Кандидатська з економіки. Юлія Тимошенко, промисловість і приватизація

Mind продовжує публікацію редакційного аналізу рішень, які пропонують (або частіше – не пропонують) кандидати в президенти України щодо окремих галузей. З повним переліком запитань, на які ми шукали «відповіді» у кандидатів, можна ознайомитись тут; усі матеріали спеціального проекту Mind «Кандидатська з економіки» – тут.

Читайте також: Кандидатська з економіки. Відповіді Юлії Тимошенко: державні фінанси, ринки та макроекономіка

Читайте також: Кандидатська з економіки: підводне каміння програми лідера БЮТ, рецензія Mind

Команда Юлії Тимошенко надала редакції відповідь на половину запитань анкети «Кандидатська з економіки». Mind пропонує відповіді її команди щодо промислової політики та редакційну рецензію на них. Наша мета – вказати, на нашу думку, на сильні та слабкі сторони відповідей кандидатів, а також на ризики, з якими зіткнеться кандидат на посту президента (або іншої можливої посади у виконавчій владі).

У публічних виступах та передвиборчій програмі кандидата у президенти Юлії Тимошенко більшість пропозицій стосується економічних питань, за які, за Конституцією, відповідає прем’єр-міністр. Такий підхід можна зрозуміти, адже пані Тимошенко двічі була головою уряду, загальний термін перебування її на цій посаді складає майже 1050 днів, більше – лише у Миколи Азарова (майже 1450 днів) та нині діючого прем’єра Володимира Гройсмана (вже 1080 днів).

Тому, журналістам та оглядачам набагато простіше аналізувати її економічні кроки, бо є широка база для порівняння. Їй вже доводилося приймати економічні виклики та впроваджувати низку рішень. Якщо  ретельно подивитися на результати дій Юлії Тимошенко на посаді прем’єра, то жодних значних успіхів не було досягнуто.  Але пройшло майже 10 років, а підходи не змінилися. 

Приватизація чи реформа корпоративного управління

Держава повинна зробити все необхідне для ефективного продажу державних підприємств на ринкових умовах. Тобто, шляхом відкритих і прозорих торгів, із залученням якомога ширшого кола потенційних покупців, з обов’язковою участю іноземних профільних компаній.

Позитивний досвід – приватизація «Криворіжсталі».

Винятком можуть бути природні монополії – «Енергоатом», «Укртрансгаз», «Укренерго», «Украерорух» та деякі інші. Водночас, необхідно зберегти значну частку державної власності у підприємствах ВПК та важкого машинобудування, оскільки в цих галузях важливе значення має державний протекціонізм та захист ресурсами держави національних інтересів, недопущення недобросовісної конкуренції з боку міжнародних гравців.

Негативний досвід – приватизація, практично всіх підприємств, яка відбулася в Україні за непрозорими процедурами та необґрунтованими цінами.

Кооперація з великим міжнародним бізнесом у промисловості

Металургійний комплекс України базується на унікальному поєднанні наявних покладів природних копалин, логістичної інфраструктури та людських ресурсів. Споживачем продукції металургійного комплексу є галузь машинобудування, яка являється цілком природною економічною складовою у ланцюгу створення доданої вартості.

Проте, прагматичний підхід учасників сучасних глобальних ринків не залишає багато шансів інтегруватися металургійним та машинобудівним підприємствам у вже побудовані міжнародні ланцюги економічної кооперації.

Основною перешкодою є дійсно низький технологічний рівень українських підприємств та їх традиційно низька енергоефективність. У такій якості український партнер не є привабливим для світових лідерів. Тому кооперація можлива у формі продажу частини підприємств металургійної та машинобудівної галузі компаніям – світовим лідерам, та перейняття передового досвіду та технологій іншими національними виробниками.

Літакобудування та космічна промисловість, а поряд із ними – автомобілебудування та кораблебудування потребують створення особливих умов підтримки у формі визначення їх в якості національних пріоритетів, пошуку нових ринків збуту, створення ринкових ніш, стимулювання ринку внутрішніх замовлень, просування продукції цих галузей на глобальному ринку. Необхідною умовою є захист всіма державними інституціями національних інтересів у розвитку цих галузей на внутрішньому та на міжнародному рівні.

