Наприкінці жовтня стало відомо, хто буде контролювати мережу коворкінгів WeWork після її провалу з виходом на IPO. Рада директорів мережі схвалила угоду з SoftBank, за підсумками якої японська компанія отримає контрольний пакет акцій WeWork.
Чим цікавий цей кейс для інвесторів і на які ключові моменти потрібно звертати увагу в будь-якому інвестиційному проєкті, щоб не помилитися з вибором, Mind пропонує дізнатися з матеріалу на Entrepreneur.
Переклад підготовлено в партнерстві з бюро перекладів «Профпереклад».
Більше про те, що відбувалося з WeWork та чому компанія «здешевшала» удвічі, можна дізнатися з матеріалу Mind «Хиткий простір: чому мережа коворкінгів WeWork відклала ІРО на $47 млрд».
Зважаючи на багатообіцяльний початок імперії WeWork, яка зростає, мало хто очікував, що інвестори втратять довіру, скасують її довгоочікуване IPO та врешті решт звільнять із посади головного виконавчого директора Адама Ноймана за один тиждень. Але зараз, коли все це сталося, можна помітити деяку закономірність.
У гонитві за черговою прибутковою інновацією боротьба за венчурними інвестиціями може перетворитися на справжнє реаліті-шоу. Серед величезної кількості сповнених ентузіазму і впевнених у собі мрійників, що задумали стати авангардом технологій, деякі й досі продовжують вірити, що підхід «прикидайся, поки не повіриш сам» спрацює. Але він набрав популярності не за один день – деякі фірми венчурного капіталу зробили його привабливішим, регулярно граючи йому на руку, фінансуючи крутого підприємця з потрібним походженням, підтримуючи лише тих, хто може забезпечити найвищу вартість, та заохочуючи розвиток понад усе.
Але рідкісний єдиноріг існує, і бізнес зробить його відомим. Решта, принаймні, зможуть вдало вийти з гри, як, наприклад, Tumblr або One Kings Lane, і знайти новий притулок, можливо, десь за 1/10 від максимальної вартості. Але в гіршому разі постійні надмірні інвестиції призводять до того, що бізнес випускає у потік гроші без збереження валової рентабельності. У кінцевому підсумку найбільший удар припадає на співробітників, але зацікавлені сторони також можуть бути залишені за бортом, якщо перевага надаватиметься окремим потребам кількох акціонерів.
Звичайно, венчурні інвестори не можуть знати, як спрацюють їхні інвестиції, проте деяким стратегія відома – навіть якщо вона передбачає пропаганду культури ризиків. Наприклад, Адам Нойман – далеко не єдина ексцентрична фігура, яка отримала винагороду від інвесторів.
Інша – засновниця компанії Theranos Елізабет Холмс, яка надихалася такими великими, успішними особистостями, як Стів Джобс. Це переросло в одержимість: носить чорну водолазку, допускає грубу поведінку й оточує себе впливовими людьми, щоб вражати інвесторів, витягувати з них більше грошей і вимагати більше, граючи у гру «прикидайся, допоки сам не повіриш», поки її не розкусили. У її випадку хід гри обернувся на 360 градусів.
Натхненна ексцентричними успішними засновниками, вона продовжувала грати роль, поки не переконала інвесторів, що вони недаремно витратили на неї свої гроші, незважаючи на сумнівність пропозиції, яку вона пропонувала. Адам Нойман, з іншого боку, мав по-справжньому прибуткову ідею, розвинути яку завадили його безрозсудні методи ведення бізнесу, зокрема пускання грошей у потік без збереження валової рентабельності.
Настав час повернутися до двох головних принципів. По-перше: необхідна надійна бізнес-модель, у якій реальним показником успіху є практичні показники KPI (ключові показники ефективності), а не очікувана вартість та потенціал росту, і по-друге: комерційна структура з надійним керівництвом у центрі, яке буде відповідальним за поточні та майбутні потреби організації. Вкладені мільйони нічого не варті, якщо вони не окупаються, а вони не окупляться, якщо ігнорувати ці ключові моменти. Венчурні компанії можуть покласти початок саме такому образу мислення й розірвати порочне коло, один підприємець за раз – і зараз найкращий для цього час.
Матеріал підготовлено в партнерстві з бюро перекладів «Профпереклад».