Море, яке швидко відвоювало свій статус основного каналу для експорту зерна, може знову закритися. Менш ніж за місяць, 22 листопада, спливає термін дії Стамбульської угоди, яка дозволила Україні відновити експорт агропродукції, а одержувачам-імпортерам частково розв'язати продовольчі проблеми та загалом знизити цінову напруженість на зовнішніх ринках.
Незважаючи на те, що до кінця дії зернового коридору залишаються лічені тижні, чітких одностайних гарантій, що надалі він продовжить працювати, поки що немає. Якими є варіанти подальшого розвитку подій?
Міністр інфраструктури Олександр Кубраков впевнено пообіцяв, що угода про «зерновий коридор» залишиться в силі після 22 листопада. Але для пролонгації необхідний чотиристоронній консенсус, якого наразі не спостерігається.
росія ж тисне на «нерівномірність» отриманих профітів. «Я не хотів би забігати наперед, але чесно кажучи, багато я не поставив би зараз на продовження цієї угоди в тій ситуації, в якій ми опинилися», – сказав під час зустрічі, присвяченій цьому питанню, заступник постійного представника рф при ООН Дмитро Полянський. За його словами, росію не влаштовує дисбаланс досягнутих в результаті Стамбульської угоди результатів: у той час як Україна завдяки зерновому коридору активно експортує зерно, друга частина угоди, яка стосується російських інтересів, відверто провисла.
Нагадаємо, що разом із угодою про зерновий коридор у Стамбулі було підписано також двосторонній меморандум між росією та ООН, у рамках якого остання зобов'язалася сприяти зняттю бар'єрів експорту російського продовольства та добрив. За словами Полянського, практичні результати далекі від очікуваних, і «те, що було обіцяно, не було імплементовано». «Ми очікуємо, що це буде імплементовано, як і українська частина угоди, адже це пакет», – сказав він.
На сьогодні не зрозуміло, як можна задовольнити вимогу російської сторони, і це завдання виглядає нерозв'язним. І справа не в бажанні чи небажанні ООН, а в тому, що покупці побоюються мати справу з російським товаром, якщо навіть він формально не перебуває під санкціями. Комплаєнс західних компаній трактує такі угоди як високоризикові, що позначається на попиті та розмірі страхових премій.
Наскільки значущими є постачання зерна морем? Станом на 20 жовтня з трьох охоплених Стамбульською угодою українських портів вийшло 363 судна з 8,1 млн тонн продовольства. Найбільше – 3,4 млн тонн – становить кукурудза, пшениця – 2,4 млн тонн, ріпак – 0,6 млн тонн.
Майже половина цього обсягу була спрямована до країн Європи – 3,9 млн тонн. В Африку було поставлено 1 млн тонн, Азію – 3,2 млн. тонн. Загалом географія українського військового морського експорту охоплює 38 країн. Це співвідношення дозволило російській стороні заявляти, що українське зерно йде аж ніяк не в Африку, заради порятунку якої від голоду все відпочатку і затівалося, а «багатим покупцям».
Як пояснює генеральний директор асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Роман Сластьон, до Європи постачається переважно кормове зерно, насамперед кукурудза, тоді як продовольче йде до Африки. «У цьому напрямку [в Африку] пішли 43 кораблі, а не два, про які говорить росія. Ці дані відкриті, вони є на сайті ООН, їх можна переглянути та спростувати будь-які маніпуляції в роботі коридору», – сказав він.
Після місячного «розгойдування» в серпні море поступово повертає собі статус основного каналу експорту зерна. У вересні – жовтні на «зерновий коридор» припало 60% усіх аграрних постачань. Тобто він працює – і, можливо, навіть краще, ніж сподівалася Україна. І набагато краще, ніж розраховувала росія.
Чому критично важливо, щоб «зерновий коридор» продовжував працювати? Станом на липень в Україні сформувалося 20 млн тонн перехідних запасів за середньорічного рівня не більше 5–6 млн тонн. Прогноз нового врожаю зернових та олійних 2022 року в середньому становить 70 млн тонн, що за внутрішнього споживання на рівні 20 млн тонн формує 50 млн експортного потенціалу.
Щоб його ритмічно реалізувати, щомісячний експорт має становити принаймні 6 млн тонн. Без моря Україна здатна перевалити всіма альтернативними шляхами 3–3,5 млн тонн на місяць. Тобто, якщо виключити «зерновий коридор», то експорт розтягнеться на 1,5 роки – це за умови, що зерно нового врожаю не прибуватиме.
Микола Горбачов, президент Української зернової асоціації нагадує, що можливості неморських шляхів уже близькі до свого вичерпання. «Можна побудувати більший термінал на Дунаї, зробити впорядкованішою чергу, але сам Дунай не дасть істотно наростити відвантаження. Тому, якщо вдасться довести обсяг експорту через Дунай до 2 млн тонн, це буде вже перемога», – говорить він.
