко, промисловість і приватизація
Читайте також: Кандидатська з економіки. Юлія Тимошенко й аграрії
Читайте також: Кандидатська з економіки. Юлія Тимошенко, дороги, зв'язок і цифровий розрив
Передвиборчий штаб Юлії Тимошенко частково надав відповіді на питання Mind, але нафтогазову галузь обминув. Тому Mind проаналізував слова кандидата щодо розвитку галузі на зустрічах з бізнесом та медіа, але з певною поправкою на довгу історію роботи Тимошенко з галуззю.
Після розпаду Радянського Союзу газовий бізнес для Юлії Тимошенко виявився стартовим майданчиком для кар'єри у великій політиці. Корпорації «Єдині енергетичні системи України» вже давно не існує, але ця назва стійко асоціюється з її ім'ям, а також колишнім прем'єром Павлом Лазаренком, який був покровителем її бізнесу.
У цю виборчу кампанію, втім, як і у всі попередні, відгомони тих часів ледь не коштували Юлії Тимошенко репутаційних втрат. Вона заявляла, що засуджений у США Лазаренко, якого американське правосуддя визнало винним у фінансових махінаціях, може бути використаний, щоб нашкодити їй в президентських перегонах. Цього досі не відбулося, але ймовірність такого сценарію, як і раніше, залишається. З наближенням голосування ставки в боротьбі за владу лише ростуть.
Найяскравіші сторінки біографії Юлії Тимошенко нерозривно пов'язані з газом: управління бізнесом «ЄЕСУ» на початку 1990-х, війна з Дмитром Фірташем, витіснення з ринку посередників «УкрГаз-Енерго» і RosUkrEnergo наприкінці 2000-х, укладання контрактів з «Газпромом» у непростих політичних умовах зими 2009 року, через які вона була засуджена на початку 2010-го.
З політичною кар'єрою Тимошенко пов'язані й набагато нетривіальніші епізоди на газовому ринку. Наприклад, у 2008 році в її уряді оголошували про небувалий прецедент – укладення домовленостей з європейською компанією Vemex із Чехії, яка хотіла орендувати українські підземні газосховища. Але планам не судилося бути реалізованими: на поверхню спливла інформація, що це дочірня структура «Газпрому».
Під час тієї ж прем'єрської каденції Тимошенко в новинах фігурувало спільне підприємство KazUkrEnergo. Цю компанію зареєстрував енергохолдинг Korlea Invest, що домінував тоді в експорті української електроенергії, аби спробувати свою вдачу в імпорті газу з Казахстану, заручившись підтримкою на найвищому державному рівні. Ідея з вельми сумнівними перспективами спочатку, все-таки офіційно засвідчила амбітні спроби української сторони увійти в переговори з Москвою для диверсифікації поставок газу на внутрішній ринок, де основні схеми були зав'язані на RosUkrEnergo і Дмитра Фірташа.
Усі згадані події з року в рік стверджували неофіційний статус «газової принцеси» Юлії Тимошенко. Тепер вони можуть стати для неї трампліном, щоб опинитися на найголовнішому посту в системі державної влади України. Які перспективи чекають газовий ринок за такого повороту історії?
З виступу Юлії Тимошенко в Європейській Бізнес Асоціації:
По-перше, нам не можна підміняти поняття, не можна монополію називати ринком. На сьогодні в нас монополія «Нафтогазу».
Ми отримали ручний режим, який дає можливість на газ українського видобутку встановити ціну, яка за бухгалтерією «Укргазвидобування» має 200% рентабельності, а за деякими звітами 250% і вище.
Я не вірю в такий ринок і таке ціноутворення. У нас є український газ і є люди, які неплатоспроможні. Понад 60% людей отримують субсидії, це нормально?
Це безглуздий обіг грошей, коли частина йде в бюджет і в офшори, а потім – у субсидії через 250% рентабельності. Давайте визначимо рентабельність 60%, 30%, але не 250%. Це неправильний ринок.
Є 16,4 млрд куб. м українського газу. Встановіть нормальні ціни. Це розвантажить бюджет по субсидіях і дасть змогу людям відчути елемент справедливості.