Державний протекціонізм та підтримка галузей

В епоху четвертої промислової революції та індустріалізації 4.0, яка розгортається в світі, основним ресурсом розвитку економік стає інтелектуальний капітал, основними драйверами їх розвитку – інновації у всіх сферах, інформаційні технології, високі технології у промисловості та зміни парадигми менеджменту і організації процесів.

Більше тридцяти п’яти країн, які формують основний обсяг світового ВВП, розробили і активно запроваджують свої національні інноваційні стратегії. У документах ЄС, ОЕСР, інших наднаціональних об’єднань та окремих країн зазначено, що сьогодні та у майбутньому ключовим драйвером стійкого зростання економік та життєвих стандартів населення будуть інновації та високі технології нового покоління.

Глобальна економіка перейшла у фазу конкуренції на рівні економіки знань, тобто конкурентну позицію країн на світовому ринку будуть визначати їхні глобальні інноваційні переваги. Тому відбувається інтенсивна «глобальна гонка» країн за розвитком інновацій і отриманням цих конкурентних переваг. Уряди багатьох країн запроваджують досить агресивні інноваційні стратегії, побудовані на системі інституційних, законодавчих і фіскально-монетарних механізмів та інструментів для активізації національного високотехнологічного капіталу і приваблення світового.

Для України шляхом до формування сильної позиції у глобальній конкуренції є створення і розвиток національних інноваційних екосистем, які поєднують цілі кластери взаємодоповнюючих високотехнологічних галузей і спроможні дати ефект масового залучення інвестицій і вибухового високотехнологічного розвитку. Ми повинні реалізувати ефективні кластерні стратегії, змінити парадигми монетарної і фінансової політики, знайти оптимальний баланс між державним регулюванням і підвищенням ефективності ринків.

Стриманий світовий попит на традиційні для України експортні промислові товари з низькою доданою вартістю визначатиме високу волатильність їхніх цін, а значить, підвищену вразливість вітчизняної економіки до валютних, банківських криз та криз платіжного балансу у випадку збереження існуючої моделі сировинної економіки. Це обумовлює необхідність термінової зміни в Україні економічної, монетарної і фінансової політики і запровадження Нового економічного курсу, спрямованого на створення національних інноваційних екосистем.

Необхідно змінювати енергетичну політику – використання викопного палива поступово заміщувати джерелами енергії, що відновлюються. Для прикладу, вже у 2016 році у США число робочих місць у відновлюваній енергетиці перевищило штат працівників, зайнятих у нафтовидобутку і ця тенденція продовжувалась у 2017 р.; у ЄС 90% енергії всіх нових електростанцій надходить з відновлювальних джерел.

Реалізовувати поступовий перехід до нового технологічного укладу з використанням  адитивних технологій на базі 3D-друку, які забезпечують 90% економії енергії та ресурсів у порівнянні з традиційним. За експертними прогнозами 3D-друк до 2040 року стане основним напрямком виробництва для багатьох галузей – від медичного обладнання до будівництва і літакобудування.

Країни, які контролюватимуть технологію, розробку та виробництво 3D-принтерів, або постачатимуть для них ключові елементи, вже найближчим часом набудуть принципово важливих глобальних конкурентних переваг.

Стимулювати розвиток нових технологій у сфері матеріалознавства та нанотехнологій. За оцінками Наукового фонду США до 2020 року світова торгівля продукцією, виробленою на базі нанотехнологій, може перевищити 5 трлн. дол.; в Україні є перспективні розробки в цій сфері, які потребують державної підтримки і запровадження, що може дати мультиплікативний ефект для вітчизняного високотехнологічного виробництва.

Всебічно підтримувати розвиток ІТ-індустрії та ІТ-систем, цифрових технологій, автоматизації, роботизації, виробничих систем із використанням штучного інтелекту. Для прикладу, топ-100 глобальних компаній – інноваторів збільшили витрати на дослідження та розробки (R&D) у цих сферах до 227 млрд. дол. у 2015 році і отримали дохід більше 4 трлн дол., у 2016 та 2017 рр. ці тенденції значно прискорились.