У свою чергу залізниця має 13 пунктів пропуску, але тут проблеми настають у сторони, яка приймає. Країни ЄС технологічно не здатні «перетравити» такий обсяг зерна. Для порівняння: щорічний зерновий експорт Польщі становить максимум 5 млн тонн, Болгарії – 6 млн тонн, Румунії – 20–25 млн тонн.
Україна до війни експортувала 6–7 млн тонн на місяць і майже 70 млн тонн на сезон. «Навіть якщо ми в кишенях принесемо зерно до Європи, то далі інфраструктура просто не може абсорбувати таку кількість зерна – немає таких терміналів і потужностей», – констатує глава УЗА.
Крім обмеження за обсягом, постає проблема вартості такої сухопутної логістики. Якщо із Західної України до порту в Румунії витрати на доставку зерна становлять 130–150 $/тонна, то з Півночі – наприклад із Чернігівської області, ця цифра зростає вже до 200 $/тонна. При собівартості зерна 200 $/тонна та ціні реалізації 320 $/тонна в порту Констанци з урахуванням логістики чистий збиток на тонні становитиме кілька десятків доларів.
Усі ці розрахунки ведуть аграрії, плануючи, чи варто їм сіяти зерно під майбутній урожай. Андрій Дикун, голова Всеукраїнської аграрної ради підтверджує, що для середніх і дрібних гравців сектору фактор продовження Стамбульської угоди є вирішальним. «Коли її ухвалили – для нас це був сигнал, щоб ми виходили в поля та сіяли. Навіть при дії коридору це робота в нуль. Якщо коридор не працюватиме, то це поставить під питання весняну посівну», – каже він.
Теоретично зняти надлишок з внутрішнього ринку і влити гроші в галузь могла б держава шляхом грошових інтервенцій, купуючи зерно в Держрезерв – для таких випадків цей інструмент і був придуманий. Але грошей у бюджеті на такі закупівлі немає, а міжнародні партнери такі програми не фінансують. «Диво не станеться», – каже Дикун.
Невизначеність уже далася взнаки на поточних темпах роботи галузі. На порівнянних площах, контрольованих Україною, посіви ячменю становлять 60% минулорічних, пшениці посіяно вдвічі менше. Безумовно, додалися несприятливі погодні умови, які загальмували посівну. Проте дефіцит коштів і неможливість чітко прогнозувати можливість реалізації врожаю зробили свій внесок.
Які недоліки при цьому слід врахувати? «Питання експорту дуже важке й потрібно шукати на нього відповіді. Жодного іншого шляху, окрім як зберегти зернову угоду, я не бачу», – каже Микола Горбачов. Зазначимо, що навіть зараз зерновий коридор працює далеко не бездоганно. Частина проблем пов'язана із саботажем росії, інтенсивність якого наростає в міру наближення дня Х, частина має об'єктивне підґрунтя.
Спочатку закладені для реалізації угоди ресурси – людські та технічні виявилися недостатніми. Це стало очевидним, коли обсяг експорту з України почав швидко зростати.
Загалом на етапі комісії – обов'язкової перевірки суден, що заходять і виходять з української акваторії, працює чотири групи, до яких входять представники України, ООН, Туреччини та росії, по сім осіб від кожної. Технічно вони не можуть перевірити 15–16 суден на день.
У результаті, коли український морський експорт перевищив 3 млн тонн/місяць, виникла проблема скупчення суден на комісії на нейтральній турецькій території. На сьогодні в Стамбулі вже застрягло близько 150 суден, деякі з яких чекають 19–20 днів інспекції та відповідно дозволу на прохід. День простою обходиться власнику вантажу в $20 000 – 40 000 залежно від тоннажності та типу корабля. Україна пропонувала вдвічі збільшити кількість інспекторів, але росія блокувала цю пропозицію.
Як подолати наявні труднощі? Частину проблем пропонується врахувати в новому тексті угоди, яка діятиме після 20 листопада. Зокрема, пропонується не вносити туди перевірку суден, що залишають Україну та завантажені зерном. Якщо вхідні порожні кораблі викликають побоювання російської сторони щодо постачання зброї, то щодо тих, які залишають країну, ця обережність зайва та може бути зведена до рендомної інспекції, наприклад, кожного 20-го або 50-го судна.
Ще одна зміна – термін дії угоди. Передбачається, що його можуть продовжити як мінімум на рік, щоб учасники ринку отримали можливість планувати свою діяльність. Це стосується як фермерів, які зможуть обробити посівні площі, так і транснаціональних компаній, які зможуть повернутися до формату форвардних закупівель і товарних кредитів.
Швидше за все, не обійдеться без поступок росії – можливо, щодо додаткових гарантій постачання добрив. Змусити розвинений світ купувати російське зерно буде складніше, принаймні поки є ризик купити замість нього крадене українське. Висхідна енергетична та продовольча інфляція в ЄС змусить усіх намагатися знайти компроміс і вплинути на рф. Бо, якщо Україна не потрапить на світовий ринок із своїм зерном, від цього програють усі.