Необхідно ламати монополію. Треба знімати монополію на імпорт газу. Хто зараз може імпортувати? З космосу? Хай з космосу везуть. Після зміни президента таємниці ціноутворення на імпортований газ не буде. Ми зможемо мати ринок, всі зможуть продавати газ, і ми матимемо ринкову ціну.
З передвиборчої програми «Новий економічний курс»:
Ціна на український газ для населення буде знижена мінімум удвічі в перші тижні після інавгурації нового Президента України. Це відновлення справедливості в усіх її вимірах.
Ми направимо газ українського видобутку на потреби людей. Буде реформовано НАК «Нафтогаз України» і скасовано державне регулювання цін на газ.
Можливість такого зниження прорахована фахівцями і підкріплена цифрами. Це реально. Зниження ціни на газ спричинить за собою зниження тарифів на опалення і гарячу воду.
На зустрічі зі ЗМІ у Харкові, березень 2019:
У президента достатньо повноважень для зниження тарифів на газ. Є рішення суду, яке говорить про те, що тарифи встановлені незаконно і вони завищені. Плюс у президента є повноваження накласти вето на незаконні постанови уряду, а постановою уряду встановлено ціну на газ. І Нацкомісія з регулювання в сфері енергетики, яка встановлює остаточні тарифи, теж формується президентом.
Коментар Mind
У минулі роки Юлія Тимошенко здобула славу прихильниці адміністративних методів регулювання газового ринку. З цим пов'язані головні побоювання бізнесу і цього разу. Але вона прагне пом'якшити ризики, визнаючи важливість конкуренції і обіцяючи розвивати біржову торгівлю всіма видами енергоресурсів.
Найчутливіша для виборців тема – ціни на газ і комунальні послуги, які на тлі падаючого добробуту населення останнім часом значно зросли.
Тимошенко декларує, що вже в перший місяць після перемоги на президентських виборах тарифи на газ зменшаться удвічі, а це спричинить й зменшення комунальних тарифів.
Резерв для такої оптимізації вона бачить в переговорах з Міжнародним валютним фондом про умови кредитування України, але перш за все – у бухгалтерії «Нафтогазу», де, як вона вважає, закладена надмірна рентабельність видобутку газу на українських промислах, який має використовуватися виключно на потреби населення.
Суперечки про собівартість газу внутрішнього видобутку – популярна і улюблена тема українських політиків. Граючи на слабкостях виборців, вони підливають оливи у вогонь своїми гучними обіцянками про дешеві енергоресурси, які є такими дорогими серцю багатьох громадян ще з радянських часів.
Але в таких популярних судженнях спускається з уваги специфіка розробки українських газових родовищ.
По-перше, у більшості своїй вони вимагають використання дорогих сучасних технологій, які полегшують доступ до важкодоступних покладів.
По-друге, витрати на буріння однієї свердловини можуть досягати декількох мільйонів доларів, але ніколи немає гарантії, що буріння виявиться успішним. Компанії не захищені від таких невдалих спроб, адже геологічна розвідка – це не точна наука, але вона дозволяє скоротити ризики, які враховуються в собівартості видобутого газу.
Дешеві енергоресурси не лише породжують проблему тіньових схем і корупції на державному рівні, але також сприяють неефективному енергоспоживанню. А в підсумку це негативно позначається на економічному зростанні всієї країни і її конкурентоспроможності в міжнародному масштабі.
В інтерв’ю «Радіо Свобода», березень 2019:
Виграв той контракт, який підписав мій уряд. Тому що вони (юристи «Нафтогазу») пішли з нашим контрактом в Стокгольмський арбітраж. І вони виграли гроші в Російської Федерації тільки тому, що в них у руках був цей контракт. І я можу сказати, що це й для всіх юристів, й України, і правознавців світу очевидний факт.
Якщо контракт був би підписаний не в інтересах України і не на користь України, ніякий Коболєв ніякий Стокгольмський арбітраж виграти не міг.
Крім того, після того, як було рішення Стокгольмського арбітражу, російська сторона заявила, що вони хочуть розірвати цей контракт. І це для мене найбільша нагорода. А президент України сказав, що він нікому не дасть до цього контракту доторкнутися. Ось реальна оцінка цього контракту.