Необхідно розвивати науково-промислові інноваційні кластери, які стануть «технологічними ядрами» або «точками зростання» економіки, тобто місцем концентрації наукових центрів, міждисциплінарних дослідницьких лабораторій, технологічних компаній глобального та місцевого масштабів, супутніх виробництв і послуг, інститутів венчурного фінансування.

Головною рисою таких інноваційних екосистем науково-промислових кластерів є концентрація ідей і компетенцій високого рівня в одній географічній зоні навколо академічного закладу; міждисциплінарний та крос-галузевий характер співробітництва; відкритість до глобальних інформаційних і матеріальних потоків та простота відкриття і ведення бізнесу.

У найближчому майбутньому глобальну конкурентоспроможність країн визначатимуть наступні напрямки розвитку: біотехнології та високотехнологічна медицина; матеріалознавство і нанотехнології; нові технології в управлінні рухом (автомобільна, авіаційна, аерокосмічна промисловості); електроніка; інформаційні, цифрові технології і комп’ютерне проектування, аналіз big data, blockchain, телекомунікації, автоматизація, роботизація і використання штучного інтелекту; 3D-друк; альтернативна енергетика та інші. І тому Україні потрібно сконцентрувати зусилля на активізації її потенціалу в цих напрямках

Україна має унікальні природні ресурси для виробництва стратегічних матеріалів, які застосовуватимуться у технологіях, що визначатимуть промислове виробництво майбутнього. Це  родовища літію, урану, титану та багато чого іншого.

Отже, маючи такі конкурентні переваги, Україна зобов'язана створити та підтримувати належний технологічний рівень таких найперспективніших галузей, як авіаційна промисловість, виробництво космічної техніки, автомобіле- та кораблебудування, енергетичне машинобудування. Державна підтримка повинна надаватися у вигляді заходів стимулювання попиту на відповідну продукцію перш за все на внутрішньому ринку, без використання адресного субсидіювання або цінового демпінгу на зовнішніх ринках.

Слід зазначити, що система угод СОТ не забороняє повністю державну підтримку певних галузей, а лише визначає недозволені методи втручання держави у конкурентне ринкове середовище.

Так, багато сторін Угоди про створення СОТ розглядають  авіаційний сектор як особливо важливу складову економічної та промислової політики. Прагнучі усунути несприятливий вплив на торгівлю  цивільною авіатехнікою в результаті урядової підтримки розвитку, виробництва та маркетингу цивільної авіації, країни-члени СОТ визнають, що сама по собі  така урядова підтримка не буде вважатися перешкодою торгівлі.

Національне законодавство України, зокрема закон України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання» встановлює можливість визнання державної допомоги допустимою, якщо вона надається для цілей сприяння соціально-економічному розвитку регіонів, рівень життя в яких є низьким або рівень безробіття є високим, виконання загальнодержавних програм розвитку або розв’язання соціальних та економічних проблем загальнонаціонального характеру, сприяння окремим видам господарської діяльності або суб’єктам господарювання в окремих економічних зонах, за умови, що це не суперечить міжнародним договорам України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, підтримки та збереження національної культурної спадщини, якщо вплив такої державної допомоги на конкуренцію є неістотним.

Залучення інвесторів місцевою владою

Зацікавити світових лідерів можливо досить очевидними речами: гарантіями захисту інвестицій, відсутньою або принаймні низькою корупцією, низькими витратами на входження бізнесу в країну (конкурентна ціна на земельні ділянки, на підключення до енергозабезпечення, на водокористування, екологічні витрати).

Наявністю населення із високим індексом розвитку людського потенціалу, наявністю в країні  розвиненої сучасної транспортно-логістичної інфраструктури, прозорим митним та податковим законодавством, цивілізованим фінансовим сектором. Верховенством права та недоторканістю приватної власності.

Що із цього переліку маємо вже зараз – високий рівень освіти громадян, вигідне географічне розташування країни. Не втратити кваліфіковані кадри та створити решту із зазначеного переліку – це і є надзвичайно важливим завданням для нової команди Нового Економічного Курсу України.