Створено українцями: як 3D-друк допомагає українським військовим

Восьмий місяць повномасштабної війни технологічні компанії намагаються допомагати українським захисникам. Зокрема, власники 3D-принтерів використовують їх задля виготовлення комплектування та аксесуарів для зброї і медичних засобів. Однією із таких компаній стала 3D Tech ADDtive. Що саме команда робить для ЗСУ? Як розширювала виробництво? Та з якими логістичними проблемами стикнулася? По це та багато іншого Mind розповів головний операційний директор української компанії 3D Tech ADDtive Михайло Шульган.

Як стартували? 3D Tech ADDtive заснували два брати Петро та Павло Єсип. Історія компанії почалася 2017 року. Тоді засновники розпочали створювати перше робоче приміщення у форматі 3D-друкарського бюро. «Компанія починала працювати з одного принтера. У міру зростання з’являлося нове обладнання. Купляли принтери один за одним», – згадує Шульган.

Зараз у 3D Tech ADDtive понад 20 принтерів. Вартість одного з найпростішою технологією коливається від $300 до $1000. Цьогоріч компанія придбала SLS-принтер польського виробництва, який друкує порошком. Він дає найміцніші та якісніші деталі. Ціна такого обладнання повного комплекту становить близько 30 000 євро. У 3D-друці процес виробництва не є класичним, де одна деталь така сама, як і інші. Тут багато змінних, і важливо поступово масштабуватися», – пояснює спікер.

За його словами, з початком повномасштабної війни процеси в компанії суттєво змінилися: стандартні замовлення щодо 3D-друку від стоматологів, ювелірів і проєктних компаній фактично зникли й лише протягом останніх декількох місяців такі запити почали повертатися.

Як розпочали виробництво для військових? 24 лютого команда зібралася в офісі та вирішила, що попередня діяльність зараз «трохи» неактуальна. Один зі співробітників поїхав служити резервістом, а ще декілька – пішли записуватися в тероборону на патрулювання. Попри це кістяк команди залишився.

«Вирішили: працюватимемо там, де ми суперексперти. Так компанія в перший день стала хабом, який приймав замовлення для потреб ЗСУ. Телефонували волонтерам і військовим, питали, що можемо зробити. Допомагали завозити гуманітарні вантажі, що стосувалися 3D-друку», – розповідає Шульган.

Виробництво для потреб українських військових почалося з двох продуктів – тактичного перископа та ізраїльського бандажа. «Один комплект пластикових деталей для бандажа друкувався десь до трьох годин. Водночас усе, що потрібно було для перископа, вироблялося на одному принтері близько шести годин», – згадує він.

Зараз компанія працює і як підрядник з декількома виробниками дронів. «Ми розглядали власне виробництво дронів, але ухвалили рішення не фокусуватися на ньому, тому що це складна технологія. Краще, щоб такі речі робили експерти в цих нішах. А ми вже будемо їм допомагати своєю експертністю в 3D-друці у виготовленні прототипів або якихось деталей», – каже Шульган.

Навіщо відкрили другу лінію виробництва? Згодом військово-волонтерські запити все більше стали задовольнятися класичними методами виробництва. Шульган пояснює, що 3D-друк особливо корисний, коли потрібно швидко виробити нову розробку в невеликих кількостях. На початку повномасштабного вторгнення 3D-друк в Україні використовувався як масове виробництво, тому що ціна тоді не грала ролі. «Зараз масове виробництво найбільш потрібних об’єктів або налагоджене, або вони імпортуються в Україну з-за кордону, а 3D-друк тепер використовується виключно для проєктування якихось нових виробів – для запуску їх в роботу», – додає спікер.

Він розповідає, що для ізраїльського бандажа було необхідне швейне обладнання, оскільки пластикові елементи, які друкували на принтері, зшивалися разом із пластичним бинтом та спеціальною подушкою. Це стало причиною відкриття ще одного підрозділу, який створює військове спорядження не лише за допомогою методів 3D-друку, а й швейного обладнання. «Прототип ми виробляємо на 3D-принтері, а потім масштабуємося і підключаємо швейне обладнання», – пояснює Шульган.

Спочатку компанія орендувала швейні машини, а люди шили на волонтерських засадах. З часом виробництво масштабувалося та підприємство орендувало швейний цех й найняло співробітників. Зараз на швейному виробництві понад 20 працівників.

Як налагодили логістичні ланцюги? На постачання необхідних матеріалів ішло близько двох-трьох тижнів від першого запиту до отримання замовлення. «Щойно бачили, що в нас якийсь матеріал починає закінчуватися, нам доводилося виходити на зв’язок, дізнаватися, яка ситуація, і домовлятися трішки заздалегідь. Розуміли, що в будь-яку секунду не зможемо отримати матеріал», – зазначає Шульган.

Він розповідає, що логістика ускладнюється відсутністю прямого постачання з Китаю, оскільки імпортуються матеріали через Європу. Китайські принтери та обладнання частіше від інших потребують профілактичного обслуговування. «У нас є багато брендів обладнання, і в деяких із них хоч виробник китайський, але в них є склади в Європі, тому нюансів із цим немає. А є таке обладнання, яке ми навіть не можемо обслуговувати, тому що неможливо дістати комплектовання», – пояснює він.

Проміжні результати. Зараз компанія вже надала передовій близько 5000 різних заказів. «Важко назвати точну цифру, оскільки не вели точного обліку. До червня взагалі не фокусувалися на цьому. Були різні замовлення, вони усі йшли хвилями. Наприклад, був запит для аеророзвідки, над яким працювали декілька тижнів. Фактично 20 принтерів працювали заради одного проєкту», – уточнює Шульган.