Коментар Mind
Контракт на постачання російського газу, який був підписаний у 2009 році, коли Юлія Тимошенко була прем'єр-міністром, за своїм форматом нічим не відрізняється від типового договору, що підписує «Газпром» з іншими зарубіжними споживачами.
Була в ньому лише одна специфічна особливість – це базова ціна у формулі розрахунку вартості поставок газу в Україну. Згадані в договорі $450 були явно завищені, мали під собою політичне підґрунтя і пов'язували ціноутворення з політичними факторами, перш за все – з присутністю у владі конкретних осіб, які виступали гарантами певних умов, вигідних Росії.
Тут доречно також згадати, що контракти 2009 року підписувалися під безпрецедентним тиском Кремля і при ризику припинення транспортування газу через Україну до Європи взимку, коли попит у споживачів на блакитне паливо особливо великий.
Пресинг йшов також з боку опонентів Юлії Тимошенко з так званої групи RosUkrEnergo. Протистояння у владі стало базовою причиною, що призвела до підписання домовленостей з «Газпромом», вигода від яких була вельми сумнівна спочатку, і це підтвердив згодом Стокгольмський арбітраж.
Найефективнішою протиотрутою від повторення подібних ситуацій для України є реформа газового ринку і адміністративного сектору, а також розвиток конкуренції, причому не лише в бізнесі, але і серед політичних сил, які борються за владу в країні.
На українському сніданку в Давосі, січень 2019:
Деякий час не буде ринку, оскільки його ще побудувати потрібно. Потрібно буде принаймні 3–4 місяці – півроку, щоб побудувати ринок. Але до цього має бути правильне ціноутворення при монополії, як в інших країнах: не з довідника «стеля», коли уряд постановою встановлює «ринкову» ціну на газ.
Ключовим фактором у створенні ринку газу є демонополізація імпорту.
Коментар Mind
У викладенні Тимошенко, якщо судити з її публічних заяв, реформи українського газового ринку можуть бути пов'язані з реалізацією ідеї про ліквідацію холдингу «Нафтогаз України» для розвитку конкуренції на газовому ринку. Сумніви в доцільності існування НАК на ринку раніше висловлював також фінансист Джордж Сорос, називаючи компанію «основним джерелом корупції» в українській економіці.
Важливість конкуренції Тимошенко підкреслює красномовними і одночасно фантастичними висловлюваннями про те, що імпортувати газ треба навіть «з космосу». Схожим чином вона мала намір колись організовувати імпорт з Туркменістану, але робила ставку на транспортування дирижаблями, щоб оминути перешкоду у вигляді відсутності домовленостей з «Газпромом» про транзит.
Окремого коментаря заслуговує ремарка Тимошенко про те, що «монополію не можна називати ринком». Тут з нею посперечається будь-який економіст. Монополія – це один з видів ринку. Щоб запобігти зловживанням компаній-монополістів, існує державне регулювання.
Але в Україні тут, як і раніше, залишаються сильні традиції старої радянської номенклатури, коли чиновники куди більше націлені на реалізацію власних інтересів, ніж громадських. Українське антимонопольне законодавство – одне з найпрогресивніших у Європі, воно розроблялося за безпосередньої участі зарубіжних фахівців.
А корінь проблеми – у відсутності правової культури і незалежної судової системи в країні. Кардинально змінити ситуацію поки не допомогли навіть адміністративні та правові реформи.
Галузевий держрегулятор – Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг – незалежним є гіпотетично. Крім того, це дуже неефективна державна структура з точки зору концентрації ринкових сегментів, які входять до сфери її компетенції, що суперечить прогресивним практикам зарубіжних країн. Але це ж перетворює її на зручний політичний механізм впливу на бізнес.
Безумовно, у таких сегментах, як видобуток, імпорт і реалізація газу, важливими є розвиток конкуренції та наявність безлічі гравців, щоб у споживачів був вибір. Це сприятиме не тільки зниженню цін у боротьбі за покупців, а й підвищенню якості послуг. Хоча протиборчі групи у владі чинять сильний опір реформам, Україні належить виконати зобов'язання, взяті перед західними партнерами, які підтримали країну в політичному протистоянні з Росією.
Це навіть питання не виживання, а цивілізаційного вибору подальшого шляху розвитку країни.
Telegram-канал автора: ROTHSCHILD QUEST: ENERGY TRENDS