Бекграунд. Цього року несподівано для всіх роман Сергія Сергійовича (Сайґона) «Юпак» став Книгою року BBC – 2020, обійшовши «Букову землю» Марії Матіос, «Амадоку» Софії Андрухович та ще кількох доволі відомих та іменитих авторів.
Після оголошення результатів і перегляду традиційного інтерв’ю з автором-переможцем, у літературно-читацькій українській спільноті запалали неабиякі пристрасті. Авторові закидали те, що книжка написана російською мовою, а вже потім перекладена українською, розбирали на цитати його інтерв’ю, у якому, на їхню думку, він зневажливо відгукувався про сучасну українську літературу, тощо.
Проте не варто порівнювати молодого письменника Сайґона з метрами української сучасної літератури. Усі твори з довгого й короткого списків книжкової премії представляли, як у спорті, різні вагові категорії. І кожна категорія призначена для свого читача. А щодо інтерв’ю – варто дуже уважно послухати, про що говорив автор.
Роман «Юпак» є другим твором Сергія Сергійовича Лещенка (справжнє ім’я письменника). Після успіху проби пера – роману «Грязь [*khaki]» (2018 рік) – шанувальники сучасної ветеранської літератури, затамувавши подих, чекали на другу книжку Сайґона. І вона здивувала не лише їх, а навіть тих, хто попередній твір не читав, а отже, з авторським стилем та біографією самого автора не знайомий. І якщо перші були вражені глибиною реалізму, другим в очі впав потужний суржик і матюки практично всіх героїв книжки. На жаль, чимало людей за формою не побачили суті. Хоча саме форма художнього викладення допомогла відтворити в романі дійсність у її найсправніших проявах..
Оригінальна назва: «Юпак»
Видавництво: «Білка»
Наклад: 3100 примірників
Сюжет. Звичайне степове село в Дніпропетровській області, яке існувало багато десятиліть (можливо, і століть?) та існуватиме собі далі ще стільки ж. Хіба що люди дещо зміняться. Вони не можуть інакше, адже прогрес рано чи пізно наздоганяє всіх.
Саме в кількох таких найзвичайнісіньких селах розгортаються події роману. Усе починається ще наприкінці епохи СРСР, а закінчується 2016 року, по обидва боки лінії фронту російсько-української війни.
Герої, головні й другорядні, – це люди різного віку, але приблизно однакового соціального стану. Життя в селі змінюється повільно, часто не встигаючи за прогресом. Але ж місцевий люд має власну уяву про символи добробуту й про те, як бути своїм серед подібних до себе.
Одним із таких знаків причетності до певних громадських кіл поза великим містом є мотоцикл «Іж Юпітер», який у народі для зручності зветься Юпак.
Цікавий авторський задум – зробити головним персонажем роману неживий предмет – не є новим. Але тим і захоплює увагу під час читання, адже стандартний мотоцикл для середнього класу в романі є втіленням потужних емоцій, людських пороків, забобонів, хибних прагнень і марних сподівань.
Когось із героїв Юпак навчить відповідальності за власне життя, інших зітре на порох, чиюсь долю пошматує і зруйнує вщент, але спонукає оклигати й збудувати життя наново. А головне – не шукати винних у власних проблемах. А хтось після багатьох років поневірянь зробить рішучий вибір – стати по інший бік барикад. Проте чи винен у цьому Юпак? Можливо, людина давно обрала власний шлях у темряві свідомості.
Пересічних хлопців і дівчат, що бігали на «дискачі» до сусідніх сіл, пили «сем» (самогон), тікали від «мусорів», щосили намагалися заробити гроші на свої потреби й вирватися в інше, щасливіше, життя, незримо поєднує мотоцикл-химера. Він потрапляє від одного власника до іншого, несучи собою давнє прокляття старої жінки. Але не завжди прокляття обертається на погане. Іноді для того, щоби зрозуміти якусь свою потаємну істину, доводиться пройти випробовування. Наприклад, усіма правдами й неправдами придбати омріяний Юпак…
***
Під час фінальної церемонії конкурсу «Книга року BBC – 2020» Сергій Сергійович про свій роман сказав: «Це книжка про українське степове село, якого не видно з вікон київських офісів. Село, яке тяжко працює, любить, п’є, б’ється й часто їде на чужу сторону шукати кращої для себе долі… Іншого села в мене для вас немає».
І саме це варто зрозуміти перед тим, як починати читати «Юпак». Тому що на сторінках постає реальність без фільтрів крізь життя втраченого покоління пострадянських людей, яке жило без мети, без орієнтирів, без власної культури та престижної освіти. Вони, не соромлячись, розмовляють своєю мовою, не бояться осуду читача й не прагнуть вхопити зірку з неба. А коли настає час, саме вони стають «сіллю землі» й покоління за поколінням цю свою землю боронять.
Вам сподобається, якщо: ви шануєте сучасну українську літературу й, зокрема, новий її виток – ветеранську прозу. Ви переосмислюєте й переоцінюєте безліч речей у житті та стаєте кращим в усіх сенсах.
Вам не сподобається, якщо: ви належите до навкололітературних інтелектуальних снобів і ділите літературу на «вищу» й «нижчу».
Головна причина прочитати: кожен має знайти власну.
Вона була «доцею» для всіх. Для своєї бабусі, для кремезних чоловіків – колег, друзів, воєнних, для тих, кого врятувала, ризикуючи життям, для сотень і тисяч тих, хто допомагав грошима, квартирами, знайомствами, транспортом. У ті страшні місяці 2014 року будь-яка допомога вимірювалася вагою золота.
«Доця» – звичайна (чи надзвичайна?) маленька молода жінка з величезним серцем і холодним розумом. У найсильнішій стресовій ситуації «доця» стала тією, ким її задумала природа – собою.
Реальна війна – це, безумовно, бруд і рутина, що б там не показували по телевізору. Для когось це брудна й повсякденна робота, для когось – важкий обов'язок попри всю огидну сутність війни. Але на будь-якій війні є місце для неординарних почуттів, вчинків і пригод, що викликають усмішку, захоплення, розуміння, іноді співчуття, а іноді й тугу. Є і те, чого хотілося б і не згадувати, але що неможливо забути, як не намагайся.
Про все це – хороше й погане, смішне й сумне – книжка від одного з багатьох, які пройшли цю війну, і одного з небагатьох, кому вистачило розуму, сил, терпіння й таланту про це написати.
Ця книжка – унікальний досвід драматичних подій, які ви зможете пережити разом з автором. Це – жива книжка, яка допоможе побачити на власні очі події, що відбувалися на Сході України під час військових дій. Це – напруга, небезпека й полегшення, це достовірність і непідробна, справжня емоційність.
Підписуйтеся на телеграм-канал Аліни Бутенко «Гербарій книжкових корінців»