Два роки тому, 20 травня, відбулася інавгурація Володимира Зеленського – він офіційно обійняв посаду Президента України. За цей час історією, що інтригувала найбільше, стала спроба імпічменту, який кілька разів намагалися «запустити» опоненти з протилежного табору.
Такий розвиток подій вкотре підтверджує, що в Україні розвивається процес, який демографи та соціологи останніми роками спостерігають у різних країнах. А саме – поколінський перехід, що призвів до трансферу влади, а також спричинив переділ власності й активів. Високі посади в політиці та бізнесі стрімко обіймає нове покоління, яке ігнорувати вже не виходить. Воно витісняє з арени попередників, що старіють, реагуючи на суспільний запит і користуючись електоральною підтримкою.
Досить часто ці зміни видаються чимось на кшталт зміни варти: одне покоління – «Пост здав», інше – «Пост прийняв». Але стара гвардія не здається без бою, про що можна судити з численних конфліктів, політичної напруженості та складних інтриг.
Такий стан речей не є чимось унікальним для України, що ослаблена анексією Криму та збройним конфліктом на Донбасі, але продовжує реформувати економіку й адміністративну систему. Все це відбувається попри опір олігархів, які набули основної моці в перші роки після розпаду СРСР.
Британський політолог Марк Галеотті, який із кінця 1980-х років вивчає діяльність російських спецслужб і вважається найобізнанішим західним експертом у цій темі, називає головною справою 2020-х трансфер влади, капіталу й активів у всіх республіках колишнього СРСР.
Відповідно до цього поколінського переходу прив'язані політичні зміни в пострадянських країнах. Галеотті зазначає, що це природний процес розвитку країн і суспільств. Спроби протистояти такій еволюції призводять лише до конфліктів і нестабільності, але приречені на провал – так само, як і спроби зупинити схід сонця вручну.
В Євросоюзі, де домінують країни з розвиненою демократією та парламентаризмом, поколінський транзит у політиці й бізнесі відбувається без таких жорстких протистоянь, як в Україні, але не без інтриг. У цьому можна переконатися на прикладі Німеччини, де спливає 16-річна ера Ангели Меркель. 26 вересня відбудуться вибори до Бундестагу. Потім на першому засіданні депутати оберуть нового канцлера, і гранд-дама першої європейської економіки залишить своє крісло.
Правлячу консервативну коаліцію на виборах канцлера представлятиме новий лідер Християнсько-демократичного союзу (CDU), прем'єр-міністр землі Північний Рейн-Вестфалія 60-річний Армін Лашет. Конкуренцію йому складуть співголова партії «Зелені» – 40-річна Анналєна Байербок і нинішній віцеканцлер, міністр фінансів – 62-річний Олаф Шольц, який представляє Соціал-демократичну партію Німеччини (SPD).
Основна боротьба розгорнеться між Лашетом і Байербок. Шанси фаворитів оцінюються приблизно як рівні. За Лашетом – досвід і адміністративний ресурс. Шанси CDU на черговий успіх знизилися, але не настільки, щоб беззастережно віддавати перемогу «зеленим». За Байербок – молодість (у розумінні політиків). Вона принесла до виборчої кампанії нову енергію. Як у прямому, так і в переносному сенсі цього слова кандидат від «зелених» має досвід здійснення стрибків у невідомість і збереження рівноваги під час приземлення. В юності була непоганою стрибункою на батуті: в її активі – три бронзові медалі чемпіонату ФРН.
Не виключено, що німці довірять Анналєні Байербок право очолити уряд, попри відсутність досвіду роботи на керівних посадах. У такому випадку на зовнішню політику Німеччини чекають радикальні зміни. «Гадаю, що однією з проблем ЄС останніх років була відсутність активної міжнародної політики... багато в чому через її відсутність у Берліна. Йдеться не про те, щоб Німеччина вказувала іншим, що їм робити. Але якщо ми поводимося дуже пасивно, то заважаємо іншим діяти», – сказала вона учасникам Трансатлантичного форуму Атлантичної ради.
Байербок вважає, що нещодавнє загострення ситуації на кордоні між Україною та Росією відбулося якраз через відсутність «активної зовнішньої політики» у Берліна.
Вона не приховує жорсткого ставлення до РФ і газопроводу «Північний потік – 2», а також схвалює припинення політичної підтримки, яку уряд Ангели Меркель надає цьому проєкту. «Північний потік – 2» суперечить нашим санкціям. Отже, його не має бути. Він не повинен працювати. Якщо голос Німеччини не буде почуто, будь то в зв'язку з посиленням напруженості навколо України або посиленням позиції щодо Росії чи «Північний потік – 2», то Європі прийде кінець», – каже Байербок. Як альтернативу вона пропонує реалізувати спільно з Україною водневі проєкти.
У Берліні побоюються спроб Москви не дати Байербок стати канцлером. У соцмережах, за даними The Guardian, кимось уже ведеться кампанія з дискредитації цієї кандидатки. Не виключає агітацію Росії проти «зелених» і колишній голова служби зовнішньої розвідки BND Герд Шиндлер. Але жорстка позиція щодо Росії може зіграти з Байербок і «зеленими» злий жарт – завадить не лише очолити уряд, а й навіть увійти до нього.
Адже навіть після можливої перемоги «зелених» 26 вересня вкрай малоймовірно, що вони наберуть достатньо голосів для створення однопартійного уряду. А можливі союзники по правлячій коаліції – соціал-демократи і представники Лівої партії – дотримуються більш поміркованої позиції щодо Москви.
Сама Байербок на питання про шанси відповідає: «Зараз ми очолюємо опитування, але до виборів ще п'ять місяців. Це означає, що все ще можливо». Але якщо вона зі своєю партією переможе, то українська влада отримає важливого союзника в ЄС, здатного надати підтримку не лише в розв'язанні проблеми з «Північним потоком – 2», а й у врегулюванні відносин з Росією.
А Володимир Зеленський, дипломований юрист і кар'єрний артист, зможе вести перемовини на високому рівні не просто з чемпіонкою в стрибках на батуті, а з магістром міжнародного права.
Більше корисної інформації, новин та аналітики про світовий енергетичний ринок – на каналі Світлани Долінчук. Читайте тут про головні тренди в енергетиці та торгівлі енергоресурсами, нові технології в нафтогазовій галузі, енергопереході та декарбонізації.